Обговорення:Брусилів

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Брусилів - старе україноруське козацьке містечко

Віктор Павлов син Левадній - україноруський реєстровий козак з містечка Брусилів, Радомишльського повіту Київської губернії Російської імперії, 1913 рік

Брусилів - містечко в якому здавна проживали українські козаки, як реєстрові так і нереєстрові. Чимало з жителів Брусилова у XIX-XX ст. були (і є) нащадками козаків старих часів. Досить згадати напр. митрополита Івана Огієнка, царство йому небесне - прямий нащадок одного з отаманів відомого Кліщинського повстання, типового україноруського козацького народно-селянського повстання XVIII ст. в якому українські громадяни (які себе ідентифікували козаками), намагалися захистити і ствердити свої права і свободи в умовах тотального закріпачення і урізання загальнолюдських прав і свобод, які відбувались в Російській імперії в той період з потурання представників влади (царської родини, дворянства, реєстрового козацтва і чиновництва). Програвши в цій боротьбі вони мушені або емігрувати на Правобережну України (як родина Івана Огієнка) або на вільну Кубань і причорноморські степи і інші регіони Імперії такі як Сибір (імперські реєстрові козаки або ті, хто мав бажання і можливість ними стати в тих умовах), або змиритися з поневоленням, терпіти панську сваволю і чекати кращих часів, передаючи з покоління в покоління пам'ять про те, що вони - козаки, вільні люди з волі Божої як і всі люди на Землі (саме ці люди і склали більшість селян Київщини, Чернігівщини, Черкащини, Полтавщини, Слобожанщини і т.д. і їх сучасних, чисельних нащадків - українців, які проживають у цих регіонах). Досліджуючи той період, зокрема історію козацтва, слід пам'ятати, що за людожерськими законами Російської імперії козаками могли право називати себе лише представники реєстрового козацтва, простим людям це робити заборонялось - під страхом тілесного покарання чи навіть ссилки до віддалених областей Імперії (напр. Сибіру). Особливо строго ці закони виконувались в XVIII- першій половині XIX ст., коли вживання громадянами самоназви "козак" правляча верхівка суспільства розглядала як пряму загрозу власній безпеці і існуючому державному ладу. На Україні прості люди з народу це добре усвідомлювали, тому вперто передавали від батька до сина, від діда до онука: "пам'ятайте діти, що ми - козаки" Serge-kazak (обговорення) 00:55, 15 лютого 2013 (UTC)