Обговорення:Путівник по Галактиці для космотуристів

Ця стаття є частиною Проєкту:Наукова фантастика (рівень: 3, важливість: найвища)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані Науковою фантастикою. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
III (у розвитку)	Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Наукова фантастика має рівень «стаття у розвитку».
Найвища	Важливість цієї статті для проєкту Наукова фантастика: «найвища»
	Чим допомогти:

Ця стаття є частиною Проєкту:Фантастика (рівень: 3, важливість: найвища)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з фантастикою. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
III (у розвитку)	Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Фантастика має рівень «стаття у розвитку».
Найвища	Важливість цієї статті для проєкту Фантастика: «найвища»
	Чим допомогти:

Типова ситуація вікіпедійного житття двічі вдало описана в романі Едамса:

Даґлас Едамс "Путівник, для тих, хто подорожує автостопом по Галактиці":

Цитата перша "На околиці села, на пагорбі, стояв дім. Фасадом він був повернутий до безкраїх нив Західної Англії. Звичайний цегляний будинок - нічого особливого: старий будинок, якому років із тридцять. Чотири вікна його були розташовані ніби навмисне так, щоб не викликати захвату у випадкового перехожого. Артур Дент був власником цього будинку і тому цей витвір архітектурного мистецтва так-сяк його влаштовував. Він жив у будинку майже три роки. Раніше мешкав у Лондоні, але виїхав звідти. Місто дратувало Артура. Йому було років тридцять, він був високий, чорнявий, і його весь час переслідувало почуття внутрішнього розладу. Артура непокоїло питання - з якої це причини люди завжди цікавляться, чому в нього такий занепокоєний вигляд. Артур працював на місцевій радіостанції й запевняв своїх друзів, що його робота набагато цікавіша, ніж вони можуть уявити. Та певно воно так і було: більшіть Артурових друзів працювали в рекламі.

У ніч із середини на четвер пішов дощ, путівець розвезло. На ранок визирнуло яскраве сонце і його проміння востаннє осяяло оселю Дента. Місцева рада не попередила господаря будинку, що має намір розгорнути будівництво проїзду.

- Вставайте, містере Дент, - сказав він, - не робіть дурниць. Не будете ж ви, справді, лежати тут до скону віків. - Л. Просер спробував надати очам зловісного блиску, але йому це не вдалося. Містер Просер переніс центр ваги із лівої ноги на праву, та легше йому не стало. Упевненість у тому, що ця затія - марна справа, міцнішала з кожною хвилею. Головне за такої ситуації - не втратити почуття власної гідності.

- Пропоную вам заклад, - Артур хлюпнув на нього грязюкою, - хто заржавіє першим: я чи ваш бульдозер. - Гадаю, що вам краще не чинити опір, - сказав містер Просер, крутячи на голові хутрову шапку. - Проїзд однаково буде збудований! - Цікаво, - Артур тягнув час, - кому потрібен ваш проїзд? - Себто як “кому потрібен”, - містер Просер зібрався насваритися на нього пальцем, потім передумав і засунув руку в кишеню. - Нам необхідно будувати дороги. Проїзди - це такі пристосування, які допомагають одним людям дуже швидко переміщатися із пункту А в пункт Б, а іншим - із пункту Б в пункт А. Мешканці пункту В, який міститься між А і Б, можуть до нестями ламати голову над питанням, що такого особливого е в пункті А, коли туди прямує стільки бажаючих із Б, і чим це знаменитий Б, який притягує, мов магнітом, стількох мешканців пункту А. Як було б добре, думають мешканці пункту В, коли б люди раз і назавжди обрали собі місце проживання і не гасали по світу. Містер Просер хотів би опинитись у пункті Г. Цей пункт був розташований далеко від пунктів А, Б і В. Він би волів мати там затишний будиночок і прикрасив би його своєю колекцією бойових сокир. А свій час проводив би у пункті Д, тобто в найближчій до пункту Г пивній. Л. Просер навіть знав, де б він розмістив колекцію - над вхідними дверима. Його дружина скорше віддала б перевагу виткій троянді, але він наполягав на сокирах. Сокири він любив понад усе на світі. А нині посмішки бульдозеристів укидали його в жар. Містер Просер переніс центр ваги із лівої ноги на праву, та легше йому не стало. Упевненість у тому, що ця затія - марна справа, міцнішала з кожною хвилею. Головне за такої ситуації - не втратити почуття власної гідності.

- Послухайте, Денте, - містер Просер перейшов у наступ, - у вас було доволі часу, щоб подати скаргу. - Доволі часу, - ревнув Артур. - Та я вперше почув про це учора; приперся якийсь роботяга, і коли я запитав його, чи не прийшов він вимити вікна, він сказав, що прийшов зносити будинок. Звичайно, він не одразу зізнався. Ні, спочатку він вимив кілька вікон і злупив із мене п’ятірку. - Але ж плани реконструкції було вивішено в нашій конторі дев’ять місяців тому. - Звичайно ж. Тільки-но я почув новину, як одразу пішов прямісінько туди. Мені здається, ви не дуже їх рекламували. Нікого про них не повідомили. - Вони висіли на стенді... - На стенді? Мені довелося перевернути догори дном вашу богадільню, перш ніж я знайшов їх на горищі... - Саме там у нас дошка оголошень. - ...з ліхтариком. - Мабуть, не стало електрики. - Цього разу світло зникло разом із східцями. - Яка різниця. Врешті-решт, ви ж знайшли план.

