Станиславівська державна гімназія
| Станиславівська державна гімназія Назва на честь: Мечислава Романовського | |
|---|---|
 | |
| Тип | Гімназія |
| Країна | |
| 48°55′20.64″ пн. ш. 24°42′21.31″ сх. д. / 48.92240° пн. ш. 24.70592° сх. д. | |
| Засновано | 1784 |
| Закрито | 1939 |
| Форма власності | Державна |
| Адреса | пл. Падеревського, 21, Станиславів |
.svg){kind=small}
Станиславівська державна гімназія, або Станиславівська цісарсько-королівська гімназія — колишній середній навчальний заклад в Станиславові (нині Івано-Франківськ), заснований у 80-х роках ХVIII століття[1].
.jpg)
Початки шкільної освіти в Станиславові виводять ще з часів Речі Посполитої. Засновником першого шкільного закладу в місті ще у другій половині ХVII ст. був його власник Андрій Потоцький. Після занепаду школи прибулі до міста отці-єзуїти організували в 1728 році освітній колегіум[1]. За кілька десятиліть в результаті першого поділу Польщі Прикарпаття від 1772-го відійшло до складу Австрійської імперії. Після ліквідації австрійський урядом у 1773 році в Станиславові єзуїтського осередку, а разом з тим і місцевого єзуїтського колегіуму, основним середнім освітнім закладом у Станіславові стала державна школа. Вона була відкрита в стінах колишнього колегіуму і з 1 листопада 1784 року отримала статус міської гімназії з п’ятикласною формою навчання. В 1820-1850 роках Станиславівська гімназія уже працювала за шестикласною системою навчання. Згідно з урядовим розпорядженням від 23 липня 1850 року місто отримало право відкрити восьмикласне навчання в гімназії[1].
У австрійську добу своєї історії Станиславівська гімназія з огляду на навчальний процес та наукові кадри вигідно вирізнялася в кращий бік посеред інших подібних освітніх закладів Галичини. Ці фактори позитивно вплинули й на динаміку зростання кількісного складу її учнів. Найдавніші гімназійні каталоги з 1784-1785 років свідчать, що в закладі на той час навчалося 102 учнів, а вже станом на 1792-1793 роки їх кількість збільшилася ледь не втричі до 286 учнів. У 1886 році – трохи більше як через 100 років з часу заснування школи, в ній здобувало освіту вже 586 учнів. Учительська бібліотека гімназії налічувала тоді 6 055 томів різних книг, а учнівська читальня мала 1 244 екземплярів книг. Окрім класних кімнат, в приміщенні школи знаходилося два навчальні кабінети – природничий та фізичний. При останньому в 1876-1879 роках діяла метеорологічна станція.
В 1902 році у стінах Станиславівської гімназії навчалося 624 учні, серед яких за національним складом було: 460 поляків, 161 українець та 3 німців.
У добу ІІ Речі Посполитої польська влада вирішила перетворити гімназію на класичну. Закладу було присвоєно ім’я її славетного випускника Мечислава Романовського. У 1926 році гімназія класичного типу мала 8 класів на 10 відділень, у яких навчалося 344 учні[2].
21-22 вересня 1928 року відбулися ювілейні урочистості присвячені 200-літтю створення школи. З цієї нагоди видано пам’ятну книгу. На урочистостях був присутній колишній учень школи, тодішній маршалок польського парламенту Ігнацій Дашинський[3].
Наказом міністра релігійних конфесій та народної освіти Войцеха Свєнтославського від 23 лютого 1937 р. «І Державну гімназію ім. Мечислава Романовського в Станіславові» було перетворено на «І Державний ліцей та гімназію ім. Мечислава Романовського в Станіславові». Заклад був загальноосвітньою середньою школою, що складалася з чотирикласної гімназії та двокласного ліцею[4].
У 1939 році після радянської анексії західноукраїнських земель освітній заклад з більш як 200-літніми традиціями вимушено припинив своє подальше існування.
