Онега (тварина)
| † Онега Час існування: 575–545 млн р. т. | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||
| ||||||||
| Onega stepanovi Fedonkin, 1976 | ||||||||
Посилання
| ||||||||
|
Onega stepanovi — вимерла тварина, один з маловивчених представників едіакарської фауни.
Чотири відбитка онеги було знайдено в породах русла річки Сюзьми (Приморському районі Архангельської області) влітку 1975 р. і описано Михайлом Федонкіним у 1976 р.[1]
Родову назву дано по Онезькому півострову, де річка Сюзьма впадає в Біле море, а видове ім'я на честь студента В. А. Степанова, який відкрив в 1972 р. вендські скам'янілості на Літньому березі Білого моря.[2]
Спочатку Федонкін описав онегу з вендією, вендомією та прекамбридієм, як можливу групу прабатьків членистоногих через розпливчасту схожість з примітивними кембрійськими трилобітами.[1] В 1985 р. Федонкін ввів тип проартикулятів, в яких включив крім онега такі види як: дикінсонія, палеоплатода, вендія, прекамбридій та інші.[3][4]. Однак не виключено, що онега пов'язана з членистоногими нижнього кембрію, такими, як сканія[en].[3][5]
Відбитки онеги було знайдено також у вендських[4] формаціях біля річки Верхівка та у Зимових Горах (Зимовий берег, Архангельська область) разом з іншими видами: цікломедузою, едіакарією, йоргією, вендією, дикінсонією, анфестою, альбумаресом, трибрахідієм, кімбереллою, парванкориною, харніодиском та іншими. Всі скам'янілості являють собою негативні відбитки в дрібнозернистому пісковику з трубчастою структурою ціанобактеріальних матів.[6]
На недавно виявлених виключно добре збережених скам'янілостях видно, що сегменти тіла онеги зрушені в шаховому порядку, що спростовує наявність твердого спинного панцира, на який вказував Федонкін. На цій підставі Андрій Іванцов підтвердив включення онеги в тип проартикулятів.[4]
Онега — досить маленька (6 × 3,8 мм). Вона має овальні обриси і сплощене тіло з сегментованою центральної областю розміром 2,8 × 1,9 мм,[1] оточеною суцільний зоною, поверхня якої покрита маленькими трубочками.[4]
- ↑ а б в Келлер Б. М., Федонкин М. А. Новые находки окаменелостей в валдайской серии докембрия по р. Сюзьме // Изв. АН СССР, Серия геологическая. — 1976. — Т. 3. — С. 38-44 [1] [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ Келлер Б. М., Меннер В. В., Степанов В. А., Чумаков Н. М. Новые находки Metazoa в вендомии Русской платформы // Изв. АН СССР, Сер. Геол. — 1974. — Т. 12. — С. 130–134 [2] [Архівовано 7 лютого 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Федонкин М. А. Систематическое описание вендских Metazoa // Вендская система. Историко-геологическое и палеонтологическое обоснование / Отв. ред. Соколов Б. С., Ивановский А. Б. — М.: Наука, 1985. — Т. 1. — С. 70-106.
- ↑ а б в г Иванцов А. Ю. Мелкие вендские поперечно-рассечённые ископаемые Палеонтол. журнал. — 2007. — № 2. — С. 3-10. [3][недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Stefan Hengtson, Fedonkin Mikhail A., Lipps Jere H. (1992). The Major Biotas of Proterozoic to Early Cambrian Multicellular Organisms // Proterozoic Biosphere / Ed. by J. William Schopf; Cornelis Klein. — Cambridge Univ. Press, 1992. — Р. 433–435.
- ↑ Gehling J. G. Microbial mats in terminal Proterozoic siliciclastics: Ediacaran death masks // PALAIOS. — 1999. — Vol. 14. — P. 40-57 [4] [Архівовано 3 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Рисунок Онега [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]