Операція «Південний напрям»
| Операція «Південне посування» | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Боснійська війна | |||||||
Цілі операції «Южні потез» ( ) на карті Боснії та Герцеговини
| |||||||
| 44°24′45″ пн. ш. 17°05′06″ сх. д. / 44.4125° пн. ш. 17.0851° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Хорватія Хорватська рада оборони
|
 Республіка Сербська
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Анте Готовіна Рахім Адемі Іван Кораде |
Міленко Лазич Ратко Младич | ||||||
| Військові формування | |||||||
 Хорватська армія Хорватська рада оборони
|
 Військо Республіки Сербської
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 11000—12000 вояків[1] | 5500 вояків | ||||||
Операція «Південний напрям» (хорв. Južni potez, серб. Јужни потез, буквально: «посування на південь») — остання наступальна операція у рамках низки переможних військових операцій, які повністю змінили стратегічну обстановку на просторах Хорватії та Боснії і Герцеговини. Була логічним продовженням проведеної місяцем раніше операції «Маестраль». Тривала з 8 по 11 жовтня 1995 року, оскільки з 12 жовтня 1995 по всій території Боснії та Герцеговини набула чинності домовленість про припинення вогню.
У ході операції 10 жовтня 1995 хорвати за підтримки авіанальотів НАТО зайняли Мрконіч-Град, що дало їм змогу підійти до столиці самопроголошеної Республіки Сербської міста Баня-Лука на небувало близьку відстань (23 км). Завдяки цьому головне місто боснійських сербів опинилося у межах досяжності хорватської артилерії, а боснійській армії вдалося захопити Санський Мост. Подальше просування хорватських і боснійських військ припинилося лише через дипломатичний тиск США, чиї дипломати взяли курс на спробу поєднати Республіку Сербську з мусульмано-хорватським федеративним утворенням в одній державі.
Кінцевою ціллю наступу було також захоплення гідроелектростанції у Бочаці — останнього контрольованого Військом Республіки Сербської істотного джерела електроенергії у західній частині Боснії і Герцеговини.
На кінець операції хорватсько-мусульманські війська контролювали вже 56% території країни.[2]
Операція приневолила сербів погодитися на переговори про мирне розв'язання Боснійської кризи. Перемовини увінчалися Дейтонськими угодами, внаслідок яких місто Мрконич-Град було передано Республіці Сербській в обмін на прохід до Горажде — мусульманського анклаву на сході Боснії.
- ↑ Central Intelligence Agency, Office of Russian and European Analysis (2002). Balkan Battlegrounds: A Military History of the Yugoslav Conflict, 1990–1995. Washington, D.C.: Central Intelligence Agency. ISBN 978-0-16-066472-4.
- ↑ В. В. Забара. Формування внутрішніх кордонів у Боснії та Герцеговині в 1992–2000 рр.: від «плану Кутельєро» до міжнародного арбітражу щодо міста Брчко
- В. В. Забара. Формування внутрішніх кордонів у Боснії та Герцеговині в 1992–2000 рр.: від «плану Кутельєро» до міжнародного арбітражу щодо міста Брчко
- www.hrz.hr (хор.)
- www.domovinskirat.com
- Ante Gotovina, "Napadajni bojevi i operacije HV i HVO (Hrvatskih snaga)", Knin 1996
- www.skabrnja.com