- Так, - погодився Артур, - знайшов. Він був запхнутий у розбитий унітаз, який у свою чергу був похований під купою мотлоху в найтемнішому закутку горища. Там на дверях табличка “Обережно, леопарди”. У небі пропливла хмаринка. Вона кинула тінь на Артура Дента, що незворушно лежав у холодній грязюці. Вона кинула тінь на дім Артура Дента. - Вашу халупу важко розцінювати як пам’ятник архітектури, - насупився містер Просер. - Можете називати мій дім як завгодно. Від цього він не стане подобатися мені менше. - Ось бачите, проїзд вам сподобається ще більше. - О, замовкніть на милість, - мовив Артур Дент, - замовкніть і котіться звідси подалі. Та прихопіть із собою цей проклятущий проїзд. Ви дієте протизаконне і чудово це розумієте. Містер Просер роззявив рота, хапаючи повітря. В його уяві виникла незбагненна для його розуму, але приємна для його душі картина. Яскраве полум’я пожирало будинок Артура Дента, а сам він, лементуючи, тікав геть, поміж лопаток стирчали три списи. Останнім часом подібні видіння досить часто з’являлися містеру Просеру, що, однак, не дуже його тішило. От і зараз він так рознервувався, що, заїкаючись, не міг вимовити ані слова. - Послухайте, Денте... - спромігся сказати він зрештою. - Що ще? - запитав Артур. - Як ви гадаєте, чи дуже постраждає цей бульдозер, якщо я візьму і проїдусь прямісінько по вас? - Думаю, що дуже, - відповів Артур. - Помиляєтесь, зовсім ні, аніскільки не постраждає, - гаркнув містер Просер і пішов геть, дивуючись, чому його мозок заполонили тисячі кіннотників.

За дивним збігом обставин слова “зовсім ні” були б відповіддю на запитання: чи підозрював Артур, що його найближчий друг походить не від мавпи, що він виходець з однієї маленької планети неподалік зірки Бетельгейзе, а зовсім не з Гілдфорда, як сам запевняв. Артур Дент не мав щонайменшого уявлення про зірку Бетельгейзе. Його приятель прилетів на Землю майже п’ятнадцять років тому й майже одразу увійшов у місцевий світ. Усі ці роки він досить вдало прикидався безробітним актором. Його звали Форд Префект. Він сам обрав собі це ім’я, - на його думку таке, що найменше привертає увагу. Зовнішністю Форд Префект також не дуже вирізнявся. Руде, трохи кучеряве волосся він зачісував назад. Шкіра - тонка й прозора - так щільно обтягувала обличчя, що, здавалося, ось-ось трісне. У цьому обличчі, безсумнівно, було щось незвичайне, але ніхто не міг сказати, що саме. Можливо, застиглий погляд, що від нього у співрозмовника починали сльозитися очі. Можливо - надто широка посмішка, від якої здавалося, що він ладен вчепитися вам у горлянку. Нові приятелі вважали Форда екстравагантним, але не здатним когось образити, диваком і випивакою, одне слово, ексцентричною людиною. Форд полюбляв, наприклад, з’являтися непрошеним на університетську вечірку, напивався там і починав суперечку з астрофізиками, беручи їх на глузи. Закінчувалося це тим, що його виганяли втришия."

.........................................................................................

Цитата друга: "Посеред хаосу лиш один чоловік стояв, заткнувши берушами вуха, й дивився на небо з глибоким сумом. Він один знав, що діється. Знав це з тієї миті, коли серед ночі його розбудив інфрадельтахвильовий датчик. Як довго він чекав цього! Але коли сигнал був розкодований, жах заполонив його серце. Із усієї множини розумних рас, які населяли Галактику й могли б принести планеті Земля прогрес і процвітання, він менш за все хотів, щоб це були вогони. Зрештою, кінець невизначеності. Він знає, що робити. Тільки-но корабель вогонів просвистів над головою, він розстібнув сумку. На долівку вивалились сценарій “Йосип і чарівний плащ” та рукопис “Нового Священного Письма”. Більше вони йому не знадобляться. Він був готовий. Повністю, Він знав, де його рушник. На Землі запала тиша. І це було навіть гірше, ніж гуркіт. На якийсь час усе завмерло. Величезні кораблі зависли над найбільшими державами. Непорушно вони висіли в небі, здоровезні, важкі, як гори, наче виклик законам природи. Сам факт їхньої присутності викликав нервовий шок. Адже кораблі висіли у небі, заперечуючи тим самим встановлені норми й звичні закони. Цеглини не літають. Нарешті щось клацнуло, зашурхотіло, ніби вітерець серед листя. Це самовільно увімкнулись усі комплекси хай-фай, усі радіоточки, телевізори, касетники, радіотранслятори, репродуктори, автомобільні радіоприймачі. Кожна порожня консервна бляшанка, урна, вікно, пральна машина, кружка, кожен шматочок металу запрацював як резонатор. Перед тим, як перестати існувати, Земля перетворилася на єдину гігантську акустичну систему. Але не для трансляції концерту чи шоу, а для передачі короткого повідомлення.

