Олег Святославич
| Олег Гореславич д.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1074 — 1077 | |||
| Попередник: | Ростислав Володимирович | ||
| Наступник: | Ярополк Ізяславич | ||
| |||
| 1078 — 1078 | |||
| Попередник: | Всеволод Ярославич | ||
| Наступник: | Володимир Мономах | ||
| 1094 — 1097 | |||
| Попередник: | Володимир Мономах | ||
| Наступник: | Давид Святославич | ||
| |||
| 1083 — 1094 | |||
| Попередник: | Давид Ігоревич | ||
| |||
| 1097 — 1115 | |||
| Наступник: | Всеволод Ольгович | ||
| Народження: | бл. 1053 | ||
| Смерть: | 1 серпня 1115 | ||
| Хрещене ім'я: | Михайло | ||
| Рід: | Рюриковичі (Ольговичі) | ||
| Батько: | Святослав Ярославич | ||
| Мати: | Цецилія | ||
| Шлюб: |
1) Феофанія Музалон 2) дочка половецького хана Осолука | ||
| Діти: | Всеволод, Ігор, Марія, Гліб, Святослав | ||
Оле́г Святосла́вич (д.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь; 1053 — 1 серпня 1115[1][2]) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь володимирський (1074[2]/1077[3][1]—1077), тмутороканський (1083—1094), чернігівський (1094—1096)[3][1] і сіверський (1097—1115)[2]. Син київського князя Святослава II Ярославича, онук Ярослава I Мудрого. Засновник роду Ольговичів. Намагався зброєю захопити Чернігів, за що був засланий до Візантії на острів Родос. Користувався довірою візантійського імператора Никифора III Воніата, був одружений з візантійською аристократкою Феофанією Музалоніссою. 1082 року за підтримки Києва й Константинополя здобув Тмуторокань. Титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії» (грец. Áρχωντ[ι] Ματράχ[ων] Ζιχίας χαί πάσης [Χ]αβαρίας), карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність.[2] Хрещене ім'я — Михайло. У «Слові о полку Ігоревім» прозваний Горесла́вичем / Гориславичем (д.-рус. Горислáвличь)[4] за розпалювання міжусобиць.
У 1073 році молодші Ярославичі, Святослав та Всеволод I, змовились і вигнали з Києва свого старшого брата Ізяслава I. За новим розподілом земель Святослав сів у столиці, а Всеволод перейшов до Чернігова. Своєму молодшому сину, Олегу, Святослав дав в управління Волинь. 1076 року Олег разом з Володимиром II Мономахом здійснив успішний похід у Чехію, допомагаючи польському королю Болеславу II Сміливому.
Проте невдовзі після смерті Святослава Ярославича (1076), Ізяслав Ярославич повернувся на Русь, сів на княжінні в Києві та вигнав свого племінника з Волині. Олег деякий час жив при дворі дядька Всеволода у Чернігові. Однак у квітні 1078 року, не дочекавшись нових земель, він утік у Тмуторокань до свого брата Романа Святославича.
У 1078 році Олег разом з Борисом Вячеславичем привів половців на Руську землю. 25 серпня на Сожиці русько-половецька армія Олега та Бориса розбила Всеволода Ярославича. Завдяки цьому успіху князі-ізгої змогли ненадовго захопити Чернігів. Супротив бунтівних князів вийшли з військами Всеволод Ярославич з сином Володимиром та Ізяслав Ярославич з сином Ярополком. У битві на Нежатиній ниві, яка відбулась 3 жовтня 1078 року загинули князі Борис В'ячеславич і Ізяслав Ярославич. Військо Олега зазнало поразки, і він був змушений повернутися до Тмутаракані. В 1079 році Олег Святославич був по-зрадницьки схоплений тмутороканськими хозарами і виданий Візантії. Візантійський уряд заслав його на острів Родос, де Олег провів 4 роки і одружився з Феофанією Моузалоніссою.
1083 року Олег повернувся в Причорномор'я і відібрав тмутараканське князівство від Давида Ігорьовича та Володаря Ростиславича. У 1094 році за підтримки половців здобув Чернігівське князівство (за деякими даними, Володимир Мономах добровільно віддав йому у володіння Чернігів). У Повісті Минулих Літ говориться: «Прийшов Олег з половцями з Тмуторакані, і підійшов до Чернігова. Володимир же уклав мир з Олегом і пішов до міста батька свого (Переяслава)».
Святополк та Володимир Мономах хотіли схилити Олега на свій бік у боротьбі проти половців, та той відмовився. Олег був звинувачений у зраді, проти нього розпочалася війна. У 1096 році Олег тікає до Стародуба, потім до Смоленська.
Згодом за рішенням Любецького з'їзду 1097 року Олег закріпив за своїм родом Чернігово-Сіверські землі, а сам сів на новгород-сіверський престол. В 1107 і 1113 роках брав участь у походах на половців. Помер 1 серпня 1115 року. Похований у Спаському соборі в Чернігові.
За укладення союзу з половцями та розпалювання князівських міжусобиць автор «Слова о полку Ігоревім» назвав Олега Святославича Гориславичем.
