Обговорення:Стетківці
| Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий) | ||
|---|---|---|
|
Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні. | |
| ??? | Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України. | |
Чим допомогти:
| ||
У кожного з нас є місце, де ми народилися, вдихнули повітря своєї Батьківщини, відкрили очі і побачили світ, про мовили перше слово, доторкнулися до своєї землі, пережили першу радість і перший смуток. Для кожного з нас Батьківщина починається з чогось маленького, ніби непоказного і непримітного, але єдиного і незамінного. Це наш рідний куточок, що втілює в собі живий образ нашої України.
Для багатьох людей такою теплою і лагідною колискою, з якої вони вийшли у широкий світ стало мальовниче село на південному заході Чуднівського району – Стетківці.
Ще люди кам’яного віку заселяли цю благодатну, рівнинну місцину, про це свідчать знахідки кам’яних рубил на околицях сучасного села. За переказами село засновано у XIV ст., але перша документальна згадка відноситься до 7 грудня 1601 р. В акті перерахування міст і сіл Любарської волості, Луцького повіту, що були спустошені і спалені татарами згадується і про Стетківці. Документів що свідчать про походження назви села нажаль не знайдено. Загалом побутує дві версії: 1)За однією – село розміщене в степу, далеко від лісів називалось Степківці, і ця назва збереглася до XIV ст. Першими жителями були селяни втікачі від польського гноблення, яких привабив родючий чорнозем, який, до речі, і зараз вважається найкращим у Чуднівському районі. За іншою версією – назву село отримало від імені багатого землевласника Стецька – Стецьківці, і в XIV трансформувалося на Стетківці. Населений пункт з моменту свого заснування не переміщався в інші місця, хоч часто ставав об’єктом складних історичних процесів. Буремні вітри історії, не раз завдавали селу великих руйнувань. Воно було захоплене в круговерть подій Визвольної війни українського народу 1648-1657рр під проводом Богдана Хмельницького. Вдруге село було зруйноване у 1709р. під час переслідувань російськими військами під командуванням генерала Шереметєва Івана Мазепи, що через Стетківці відступав на село Лісогірку (стара назва Мазепинці ) Вінницької області. Жителі села вели активну боротьбу проти польських панів, особливо в період руху гайдамаків. У 1720 році в селі було побудовано церкву на гроші прихожан та поміщиків Жолковецьких. Коло церкви виділялась площа землі – 1 десятина 180 сажнів, крім цього церква мала 56 десятин орної землі і 10 десятин сінокосу. Жителі села були кріпаками панів Лісковецьких. Останній з династії володів 1100 десятинами землі до 1912 року. У селі було 4 приватні крамниці. Серед селян виділялись 5 куркулів, що володіли від 200 до 280 десятин землі. З 800 селянських дворів – 480 мали від 0,5 до 4 десятин землі. За Положенням про влаштування селян від 19 лютого 1861 року селяни повинні були сплатити 14 969 карбованців 66 копійок за землю і свою свободу. В пореформений період поміщики сильно пограбували жителів села. Це видно з того що в 1899 році в селі було 328 дворів і проживало 2100 чоловік, а в 1906 році – 446 дворів, але населення скоротилося до 1835 чоловік. Поміщик Лісковецький платив наймитам, батракам за 1 рік 36 карбованців, Селяни були змушені відробляти попові за релігійні обряди (Христини, вінчання, похорони, висвячення будівель). Революційні події в Росії 1905 року докотилися і до Стетековець. Біднота і наймити відмовились працювати за низьку заробітну плату в пана та куркулів. Пан змушений був підвищити заробітну плату. З піднесенням революційного руху у 1912 році зростає кількість страйків наймитів Лісовський, злякавшись революційного вибуху, почав спішно продавати землю селянам, але і тут не втратив своєї вигодию Кожна десятина землі продавалася по 600 – 650 карбованців. За всю землю він взяв до 700 тисяч золотом. Будинку продати не вдалося тому Лвсковецький організовує його підпал і одержавши 34 тисячі карбованців страхової суми виїхав у м. Гродно. Знайшли відгук у селі і події жовтня 1917 року в Росії. Активними учасниками революційних подій став завідуючий школою Куликовський. Вчителька Скомаровська ознайомила учнів із «Інтернаціоналом» - гімном комуністів. У сусідньому селі Красно полі було створено волосний революційний комітет, головою якого став Куликовський. Організаторами селянської бідноти були Мусій Фаримон та Левко Пивовар. Перші ради у селі виникли в 1919 році, першим радянським старостою був Назар Сич, другим Тодор Слободенюк. У 1920 році головою сільської ради став Левко Пивовар, а головою ком біду – Мусій Фари мон. В цей рік було націоналізовано землю куркулів і роздано бідноті. Далі все життя в селі йде за сценарієм, розробленим комуністами. У 