Перейти до вмісту

Нікколо Піццоло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нікколо Піццоло
італ. Niccolò Pìzzolo
Народження1421(1421)
Падуя, Венеційська республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть1453(1453)
 Падуя, Венеційська республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Венеційська республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпортрет Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняFrancesco Squarcioned Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Нікколо Піццоло у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Нікколо Піццоло або Нікколо ді Джованні да Вілла Ганцерла (італ. Niccolò di Pietro da Villaganzerla, прозваний Pìzzolo (або Pìzolo); 1421, Падуя — 1453, там же) — італійський художник і скульптор, представник падуанської школи.

Біографія

[ред. | ред. код]

Нікколо Піццоло був сином П'єтро Джованні та Вілла Ганцерла, глашатай падуанської комуни[1]. Він народився у 1421 році у самій Падуї або у сільській місцевості поблизу цього міста[2] — у містечку Вілла Ганцерла (на південь від Віченци, поряд з Падуєю)[3]. «Піццоло» — прізвисько, а не прізвище, або за те, що він був наймолодшим серед дітей у сім'ї[2][1], а за припущенням Наталії Ніколаєвої, ще й за низький зріст[1]. Старший брат Нікколо, Джованні Джерардіно, народився до 1406 року. Можливо, різниця у віці з Нікколо (близько п'ятнадцяти років) є причиною прізвиська художника[3].

Відповідно до бажання батьків він мав стати ченцем, але індивідуальність юнака мало відповідала його майбутньому покликанню. Він часто вплутувався в бійки, любив зброю та відкрито демонстрував її за будь-якої нагоди. У сімнадцять років він опинився у в'язниці, де був підданий тортурам[1].

Піццоло був не лише художником, а й торговцем. В одному з документів він позначений як «живописець і торговець» (лат. «pictor publicus mercator»). Італійський мистецтвознавець Дж. Фьокко припустив, що Піццоло був пов'язаний з майстернею свого старшого брата, Джерардіно, який був власником майстерні ганчірника та кравецької справи[1]. Живописом Піццоло захопився рано, він працював помічником Філіппо Ліппі, який знаходився у Падуї у 1434—1437/1438 роках, разом з Ансуіно де Форлі над розписом каплиці палаццо дель Подеста в Падуї (тобто у віці 13-17 років)[2][1]. Його вчителем італійський історик XVI століття Бернардіно Скардеоне називав падуанського художника Франческо Скварчоне[2][1], проте це твердження Джузеппе Фьокко ставив під сумнів[1][2][2], вважаючи, що навчання у Філіппо Ліппі було для Піццоло цілком достатньо для опанування професією[2]. З усім тим, контакти Скварчоне та Піццоло у подальшому безперечні. Зокрема, Скварчоне у 1441 році запросили в Падую для оцінки вартості виконаних Піццоло робіт, а у 1450 році Скварчоне та Піццоло разом виступали на судовому засіданні з приводу встановлення реального розміру розписів, виконаних померлим на той час Джованні Д'Алменья у каплиці Оветарі[4]. Вже у віці 20 років Піццоло почав працювати самостійно[1].

Є свідчення про ранні картини Піццоло у Падуї та Монтеортоні[2]. З 1446 року Піццоло працював зі скульптором Донателло над рельєфами для вівтаря Санто в базиліці Святого Антонія. З квітня до липня 1447 року у документах згадуються платежі Донателло у виконанні Піццоло ескізу ангела. У документах із виплати грошей за це замовлення Піццоло названо «майстром», як і Донателло. Робота над замовленням тривала аж до смерті Піццоло[5].

З літа 1448 року Нікколо Піццоло співпрацював з Андреа Мантеньей в розписі каплиці Оветарі. Про це свідчить документ про отримання двома групами художників завдатку за виконання цього замовлення розміром у 50 дукатів[1]. Звід, праву стіну та вхідну арку доручили покрити фресками венеційським художникам Джованні Д'Алеманья та Антоніо Віваріні. Розписи лівої стіни, апсиди та теракотовий вівтар мали виконати падуанці Андреа Мантенья та Нікколо Піццоло[6]. При цьому саме Піццоло був професіонал, що вже склався. Мантіньї було всього сімнадцять років і навіть документи за нього підписував старший брат Томмазо[7]. Закінчення робіт було визначено на грудень 1450 року, але вони затяглися до початку 1457 року, виконавці змінювалися. Джованні д'Алеманья та Антоніо Віваріні розписали лише склепіння. У 1450 році Джованні д'Алеманья помер, а Віваріні відмовився виконувати замовлення. Між падуанськими майстрами ж не було порозуміння[8][9]. Через рік після початку роботи в каплиці Оветарі виник конфлікт Піццоло з Мантенією через оплату виконаних за цей період робіт. Суперечка була вирішена за допомогою суду, документ з рішенням якого від 27 вересня 1449 року зберігся[2][8][9]. Джузеппе Фіокко на основі аналізу цього документа відносив до робіт, які мав виконати Піццоло у каплиці, позолочений теракотовий запрестольний образ, нижню панель арки з історією Святого Якова, що веде до вівтаря, декор піварки праворуч перед галереєю, а також розпис самої галереї. З цього художник на момент смерті зумів здійснити лише третину[2].