- Давид Абрагамович — галицький громадсько-політичний діяч.
- Амврозій Андрохович — український педагог, історик.
- Садок Баронч — галицький польський релігійний діяч, історик, фольклорист, архівіст, етнічний вірменин, чернець-домініканець.
- Август Бельовський — польський історик, архівіст, поет, перекладач.
- Леон Білінський — австро-угорський і польський державний діяч, вчений-економіст[5].
- Михайло Борисикевич — український вчений-офтальмолог
- Іван Вагилевич — український письменник, один з організаторів «Руської трійці»
- Тит Войнаровський — український громадський і економічний діяч, священник УГКЦ
- Карел Гадачек — австрійський археолог чеського походження, доктор наук [6].
- Володимир Гнатюк — український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч.
- Миколай Гошовський (1778—1828) — польський правник, громадський діяч.[7]
- Северин Данилович — український адвокат, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч.
- Роман Заклинський — український письменник, літературознавець, історик, етнограф, педагог, мемуарист, культурно-просвітницький діяч
- Василь Ільницький — український історик, культурний діяч, педагог, письменник, театральний критик, священник УГКЦ.
- Кость Левицький — український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р. — голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові.
- Михайло (Левицький) — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, кардинал.
- Денис Лукіянович — організував таємний гурток «Поступ», за що 1890 року його виключили з гімназії.
- Антін Любич Могильницький — український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священник.
- Володимир Навроцький — український економіст-статистик, літературознавець, публіцист, поет, фольклорист, громадський діяч.
- Софрон Недільський — український педагог.
- Октав Петруський — польський діяч-автономіст.
- Ян Дуклян Пузина (13 вересня 1842, Гвіздець) — кардинал, львівський (помічник) та краківський єпископ РКЦ[8].
- Мечислав Романовський — польський поет.
- Іван Рудович — священник УГКЦ, науковець, історик Церкви, педагог.
- Станіслав Яховіч — польський літератор, педагог[9].
- Михайло Яцків — український письменник, діяч «Молодої музи».
- ↑ а б в Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom XI — S. 195. https://icm.edu.pl (pol) . Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ Zagórowski Zygmunt . Spis nauczycieli szkół wyższych, średnich, zawodowych, seminarjów nauczycielskich oraz wykaz zakładów naukowych i władz szkolnych. Rocznik II. — Warszawa-Lwów: Książnica-Atlas, 1926. — S. 161. Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ Sprawozdanie Dyrekcji I. Gimnazjum Państwowego im. M. Romanowskiego w Stanisławowie za rok szkolny 1928/29. — Stanisławów: 1929. — 53 s. (pol) . Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ Państwowe licea i gimnazja w Okręgu Szkolnym Lwowskim // Dziennik Urzędowy Kuratorjum Okręgu Szkolnego Lwowskiego. — Nr 6. — 1938.— 30 czerwca. — S. 263 (pol) . Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ Głąbiński S. Biliński Leon (1846—1923) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — S. 97. (пол.)
- ↑ Pilecki J. Hadaczek Karol (1873—1914) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961. — T. IX/2. — Zeszyt 41. — S. 223. (пол.)
- ↑ Гуцал П. Гошовський Микола // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 407. — ISBN 966-528-197-6.
- ↑ Kracik J. Puzyna Jan Duklan Maurycy Paweł // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : PAU, 1985. — T. XXIX/4, zeszyt 119. — S. 488. (пол.)
- ↑ Ender J. Stanisław Franciszek Wincenty Rudolf Jachowicz // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964. — T. X. — S. 270—272. (пол.)
- Грабовецький В. Історія Івано-Франківська (Станіславова) з найдавніших часів до початку XX століття. Частина І. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 188-190.
- Скаврон Б. Розбудова гімназії та катастрофа в магазині фарб // Zbruč. — 2016. — 20 серпня.
- Sprawozdania szkolne I Gimnazjum w Stanisławowie. (пол.)
- Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.)