Стефанович Олександр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олександр Стефанович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стефанович.
о. Олександр Стефанович
Народився17 липня 1847(1847-07-17)
с. Озеряни, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область
Помер23 травня 1933(1933-05-23) (85 років)
м. Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
Національністьукраїнець
Діяльністьсвященик
Відомий завдякигромадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч
Alma materСтаниславівська цісарсько-королівська гімназія
ПартіяУНДП

о. Олекса́ндр Симеонович Стефано́вич[2], або Алекса́ндер Стефано́вич (17 липня 1847, с. Озеряни, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 23 травня 1933, Львів) — український громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч, священник УГКЦ.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в Озерянах поблизу Товмача (Тлумача) у родині священника о. Семена Стефановича й Емілії з дому Потелицької. Початкову освіту здобув у школі оо. василіян у Бучачі[3], яка на той час була німецькомовною, від 1860 року продовжив навчання у Станіславівській гімназії. Після закінчення гімназії 1867 року вступив на богословське відділення Львівського університету, де навчався упродовж двох років, а ще два наступні студіював богослов'я у Віденському університеті. Перед священничим рукоположенням одружився з Емілією Матіїв (згодом подружжя виховувало трьох дітей: Романа, Ярослава та Марту).

Висвячений на священика в 1873 році. Катехит дівочої учительської семінарії у Львові, співзасновник і член управ багатьох українських установ: один із засновників газети «Діло» (1880; її постійний співробітник), Українського Педагогічного Товариства («Рідна Школа»), політичної організації «Народна Рада», Української Національно-Демократичної Партії (постійний член її екзекутиви) та інших.

Входив до складу делегації (також Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передату владу ЗУНР.[4]

Голова Української трудової партії (1922–1923), почесний член товариства «Просвіта» і Українського педагогічного товариства.

Автор української бібліографії за 1877–1879 роки, підручника для середніх шкіл «Історія християнсько-католицької Церкви» (1878), першого молитовника українською мовою та численних статей у часописах.

Помер 23 травня 1933 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.[5]

Публікації О. Стефановича

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 157. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. ↑ Павлишин О. Стефанович Олександр Симеонович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. — Т. 3: П—С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. — С. 500-501. — ISBN 978-966-2067-65-1.
  3. ↑ Старожил і ветеран галицького відродження | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 18 серпня 2018.
  4. ↑ Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К.: Либідь, 1993. — С. 49. — ISBN 5-325-00302-X.
  5. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 157, 168. — ISBN 966-8955-00-5.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стефанович_Олександр&oldid=40228462