1928 році 30 бідняцьких господарств об’єдналися в ТСОЗ, через два роки створено колгосп імені Постишева, що об’єднав 300 дворів. У 1931 році процес колективізації жителів села завершився, але не завершились процеси реорганізації . У 1934 колгосп було розкрупнено на три окремих колгоспи: імені XVII партз’їзду, імені 16 роковин Жовтня і імені Постишева (в 1937 році після арешту Постишева було перейменовано на колгосп імені Леніна). Нові партійні віяння привели у 1950році до об’єднання всіх трьох колгоспів в один ім. Леніна, що й проіснував до кінця 90х років. У 2000 році був реформований у СТОВ «Стетковецьке», на даний час земля й майно розпайовані й здані в оренду агрофірмі «Призма – 13» , СТОВ «Маяк», та кільком приватно-фермерським господарствам. Не обминув села страшний голодомор 1932-33 років. Точних даних про кількість жертв цих страшних років немає. За спогадами очевидців вимирали цілі сім’ї. Мертвих ховали у великих братських могилах, куди їх звозив Гнат (дикий), яким і понині лякають сільських дітей. Щоб не приїздити ще раз до хати кидав на віз і живих – все рівно завтра помре. Важке колесо сталінських репресій прокотилося по долях стетківчан. Де тільки набралось аж 72 вороги народу у віддаленому від цивілізації селі? Тільки 2 повернулося додому із пекла ГУЛАГу. Біди не закінчились. Село вступило у лихоліття війни. Перші бої за Стетківці почалися о 12 годині 11 липня 1941 року. Натиск ворога стримував 153 стрілецький полк, але через нестачу боєприпасів солдати залишили село. О 15 годині фашисти зайняли Стетківці. Радянське командування дало наказ відбити село силами 77 і 153 стрілецьких полків. Швидко просувались в село солдати 1 батальйону 77 стрілецького полку під командуванням Бондаренка. Командир 9-ї стрілецької роти 77 полку лейтенант Петруня, будучи пораненим продовжував вести роту в атаку. Мужність і відвагу проявив молодший сержант Окалєлов, який виніс з поля бою важко пораненого командира роти Брайко. 13 липня 1941 року солдати 3 батальйону були оточені ворогом. 12 воїнів разом з командиром Бондаренком потрапили в полон. Почалися допити і катування. 9 солдатів закатованих до напівсмерті, кинули в хату Василевської Варвари і підірвали гранатами. Почалися тяжкі дні окупації. Фашисти розстріляли сільських активістів, медичних працівників – всього 23 чоловіки. Серед них наймолодший 15 річний Красарівський, який складав сатиричні вірші та пісні про окупантів та їх прислужників, закликав до боротьби з фашистами. За період окупації село було пограбоване. Втікаючи, фашисти спалили 85% будівель, вигнали всіх жителів села і тільки диво (розпорядження німецького офіцера, побутує версія, що це був розвідник Кузнєцов) врятувало їх від розстрілу. Збитки села складали 47 513 539 крб. На каторжні роботи в Німеччину було вигнано 85 чоловік. 310 жителів села пішло у лави Червоної армії і воювали на фронтах війни. 124 з них вже ніколи не побачило своїх рідних, осиротіло піся війни 172 дітей. 192 жителі села нагороджені за мужність і героїзм проявлені у роки війни урядовими нагородами різних ступенів. Визволення села почалося під час Житомирсько – Бердичівської операції в січні 1944 року. Бої носили жорсткий і кровопролитний характер. Однак вже 10 січня війська 60-ї , 18-ї і 1-ї гвардійської та 3-ї гвардійської танкової армії в нічному бою зламали опір ворога і вийшли на рубіж Стетківці – Молочки. Село було визволене 12 січня 1944 року. Війна залишила на Стетковецькій землі 2 братські могили, де вічним сном спочивають 596 солдатів різних національностей. Серед них багато воїнів 316 , 304 та 276-ї стрілецьких дивізій, які проявили небачений героїзм і відвагу. Живі квіти і вінки завжди лежать і на могилі льотчиці Волкової Ганни Іванівни, літак якої був збитий над селом. Прогриміли роки війни, село поверталось до мирного життя. За період 1946 – 1953рр. Було відбудовано клуб, медпункт, школу-семирічку перетворено в середню, побудовано ряд господарських будівель. Сільську Раду у цей час з 1947р. очолював Сич Михайло Юхимовоч, який з великими перервами, займав цю посаду до 1978р., коли його замінила Філімонова Олена Леонтіївна. За період його керівництва сільська Рада неодноразово виходила переможницею у соціалістичних змаганнях серед сільських Рад району. Михайло Юхимович за сумлінну працю нагороджений орденом «Знак Пошани». На даний час село очолює Пивовар Марія Михацлівна вже 3 раз поспіль вибирається головою сільської Ради. Землі Села розпайовано і здано в оренду СТОВ «Стетковецьке» керівником якого є Бондарчук Валерій Федорович. А також кільком фермерам і приватному підприємству «АТК». Зараз ведуться роботи по газифікації села, що є заслугою депутата районної Ради Кривоцюк Надії Степанівни. Директором школи є Баліцький Павло Станіславович.