У книзі, де реєструвалися витрати на роботи у каплиці Оветарі, після цього часу ім'я Піццоло з'являється з перервами, остання виплата йому була зроблена 9 червня 1452 року. Ймовірно, після цього він усунувся від виконання замовлення[8][9].

Зухвала поведінка та його пристрасть до зброї спричинили появу у Піццоло ворогів[1][3]. У 1453 році у віці тридцять два або тридцять три роки його убили. Смерть художника за розрахунками дослідників могла відбутися між 13 квітня та 24 листопада[3].

Роботи, що збереглися до XX століття

[ред. | ред. код]

Піццоло в капелі Оветарі працював над фресками із зображеннями Вседержителя та Святого Якова (ці фрески закінчував Мантенья), розписом апсиди (виключно з зображеннями трьох апостолів, над якими працював Мантенья). Безперечна його участь у роботі над сценою «Страта Святого Якова». Він розписав праву частину тріумфальної арки. Йому належать зображення чотирьох отців церкви в апсиді та початок роботи над фрескою «Ассунта» («Піднесення Богородиці», але, ймовірно, закінчував її Мантенья), також він почав композицію «Піднесення Богоматері» та історію Христофора Лікійського, але завершував їх Мантенья[1]. Йому також було доручено закінчити та покрити позолотою теракотовий рельєф для вівтаря, над яким до того моменту на малюнку Нікколо працював Джованні да Піза[10][11]. Також Вазарі згадує роботу Піццоло над зображенням Бога-отця у каплиці Урбана Префекта[12].

Нині робляться спроби атрибутувати художнику анонімні рельєфи та картини І половини XV століття. Зокрема йому приписується барельєф із зображенням Мадонни з немовлям та Святого Івана з церкви Святого Сильвестра у парафії Vetrego[13]. Деякі з його барельєфів відображені на фотографіях І половини XX століття: Свята Клара[14] та Святий Франциск Ассізький[15].

Особливості творчості

[ред. | ред. код]

Нікколо Піццоло зумів поєднати готику та ренесансні віяння. Готична декоративність поєднана в нього із ренесансним почуттям повноважності форм реального світу. Елементи готики в його творчості значні — вибагливі вигини стрічок, що обвивають гірлянди, з'єднуються з гостротою складок драпування[16].

Композиції фресок художника підказувала йому архітектура приміщення. У центральній грані апсиди знаходиться кругле вікно, а бічні грані суцільні. Нікколо зобразив на них такі ж вікна, через які глядач наче заглядає до кабінетів богословів. Художник ретельно виписував предмети на полицях, сторінки рукопису, вигини опор книжкових підставок, застібки книжок, які знаходились у цих приміщеннях[17].

Художнику не завжди вдавалося впоратися з технічними проблемами зображення. Фігура апостола Павла на його фресці виконана зі спотворенням пропорцій[18].

На відміну від неспокійного характеру художника його творам властиві впевнений спокій та раціоналізм. «Його людина володіє самосвідомістю і величчю, але в цьому вона не протиставлена світові, вона — прекрасна та досконала, але все-таки одне з безлічі його створінь»[17].

Доля творчості

[ред. | ред. код]

Сучасники та нащадки високо оцінювали творчість художника. Джорджо Вазарі стверджував, що велику користь Мантенья отримав через змагання у майстерності

…з падуанцем Нікколо Піццоло. …Якопо Скварчоне отримав замовлення на розпис каплиці Святого Христофора, яка у церкві августинських братів-пустельників у Падуї, та доручів її вищеназваному Нікколо Піццоло й Андреа. Нікколо написав у ній Бога-отця, засідаючого у славі в оточенні вчителів церкви і його розписи вважалися згодом, які не поступалися за якістю роботам Андреа у той же каплиці. І дійсно, якби Нікколо, який зробив мало речей, але виключно хороші, отримував стільки ж радостей від живопису, як від гри зі зброєю, з нього вийшов би відмінний художник і він довше б прожив на цьому світі, бо, тримаючи при собі зброю та маючи багато ворогів, якось, повертаючись з роботи, на нього напали та зрадницькі вбили. Наскільки мені відомо, від нього не залишилось інших речей, якщо не враховувати ще одне зображення Бога-отця у каплиці Урбана Префекта.