- ЛЮДИ ЗЕМЛІ, ПРОШУ ВАШОЇ УВАГИ, - пролунав голос. І найостанніші скептики заридали - настільки висока була якість квадрофонічного звуку з непомірне малим рівнем спотворення. - ГОВОРИТЬ ПРОСТЕТНИК ВОГОН ДЖЕЛТЦ-ЧЛЕН ГАЛАКТИЧНОГО КОМІТЕТУ ПЛАНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ, - вів далі голос. - ЯК ВАМ, БЕЗСУМНІВНО, ВІДОМО, ЗГІДНО З ПЛАНОМ РОЗВИТКУ ПЕРИФЕРІЙНИХ РАЙОНІВ ГАЛАКТИКИ, ЧЕРЕЗ ВАШУ СОНЯЧНУ СИСТЕМУ НАМІЧЕНО БУДІВНИЦТВО ШВИДКІСНОЇ ГІПЕРКОСМІЧНОЇ МАГІСТРАЛІ. СПІВЧУВАЮ, АЛЕ ВАША ПЛАНЕТА СЕРЕД ІНШИХ ПІДЛЯГАЄ ЗНИЩЕННЮ. УВЕСЬ ПРОЦЕС ЗАБЕРЕ НЕ БІЛЬШЕ ДВОХ ЗЕМНИХ ХВИЛИН. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ. Гучномовець вимкнувся. Паніка охопила землян. Хвилі жаху прокотилися натовпами. Зверху люди скидались на металеві стружки на аркуші паперу, під яким рухався магніт. Хотілося бігти, але куди? Здивовані вогони знову ввімкнули гучномовець. - НАМ НЕ ЗРОЗУМІЛЕ ВАШЕ СПАНТЕЛИЧЕННЯ. УСІ КРЕСЛЕННЯ Й НАКАЗ ПРО ПОЧАТОК БУДІВНИЦТВА ВИСІЛИ У МІСЦЕВІЙ ПЛАНОВІЙ КОНТОРІ НА АЛЬФА ЦЕНТАВРІ ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ П’ЯТДЕСЯТИ ЗЕМНИХ РОКІВ. ВИ МАЛИ ДОСИТЬ ЧАСУ ДЛЯ ПОДАННЯ АПЕЛЯЦІЇ. ЗАРАЗ ПІЗНО ПРОТЕСТУВАТИ Й ОБУРЮВАТИСЬ. Гучномовець вимкнувся. Його голос луною прокотився по всій Землі. Велетенські кораблі одночасно розвернулись у небі. Легко й невимушене, мов метелики. Розкрились люки - зяючі чорні прямокутники. Нарешті хтось прийшов до тями, настроїв радіопередавач на потрібну хвилю і відбив тремтячими руками звернення від імені планети до кораблів вогонів. Ніхто не дізнався, що саме було у зверненні, проте всі почули відповідь. Гучномовець увімкнувся ще раз. Роздратований голос мовив: - ВИ ХОЧЕТЕ СКАЗАТИ, ЩО НІКОЛИ НЕ БУЛИ НА АЛЬФА ЦЕНТАВРІ? БОЖЕ, ТА ЦЕ Ж ЛИШЕ ЗА ЧОТИРИ СВІТЛОВИХ РОКИ ВІД ВАС. ПЕРЕПРОШУЮ, АЛЕ ЯКЩО ВИ НЕ ВИЯВЛЯЄТЕ ЕЛЕМЕНТАРНОГО ІНТЕРЕСУ ДО СВОЇХ ВЛАСНИХ СПРАВ, ЦЕ ВАШЕ ОСОБИСТЕ ГОРЕ. ПРОМЕНЕВІ ПРИСТРОЇ - ДО БОЮ! Світло водоспадами полилось із люків. - НЕ РОЗУМІЮ, - долинув голос із невимкнутого гучномовця, - ЦЕ Ж ЦИВІЛІЗАЦІЯ АПАТИЧНИХ ІДІОТІВ. МЕНІ ЇХ ЗОВСІМ НЕ ЖАЛЬ. Запанувала жахлива тиша. Почувся жахливий гуркіт. Запанувала жахлива тиша. Будівельний флот вогонів зник у зоряній безодні."

Як нам це знайоме. Нічого не нагадує.--Yasnodark (обговорення) 13:08, 9 липня 2016 (UTC)