Ніязов Сапармурат Атайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сапармурат Атайович Ніязов
туркм. Saparmyrat Ataýewiç Nyýazow
Сапармурат Атайович Ніязов
Сапармурат Атайович Ніязов
1998 рік
1-й Президент Туркменістану
27 жовтня 1990 — 21 грудня 2006
Попередникпосаду запроваджено, він сам як перший секретар ЦК КП Туркменістану
НаступникГурбангули Бердимухамедов
Перший Секретар ЦК КП Туркменістану
21 грудня 1985 — 16 грудня 1991
ПопередникМухамедназар Гапуров
Наступникпосаду скасовано, він сам як Президент Туркменістану
Народився19 лютого 1940(1940-02-19)
Гипджак, Туркменська РСР, СРСР[1][2][3]
Помер21 грудня 2006(2006-12-21) (66 років)
Ашгабад, Туркменістан[4]
ПохованийТуркменбаші Рухи мечеть
Відомий якполітик, автобіограф
КраїнаСРСР і Туркменістан[5][6][7]
Національністьтуркмен
Alma materСанкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого і Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Політична партіяДемократична партія Туркменістану
БатькоAtamyrat Nyýazowd
МатиГурбансолтан-еджеd
У шлюбі зMuza Niýazowad
ДітиMyrat Nyýazowd
РелігіяІслам сунітської течії
Нагороди
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Сапармура́т Ата́йович Нія́зов (туркм. Saparmyrat Ataýewiç Nyýazow; 19 лютого 1940 — 21 грудня 2006), також відомий як Туркменбаші (туркм. Türkmenbaşy; «глава туркмен») — туркменський диктатор, який керував Туркменістаном з 1985 року до своєї смерті у 2006. Він був першим секретарем ЦК Компартії Туркменської РСР з 1985 до 1991 року та президентом Туркменістану з 27 жовтня 1990 до 21 грудня 2006.

Член ЦК КПРС у 1986—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 13 липня 1990 по 23 серпня 1991 року. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. У 1999 році проголошений довічним президентом. Під час президентства одночасно був також прем'єр-міністром країни, головою Народної Ради (парламенту), головою Ради національної безпеки й оборони, головою Демократичної партії Туркменістану.

У свій час був одним з найбільш тоталітарних, деспотичних і репресивних диктаторів[8][9]. Його правління характеризують встановленням диктатури в державі та масштабного культу особи[10]. Він нав'язував свої особисті дивацтва країні, зокрема перейменував місяці та дні тижня[en] у відповідності зі своєю автобіографією Рухнама[11]; цю книгу зробив обов'язковою для читання в школах, університетах та державних організаціях; закрив лікарні всюди, крім столиці[12]; заборонив оперу, балет, цирк, філармонічні оркестри[13]. Під його владою Туркменістан мав найменшу очікувану тривалість життя в Центральній Азії. За даними Global Witness, мав кілька мільярдів доларів за кордоном[14].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Сапармурат Ніязов народився 19 лютого 1940 року в родині службовця в селищі Кипчак Туркменської РСР. Згідно з офіційною біографією, в 1941 році його батько, Атамурат Ніязов, добровольцем пішов на фронт і 24 грудня 1942 року загинув в боях за Кавказ. Мати — Гурбансолтан-едже, а також брати (десятирічний Мухамметмурат і шестирічний Ніязмурат) загинули під час Ашхабадського землетрусу 1948 року. Ставши сиротою, Сапармурат потрапив до дитячого будинку в місті Кизил-Арват. У 1959 році закінчив з відзнакою середню школу.

У 1959—1962 роках — інструктор Туркменського територіального комітету профспілки робітників і службовців геологорозвідувальних робіт.

Член КПРС з 1962 року.

У 1962 році кілька місяців провчився в Московському енергетичному інституті, продовжив освіту в Ленінградському політехнічному інституті, де в 1967 році здобув диплом інженера-енергетика. Одночасно з 1965 року працював формувальником на Кіровському заводі міста Ленінграда.

У 1967—1970 роках — майстер, старший майстер Безмеїнської ГРЕС імені Леніна в Ашхабадській області Туркменської РСР.

У 1970—1979 роках — інструктор, заступник завідувача промислово-транспортного відділу ЦК КП Туркменії.

У 1976 році закінчив заочну Вищу партійну школу при ЦК КПРС.