— Джорджо Вазарі. Жизнеописание Андреа Мантеньи, мантуанского живописца[19]

Піццоло встиг за коротке життя створити не так багато творів. Вже Вазарі міг назвати з упевненістю лише дві його достовірні роботи — зображення Бога-отця в церкві августинських братів-пустельників та в каплиці Урбана Префекта[19]. З часом роботи Піццоло відійшли в тінь плідніших майстрів. 11 березня 1944 року фрески Піццоло в каплиці Оветарі були зруйновані під час союзного бомбардування. Фрагменти барвистого шару були дбайливо зібрані, але відновлення фресок є проблематичним[20].

Інтерес до творчості Нікколо Піццоло відродився лише у XX столітті. Італійський мистецтвознавець Ригоні привернув увагу до його творчості[21], у СРСР перша велика стаття про нього Н. В. Ніколаєвої вийшла у 1976 році[22].

Джузеппе Фіокко вважав, що у галузі скульптури Піццоло став «справжнім засновником» падуанської скульптури XV століття[2].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Базиліка Святого Антонія в Падуї
    Базиліка Святого Антонія в Падуї
  • Каплиця Оветарі
    Каплиця Оветарі
  • Нікколо Піццоло. Святий Григорій. Каплиця Оветарі
    Нікколо Піццоло. Святий Григорій. Каплиця Оветарі
  • Нікколо Піццоло та Андреа Мантенья. Асунта. Каплиця Оветарі
    Нікколо Піццоло та Андреа Мантенья. Асунта. Каплиця Оветарі
  • Нікколо Піццоло й Андреа Мантенья. Страта Святого Якова. Каплиця Оветарі
    Нікколо Піццоло й Андреа Мантенья. Страта Святого Якова. Каплиця Оветарі
  • Нікколо Піццоло (?). Мадонна з немовлям. 1450
    Нікколо Піццоло (?). Мадонна з немовлям. 1450

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Николаева, 1976, с. 60.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м Fiocco, 1935.
  3. ↑ а б в г Vinco, Mattia. Detto Nicolò Pizzolo o Pizolo (італ.). Dizionario Biografico degli Italiani — Volume 84 (2015). Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  4. ↑ Николаева, 1976, с. 65.
  5. ↑ Николаева, 1976, с. 60, 63.
  6. ↑ Николаева, 1980, с. 15.
  7. ↑ Николаева, 1980, с. 15, 21.
  8. ↑ а б в Николаева, 1976, с. 60, 64.
  9. ↑ а б в Николаева, 1980, с. 19, 21.
  10. ↑ Nicolò Pizzolo, o Pizolo (Villaganzerla, 1420 circa — Padova, 1453) e Giovanni da Pisa. Madonna in trono con il Bambino e i santi Antonio da Padova, Pietro Martire, Giovanni Battista, Giacomo, Cristoforo e Antonio Abate (італ.). Veneto Cultura Associazione Culturale. Процитовано 31 серпня 2016.
  11. ↑ Niccolo Pizzolo (b. ? 1421-53) and Giovanni da Pisa (active 1444; d. about 1460). Virgin and child with Saints Dominic, Peter Martyr, St John the Baptist, James the Greater (англ.). Victoria and Albert Museum. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  12. ↑ Николаева, 1976, с. 61.
  13. ↑ Chiesa Parrocchiale di Vetrego dedicata a S. Silvestro. Via Vetrego, n.120 (італ.). Сайт Comune di Mirano. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  14. ↑ Niccolo Pizzolo. St. Claire (італ.). Fondazione Federico Zeri. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  15. ↑ Niccolo Pizzolo. St. Francis (італ.). Fondazione Federico Zeri. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  16. ↑ Николаева, 1976, с. 61—62.
  17. ↑ а б Николаева, 1976, с. 64.
  18. ↑ Николаева, 1980, с. 22.
  19. ↑ а б Вазари, 1992, с. 189—190.
  20. ↑ Восстановление фресок капеллы Оветари (Ovetari). Музеи России. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 31 серпня 2016.
  21. ↑ Rigoni E. Jl pittore Nicolo Pizzolo // Arte Veneta : сборник. — 1948. — 2 лютого. — С. 141—147.
  22. ↑ Николаева, 1976, с. 60—65.

Література

[ред. | ред. код]
  • Вазари Д.. Жизнеописание Андреа Мантеньи, мантуанского живописца // Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих. — СПб. : Пальмира, 1992. — С. 189—190.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікколо_Піццоло&oldid=44454173