У Лаврентіївському літописі зберігся лист Володимира Мономаха до Олега Святославича.
«Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 року за таких обставин. У 1094 році Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. 1096 року Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 року Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв'язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега»
Був одружений двічі:
- 1079 — Феофанія Музалон, візантійська аристократка[2].
- 1090 — дочка половецького хана Осолука[2].
Діти:
- Всеволод Ольгович (? — 1146) — князь новгород-сіверський (1115—1127), чернігівський (1127—1139), великий князь київський (1139—1146)[2].
- Ігор Ольгович (? — 1147) — князь путивльський (1127—1142), берестейсько-дорогичинський (1142—1146), великий князь київський (1146)[2], святий.
- Гліб Ольгович (? — 1138) — князь курський (1136—1138)[2].
- Святослав Ольгович (? — 1164) — князь новгородський (1136—1138, 1139—1141, 1142—1144), стародубський і білгородський (1141—1146), новгород-сіверський (1146—1157), чернігівський (1157—1164)[2].
- Марія Ольгівна (? — 1146) дружина Петра Властовича, палатина польського князя Болеслава III Кривоустого[2].
У 1997 році в місті Любеч був відкритий Пам'ятник Любецькому з'їзду князів. Серед осіб на пам'ятнику зокрема зображений Олег Святославич.
У місті Володимир є вулиця Князя Олега.
Вулиця Ольговичів у місті Чернігів, названа на честь роду до якого також належав Олег Гореславич.
У місті Олевськ Житомирської області вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Князя Олега.
- ↑ а б в Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Войтович. 3.6. Святославичі. Чернігівські, муромські і рязанські князі.
- ↑ а б Олег Святославич [Архівовано 6 лютого 2007 у Wayback Machine.] / Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
- ↑ Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова [Архівовано 21 травня 2009 у Wayback Machine.] // Слово о плъку Игоре†та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967.
- Войтович Л. 3.6. Святославичі. Чернігівські, муромські і рязанські князі. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
- Котляр М. Ф. Олег Святославич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 563. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Літопис Сіверський, 2003 р, № 3.
- Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989.
- Олег-Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1203. — 1000 екз.
| Попередник Ростислав Володимирович |
|
Князь володимирський 1074-1077 |
|
Наступник Ярополк Ізяславич |
| Попередник Всеволод Ярославич |
|
Князь чернігівський 1078 |
|
Наступник Володимир Мономах |
| Попередник Давид Ігоревич |
.png)
|
Князь тмутороканський 1083-1094 |
|
Наступник Не було |
| Попередник Володимир Мономах |
|
Князь чернігівський 1094-1097 вдруге |
|
Наступник Давид Святославич |
| Попередник Земля входила до складу Чернігівського князівства |
|
Князь сіверський 1097-1115 |
|
Наступник Всеволод Ольгович |
Мстислав I Хоробрий (1024—1036) • Святослав I Ярославич (1054—1073) • Всеволод I Ярославич (1073—1076) • Володимир I Мономах (1076—1077) • Борис В'ячеславич (1077) • Всеволод I Ярославич (1077—1078) • Олег I Гореславич (1078) • Володимир I Мономах (1078—1094) • Олег I Гореславич (1094—1097) • Давид Святославич (1097) • Ярослав I Святославич (1123—1127) • Всеволод II Олегович (1127—1139) • Володимир II Давидович (1139—1151) • Ізяслав Давидович (1151) • Святослав II Ольгович (1154—1155) • Ізяслав Давидович (1155—1157) • Святослав II Ольгович (1157—1164) • Святослав III Всеволодич (1164—1177) • Ярослав II Всеволодич (1177—1198) • Ігор Святославич (1198—1202) • Олег II (1202—1204) • Всеволод III Чермний (1204—1206) • Рюрик Ростиславич (1210—1214) • Всеволод III Чермний (1214—1215) • Гліб Святославич (1215—1219) • Мстислав II Святославич (1219—1224) • Михайло Всеволодович (1224—1226) • Олег III Курський (1226) • Михайло Всеволодович (1226—1234) • Мстислав III Глібович (1234) • Михайло Всеволодович (1239) • Ростислав Михайлович (1240—1241) • Михайло Всеволодович (1241—1245) • Андрій Мстиславич (1245—1246) • Андрій Всеволодович (1246—1263) • Роман I Старий (1263—1288) • Олег IV Романович (1291—1292) • Василь I Михайлович (1303—1309) • Святослав IV Глібович (1309—1310) • Василь I Михайлович (1311—1314) • Дмитро Олександрович (1314—1333) • Гліб II (1333—1340) • Дмитро Олександрович (1340—1350) • Ольгерд Гедиминович ?(1350) • Дмитро Олександрович (1350—1356) • Василь II Іванович (1356) • Роман II Михайлович (1356) • Дмитро III Ольгердович (1356—1386) • Роман II Михайлович (1361—1401) • Костянтин Ольгердович (?—?) Свидригайло Ольгердович (1408—1430) • Семен Можайський (1496 — ?) |  | |