Окуневський Теофіл Іполитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Окуневський Теофіл)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
д-р Теофіл Окуневський
д-р Теофіл Окуневський
д-р Теофіл Окуневський
Посол до Австрійського парламенту
27.03.1897 — 07.09.1900
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 12.11.1918
Посол до Галицького сейму
1889 — 1901
ПопередникЕвгеніуш Кучковський
НаступникРоман Пузина
Посол до Галицького сейму
1913 — 1914
ПопередникТадеуш Ценський
член ради Городенківського повіту
1894 — 1902

Народився7 грудня 1858(1858-12-07)
с. Яворів / Радівці
Помер19 липня 1937(1937-07-19) (78 років)
м. Городенка
Відомий якправник, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч
КраїнаАвстрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР II Польська Республіка
Національністьукраїнець
Alma materВіденський університет
Політична партіяУкраїнська радикальна партія
Рід Окуневські
Батькоо. Іполит Окуневський
РідняОзаркевич Іван (вуй)
БратиОкуневський Ярослав, Окуневська Ольга
Професіяправник
Званнядоктор права
Релігіягреко-католик

Теофіл (Теофіль) Іполитович Окуневський (пол. Teofil Okuniewski, 7 грудня 1858, Яворів (сучасного Косівського району)/Радівці[1] — 19 липня 1937, Городенка[1]) — український юрист, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Теофіл Окуневський у молоді роки
«Батьківщина» 1890.

Син греко-католицького священника о. Іполита Окуневського. Брат Ярослава Окуневського.

У 1869—1877 рр. навчався в Коломийській гімназії, в 1877—1881 рр. — на правничому факультеті Віденського університету, тут же в 1883 р. отримав звання доктора права.[2] Від 1885 року кандидат адвокатури у Станиславові, у 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці[3] (пізніше в ній працював молодий Лев Бачинський).

На початку липня 1889 р. обраний послом Галицького крайового сейму від IV курії в 11-у Коломийському виборчому окрузі (як представник народовців). Мандат здобув без особливих труднощів (набрав 96 голосів, суперник — князь Пузина — 70), застосувавши тактику безпосереднього спілкування з виборцями на вічах, під час переїздів чи піших переходів від одного населеного пункту до іншого). В сеймі вступив до русько-українського парламентського клубу під проводом Юліяна Романчука.

У 1889 році з причини політичної суперечки в Сеймі прийняв виклик на поєдинок польського депутата Томіслава Розвадовского, перемігши його.[3]

Заснував, очолив філію товариства «Просвіта»; ініціатор, один з фундаторів гімназії товариства «Рідна школа» в Городенці. Його обирали депутатом Городенківської повітової ради, міським головою (бурґомістром) Городенки з 1898 року (ц.-к. Намісництво не допускало до урядування).[3] 1899 р. один із засновників УНДП. Євген Олесницький був захисником Теофіла Окуневського на коломийському процесі щодо «зневаги намісника Казімежа Фелікса Бадені».

Посол:

Під час Першої світової війни заарештований російською окупаційною владою, ув'язнення відбував у Чорткові. Впродовж 1915—1917 років працював у Києві. 1917—1918 років працював начальником повітового суду в Городенці.[3]

У період ЗУНР — комісар Городенківського повіту, член президії Національної Ради ЗУНР.

Цікаво, що

[ред. | ред. код]

Видана Михайлом Павликом «Переписка Михайла Драгоманова з доктором Теофілем Окуневським» (Львів, 1905) є одним з основних джерел історії українського національного руху наприкінці ХІХ ст.[3]

Корнило Устиянович написав його портрет.[4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 164.
  2. а б Franz Adlgasser. Kurzbiografie Okunewskij (Okunevs‘kyj), Teofil Dr. iur. [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
  3. а б в г д Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 165.
  4. Жеплинська О. Корнило Устиянович. Портрет Теофіла Окуневського [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Вісник Львівського університету. Серія: Мистецтвознавство. — 2008. — Вип. 8. — С. 110—112.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]