Непоминаючі
Непоминаючі — неофіційне ім'я, прийняте також у церковно-історичній літературі, російських православних священнослужителів Патріаршої церкви (тобто тих, котрі не приєдналися до офіційно визнаного тоді обновленського Синоду Православної російської церкви).
Непоминаючі — російські православні священнослужителі Патріаршої церкви (тобто ті, котрі не приєдналися до офіційно визнаного тоді обновленського Синоду Православної російської церкви) та не прийняли компромісів із більшовицьким режимом в СРСР, на які пішов митрополит Сергій (Страгородський) в 1927 році, і відмовлялися поминати його ім'я на богослужіннях, згадуючи тільки Патріаршого місцеблюстителя, митрополита Петра (Полянського), (котрий знаходився під арештом), але не поривали повністю церковного спілкування і з його заступником, митрополитом Сергієм.
Найбільш видатні представники - преосвященні: Кирило (Смирнов), Афанасій (Сахаров), Арсеній (Жаданівський), Серафим (Звездинський).
Коли Патріархом був обраний митрополит Олексій (Симанський), частина послідовників «непоминаючих» (майже всі вони загинули в 1930-х роках[1]) возз'єдналася з керівництвом Російської православної церкви[2]. В основному це були прихильники єпископа Афанасія (Сахарова), котрий прийняв Алексія у спілкування і визнав його законним Патріархом. Інша частина продовжувала існувати у катакомбному положенні.
Митрополит Ювеналій (Поярков), який був головою Синодальної комісії з канонізації святих Російської православної церкви:
Але у своїй дисциплінарній практиці Православна Церква інакше, ніж до обновленців, григорівців та автокефалістів, ставилася до тих, що приєднуються з так званих «правих» розколів; вони приймалися через покаяння у сущому сані — у тому, який могли отримати у відділенні від законних єпископів.
У діях «правих» опозиціонерів, які часто називають «непоминаючими», не можна виявити зловмисних, виключно особистих мотивів. Їхні дії зумовлені по-своєму дбанням про благо Церкви. Як добре відомо, «праві» угруповання складалися з тих єпископів та їх прихильників серед священнослужителів і мирян, які, не погоджуючись із церковно-політичною лінією призначеного митрополитом Петром Заступника Патріаршого Місцеблюстителя митрополита (потім Патріарха) Сергія — припиняли згадування імені, таким чином зриваючи канонічне спілкування з ним. Але порвавши із Заступником Місцеблюстителя, вони, як і сам митрополит Сергій, главою Церкви визнавали митрополита Петра - Місцеблюстителя Патріаршого Престолу[3].
З урахуванням цих міркувань і в інтересах зближення з Російською православною церквою закордоном була визнана можливою канонізація жертв репресій, які, перебуваючи у відділенні від митрополита Сергія, продовжували визнавати главою Церкви митрополита Петра і не намагалися організувати паралельний церковний центр: митрополит Кирило, митрополит Агафангел (Преображенський), архиєпископ Серафим (Самойлович), єпископ Віктор (Островидов), Дамаскін (Цедрик), Афанасій (Сахаров) та ін.[2] При цьому ніяких претензій, накладених митрополитом Сергієм на «відщепенців», що відокремилися від нього (термін митрополита Сергія і Тимчасового Патріаршого Священного синоду при ньому) формально не було скасовано.
- ↑ «Надо спокойно объяснять причины той или другой ошибки» [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.] // Портал Богослов.Ru
- ↑ а б Никулина Е. Н. Агиология. Курс лекций. — М.: ПСТГУ, 2008.
- ↑ Доклад митрополита Крутицкого и Коломенского Ювеналия, председателя Синодальной комиссии по канонизации святых на Архиерейском юбилейном соборе 2000 года [Архівовано 2017-08-04 у Wayback Machine.].
- Шкаровский М. В. Судьбы иосифлянских пастырей. Иосифлянское движение Русской Православной Церкви в судьбах его участников. — СПб.: Сатисъ, 2006. — 590 стр.
- Мазирін А. В., о. Высшие иерархи о преемстве власти в Русской Православной Церкви в 1920—1930-х годах / Наук. ред. прот. Володимир Воробйов. — М. : Издательство ПСТГУ, 2006. — 442 p.
- Православное церковное сопротивление в СССР. Биографический справочник 1927—1988 гг. / авт. Сост. М. В. Шкаровский, Д. П. Анашкин. Отв. ред. М. В. Шкаровский. — М.: РОССПЭН, 2013. — 287 с.
- Мазырин Александр, свящ. «Непоминающие». Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2018. — Т. XLIX. — С. 15-20. — ISBN 978-5-89572-056-1.(рос.)
- Хайлова О. И. Экклезиологические взгляды «правой» оппозиции, относящиеся к проблеме Единства Церкви // Единство Церкви в Предании, истории и современности: материалы научной конференции 14-16 ноября 2019 г. — М.: Издательство ПСТГУ, 2021. — C. 211—236
- Хайлова О. И. Экклезиологические взгляды «правой» оппозиции, относящиеся к Святости, Соборности и Апостольству Церкви // Единство Церкви в Предании, истории и современности: материалы научной конференции 14-16 ноября 2019 г. — М.: Издательство ПСТГУ, 2021. — C. 237—261