У 1979—1980 роках — завідувач відділу промисловості ЦК КП Туркменії.

У 1980—1984 роках — 1-й секретар Ашхабадського міського комітету КП Туркменії.

У 1984—1985 роках — інструктор відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПРС у Москві.

18 березня 1985 — 4 січня 1986 року — голова Ради міністрів Туркменської РСР.

21 грудня 1985 — 16 грудня 1991 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Туркменії.

18 січня — 2 листопада 1990 року — голова Верховної Ради Туркменської РСР.

27 жовтня 1990 на всенародних виборах обрано першим президентом Туркменістану.

У зв'язку з ухваленням конституції незалежного Туркменістану, 21 червня 1992 р. відбулися повторні президентські вибори, де він був єдиним кандидатом, вони підтвердили повноваження С. Ніязова.

Унаслідок референдуму в січні 1994 року його президентську каденцію, ящо мала тривати 5 років, продовжено до 2002 року.

28 грудня 1999 року парламент оголосив Ніязова довічним президентом Туркменістану.

У країні збудовано численні пам'ятники Ніязову, день його народження є національним святом. Він узяв титул Туркменбаші (батька всіх туркменів). Спеціальна комісія істориків оголосила, що Ніязов є нащадком Олександра Македонського. На честь Ніязова місто Красноводськ перейменовано на Туркменбаші.

Під урядуванням Ніязова Туркменістан почав проводити політику нейтралітету. Ніязов не підтримав інтервенції США в Афганістані, а в 2005 році оголосив про послаблення зв'язків Туркменістану з СНД. 2006 року встановив діалог з Європейським Союзом.

Був офіційним автором книги «Рухнама» («Книга духу»), що в Туркменістані була основою освіти (поруч із Кораном).

Опозиція проти нього була заборонена, її лідери арештовувались, депортувались або втікали[15].

Помер унаслідок раптового серцевого нападу. Поховано Ніязова 24 грудня 2006 року в мечеті Туркменбаші Рухи в селищі Гипджак (Кипчак).

Наступником президента Ніязова офіційно визнано Гурбангулу Бердимухамедова.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://mondediplo.com/2015/02/11bouyguestan
  2. ↑ http://www.humanities360.com/index.php/view-article/5da1bafd_a07b_47ab_ab51_1a46e2bcbd57/
  3. ↑ http://issuu.com/449981/docs/central-asia-4-turkmenistan_v1_m56577569830512340
  4. ↑ The Art of the Impossible: Political Symbolism, and the Creation of National Identity and Collective Memory in Post-Soviet Turkmenistan
  5. ↑ http://www.nytimes.com/2001/10/02/opinion/america-s-central-asian-allies.html
  6. ↑ http://www.nytimes.com/2005/04/03/international/asia/03kyrgyzstan.html?pagewanted=print&position=
  7. ↑ http://www.imdb.com/list/ls059556609/
  8. ↑ The Golden Man | The New Yorker. web.archive.org. 19 січня 2021. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 18 квітня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  9. ↑ Cathill, Paul (26 вересня 2018). Interesting Histories: Saparmurat Niyazov — The Real General Aladeen. Interesting Histories (англ.). Процитовано 18 квітня 2024.
  10. ↑ Туркменбаши - Эркин Туркменистан (Свободный Туркменистан). web.archive.org. 26 жовтня 2013. Архів оригіналу за 26 жовтня 2013. Процитовано 22 травня 2020.
  11. ↑ Turkmen go back to old calendar (брит.). 24 квітня 2008. Процитовано 18 квітня 2024.
  12. ↑ Turkmen leader closes hospitals (брит.). 1 березня 2005. Процитовано 18 квітня 2024.
  13. ↑ Saparmurat Niyazov; Turkmenistan Dictator. Washington Post (амер.). 29 лютого 2024. ISSN 0190-8286. Процитовано 18 квітня 2024.
  14. ↑ its_a_gas_april_2006_lowres (PDF).
  15. ↑ Turkmenistan.

Література

[ред. | ред. код]
  • Л. В. Губерський. Ніязов Сапармурат // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • М. Дорошко. Ніязов Сапармурат Атайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.502 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Президент Туркменістану
Наступник:

Бердимухамедов Гурбангули Мялікгулійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніязов_Сапармурат_Атайович&oldid=42971504