Обговорення:Красненьке (Вінницький район)
| Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий) | ||
|---|---|---|
|
Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні. | |
| ??? | Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України. | |
Чим допомогти:
| ||
Вся нижче написана інформація записана з вуст старожилів.
« Там в далекім селі,
на родючій землі,
зачарує природа до млості,
там десь мати одна, вигляда із вікна,
син писав що приїде у гості...»
Так розпочинається історія нашої рідної домівки, вже тоді коли ми начинаємо цінувати промайнувши, пролетівши наче в одну мить дитинство, находячись далеко поза межами рідних полів, масивів, річок та озер. Красненьке!!! Доволі цікаве місце, де обов’язково потрібно побувати. Зовні звичайне село. Та якщо внедритись в теми, які мало хто пам’ятає та практично ніхто не цінує. То максимум цікавості Вам забезпечено. Що ж такого незвичайного? А візьмемо наприклад саму назву селища. «Красненьке» чому воно так називається? Подейкують що назву придумали поляки, які нападали на ще зовсім маленьке поселення бідних людей які згуртувалися і щоб захиститися, обгородили і запалили велике вогнище. Супротивники не могли пробратися крізь велике червоне полум’я . От і з тих пір, так і назвали: «Красненькое». Також є багато долин, які несуть з собою в просторі часу історію минулого. Далекого минулого.От наприклад, так звана «Сименюкова поляна.» Через неї простягається шлях, який вистроїли в честь великої імператриці Катерина 2 Вона часто проїзжала цими краями, і завжди дивувалась красою, та чистою незайманою природою. Шлях вистроєний з каміння та обсаджений Липами. Дерев цих уже дуже мало зосталось, та все ж ті що ще стоять, навіюють гордість села. Сама «поляна» була невеликою, але мала дуже багато вологості. Посередині було болото через яке ніхто не перебирався, тому і зробили місток. Колись мені моя бабуся розповідала як через цю поляну тікала від татар королівська карета з даниною та золотом. Та і попали на сутичку саме на цьому містку. Не вдалось вижити ні королівським підданим, ні нападникам, ані золоту. Все ховає і до цих пір царство боліт. Місток зламався, шлях заріс деревами та кущами, а місці утворилось уже нове болото. Ходять чутки, що і досі один раз в сім років золото очищається і підходить на поверхню. Його видно так!!, що аж серед ночі виблискують промені. Та цього ніхто не бачив. А ліс. Ліси обгородили селище, наче тримають в своїх обіймах. По одну сторону «Немирівський»(в сторону Немирова). По другу сторону «Ілінецький»(в сторону Ілінець), а там «Корчі»(посеред полів), дальше роз простягся великий дрімучий «Чорний ліс» (Він ближче до Жорнищ). Так ще є в протилежну сторону, постійні тамтешні проживаючі називають його на честь лісника Кузміча «Кузмічовий ліс». Деревам різновидності не позичати. Запашисті хвойні ліси, забивають нюх, своїм спокусливим і манливим єством. Дуби тішать око сильними, могучими гілляками. Наче захищають від злих духів. Липи придають ніжності та додають свою ізюминку в пейзаж, неповторного й неймовірно чутливого світу. Плодові сади підсолоджують та підвішують ніс у простір. Багато таємниць ховають в своїх гілках дрімучі дерева . Скільки століть вони стоять? Чого тільки не бачили. В «Немирівському лісі, знаходиться славетне «городище». Це селище тих самих кочових племен які боролись за життя і на право жити. Коли ступає нога по тим копальням та вигорівшим камінням ще і досі видним місцям приготуванням їжі, куванням зброї, ще і досі видне джерело тоді-тешньої криниці, аж бігають мурахи по тілу. І ти начебто переносишся туди!, крізь роки назад. Відчуваєш запах смерті . Переживеш разом лиху годину нападів, злиднів, голоду та страху. А так вони і жили !!. Наші первонаселенці! Обглядаючи та досліджуючи для себе місцину, зразу видно, що тоді люди хоч були і не обізнані але дуже розумні. А як вони тільки захищались! Висока стіна з землі товщиною (це зараз уже )з 2 метри, висотою з 3 метри. Та з зовні ще й рів, який був заповнений водою з сторони в’їзду, глибиною якої, ми напевне сказати не можемо та з судження теперішньої оцінки, яку видно зараз, метрів 5, а тоді? В тричі якщо не в 4-5 разів це все було громадніше та більше. З заднього тилу до цих пір стоїть болото. Непролазні хащі які колись були, ще й драговиною. Все це наша історія, яка з кожним роком забувається. Ніхто з молодого покоління доже і не знає всього цього. Лише дякуючи нашим стареньким дідусям та бабусям, які встигли ще за життя розказати дітям, онукам ці та інші цікаві історії. А які тут пахучі лани зерна в період жатки? Хоч про чорнозем розписатись не можна та і на родючість теж жалітись гріх. Земля тут «глинянка» Та це і не шкодить красі та могутності природи. Водойми чисті та прекрасні. Річечки цілющі та солодкі.
Все це НАШЕ село. І той хто в ньому виріс! Чітко знає: туди він ще не раз вернеться!!