Очікує на перевірку

Альбрехт-Станіслав Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ольбрахт Станіслав Радзивілл)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альбрехт-Станіслав Радзивілл
Народився1 липня 1593(1593-07-01)[1][4]
Олика, Луцький повіт, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Помер12 листопада 1656(1656-11-12)[1][2][3] (63 роки)
Гданськ, Поморське воєводство, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
ПохованняКолегіальний костел Святої Трійці
Країна Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Діяльністьполітик, історик, канцлер, державний службовець
Галузьдержавна служба[5] і політика[5]
Alma materВільнюський університет
Знання мовлатина[5] і польська[6][5]
Суспільний станаристократія[7] і шляхтич[d][5]
ТитулКнязь Священної Римської імперії
Посадастароста Пінськийd[4], учасник виборів короля Польщіd, великий канцлер литовський[2], підканцлер литовський[8], луцький староста[9], борисовський старостаd, Староста Тухольськийd, староста гнівськийd, посол Сейму Речі Посполитої[d], Q90838484?[10] і Q107617777?[11]
РідРадзивілли
БатькоСтаніслав Радзивілл[7][12]
МатиMarina z Myszkówd
Брати, сестриEufémia Radziwiłłd
У шлюбі зАнна Кристина Любомирськаd[12] і Q121888602?[12]
Герб
Герб

Князь Альбрехт-Станіслав Радзивілл (чи Альберт Станісла́в Радзивілл,[13] лит. Albertas Stanislovas Radvila; 1 липня 1592[14], Олика — 12 листопада 1656, Гданьськ) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського, історик. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. III-й ординат на Олиці.[15]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Олиці (тепер селище Волинської області) в сім'ї князя, великого литовського маршалка, І-го ордината на Олиці Радзивілла Станіслава та його дружини Маріанни Мишчанки. Молодший брат другого ордината Олики Миколая Криштофа Радзивілла.[15] Рано став сиротою, його опікуном був стрийко Миколай-Криштоф Радзивілл (Сирітка).[16]

Уперше заявивши про себе як земський посол на сеймі 1613 року, він невдовзі став луцьким старостою. 1617 року був пов'язаний з двором Сігізмунда III, король сприяв його кар'єрі. В 1619 — посол Волинського воєводства на сейм. З 23 лютого 1619 — підканцлер литовський за сприяння королеви Констанції,[16] з 1623 — великий канцлер литовський. У 1618–1622 був луцьким старостою[17].

На рубежі 1630-40-х років досить часто відвідував Броди — маєток свого друга та свояка Станіслава Конецпольського.[18] 1647 року на сеймі захищав кузина-кальвініста Януша Радзивілла, що не дозволило розпочати проти останнього судовий процес.[19]

Власник значних земельних маєтків на Волині. Був фундатором костелу-колегіати в Олиці, єзуїтської колегії в Пінську.

Автор «Мемуарів» латинською мовою, що охоплюють період історії Польщі 1632-1656, що розпочав під впливом смерті короля Сигізмунда III. Він уважав за обов’язок розповісти нащадкам про «побожну кончину» свого володаря, котрого звела зі світу не так хвороба, як туга за дружиною Констанцією. Зокрема, причиною повстання вважав «значну кількість наших[20] злих вчинків та утиски бідних»,[19] У них є відомості про події національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. А.-С. Радзивілл відзначав всенародний характер війни в Україні, змушений був визнати героїзм армії українських козаків. Також казав:

Козаки і чернь здійснили нечувані злочини, бо нечувані були наші гріхи.[21]

Цей латиномовний твір побачив світ через триста років. Проте уже наприкінці XVII ст. постали його рукописні копії й навіть перший польський переклад, автором якого тривалий час уважався праонук Миколая Христофора Сирітки – Єронім Флоріан Радзивілл. Нині ж дослідники схиляються до думки, що польськомовну версію підготував перший біограф Альберта Станіслава Радзивілла – Станіслав Казимир Токарський[22], олицький староста, а згодом пінський підсудок.

Помер в Ґданьську, був похований у крипті колегіати Святої Трійці в Олиці (у 1636 р. було приготовано гробівці для нього та першої дружини). У 1946 р. його рештки були поховані у спільній могилі на католицькому цвинтарі Олики.[23]

Родина

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Реґіна Айзенрайх (шлюб 1619 року[24], померла 6 квітня 1637 р. в Олиці,[23] була похована в Олицькій колегіаті[25]), придворна, вдова брест-куявського воєводи Міхала Дзялиньського;[16] друга — донька руського воєводи Станіслава Любомирського Кристина Анна (*1618 — †16/17 березня 1667, Пінськ;[23] шлюб 1638 р.). Дітей не мав.[15]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 161.
  3. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 227, 305, 325. — ISBN 978-83-65880-89-5
  4. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 305. — ISBN 978-83-65880-89-5
  5. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ а б Catalog of the German National Library
  8. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 164.
  9. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 98–99. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  10. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 227. — ISBN 978-83-65880-89-5
  11. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 325. — ISBN 978-83-65880-89-5
  12. ↑ а б в Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
  13. ↑ Русина О. Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла… — С. 28.
  14. ↑ Radziwiłł, Albrycht Stanisław (1980). Pamiętnik o dziejach w Polsce. 1632-1636 (Polish) . Warszawa: Przyboś A. с. 549. ISBN 83-06-00092-7.
  15. ↑ а б в Radziwiłłowie (02) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  16. ↑ а б в Przyboś A. Radziwiłł Albrycht Stanisław h. Trąby (1593—1656)… — S. 143.
  17. ↑ Троневич П. Луцький замок в історії України. — Луцьк,2007 — С. 116.
  18. ↑ Русина О. Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла… — С. 33.
  19. ↑ а б Przyboś A. Radziwiłł Albrycht Stanisław h. Trąby (1593—1656)… — S. 146.
  20. ↑ тобто панівного класу
  21. ↑ Карпенко О. Чорна тінь Волинської трагедії // Сільські вісті. — 2016. — № 65 (19397) (15 лип.). — С. 2.
  22. ↑ Stanisław Kazimierz Tokarski. Wikipedia, wolna encyklopedia (пол.). 9 лютого 2024. Процитовано 17 лютого 2024.
  23. ↑ а б в Przyboś A. Radziwiłł Albrycht Stanisław h. Trąby (1593—1656)… — S. 148.
  24. ↑ Polona. polona.pl (пол.). Процитовано 17 лютого 2024.
  25. ↑ Ołyka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 528. (пол.) — S.528. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альбрехт-Станіслав_Радзивілл&oldid=42325820