Перейти до вмісту

Орелі Філіпетті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Орелі Філіпетті
фр. Aurélie Filippetti
Народилася17 червня 1973(1973-06-17)[1][2][3] (51 рік)
Вільрю
Країна Франція
Діяльністьполітична діячка, письменниця, мовознавиця
Alma materÉcole normale supérieure de Fontenay-Saint-Cloudd
Знання мовфранцузька[4][5][6]
ЗакладІнститут політичних досліджень
ПосадаМіністр культури Франціїd, депутат Національної асамблеї Франції[7], депутат Національної асамблеї Франції[7], депутат Національної асамблеї Франції[7], municipal councillord, член генеральної радиd, Міністр культури Франціїd і Міністр культури Франціїd
ПартіяСоціалістична партія
Нагороди
Командор ордена Мистецтв і літератури
IMDbID 3363561

Орелі Філіппетті (фр. вимова: [ɔʁeli filipɛti]; (17 червня 1973(1973-06-17), Вільрю) — французький політик і прозаїк, міністр культури та комунікацій Франції (2012-2014) в урядах Жана-Марка Еро та Мануеля Вальса.[8]

Рання життя і кар'єра

[ред. | ред. код]

Родина походить з Гуальдо Тадіно в італійській Умбрії.[9] Вона закінчила елітну Нормальну вищу школу Фонтене-Сен-Клу (італ. École normale supérieure de Fontenay–Saint-Cloud), де здобула агрегацію з класичної літератури.

Кар'єра письменника

[ред. | ред. код]

Перший роман Філіппетті Les derniers jours de la classe Ouvrière (Останні дні робітничого класу), опублікований Stock у 2003 році, був перекладений кількома мовами. У 2003 році Філіппетті написала сценарій для театральної постановки Fragments d'humanité .

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Філіпетті була делегатом французьких зелених від паризького муніципалітету і виконувала обов'язки технічного радника міністра навколишнього середовища Іва Коше з 2001 по 2002 рік. У 2007 році Філіпетті була обрана членом Національних зборів Франції, представляючи департамент Мозель. У парламенті вона працювала в Комітеті з питань культури (2007—2008), Комітеті з правових питань (2008—2010) та Комітеті з фінансів (2010—2012).[10]

З ініціативи Філіпетті Національна асамблея ухвалила у 2013 році закон, який забороняє інтернет-продавцям книг пропонувати безкоштовну доставку покупцям, намагаючись захистити книжкові магазини країни від зростаючого домінування американського інтернет-магазину Amazon.[11] У 2014 році Філіпетті звільнила Анну Бальдассарі, директора Музею Пікассо, після посилення критики її стилю керівництва.[12]

Після відставки Арно Монтебура на знак протесту проти економічної політики Олланда 25 серпня 2014 року Філіпетті та Бенуа Амон також подали у відставку[13][14][15]

Після відставки Філіпетті повернулася до парламенту, де працювала у фінансовому комітеті з 2014 по 2017 рік[16]. Під час голосування за бюджет-2015 вона була однією з 39 депутатів-соціалістів, які утрималися.[17] Вона втратила депутатське крісло на виборах 2017 року.

На президентських праймеріз Соціалістичної партії Філіпетті підтримала Монтебура кандидатом від партії на президентських виборах того року.[18] Коли замість нього обрали Амона, вона приєдналася до його передвиборної команди, працюючи речником.

Філіпетті була виключена з партії на 18 місяців після підтримки списку дисидентів, а 17 січня 2018 року вона оголосила, що покинула Соціалістичну партію та приєдналася до Génération.s., політичного руху Бенуа Амона, її колишнього колеги в уряді Франції. Пізніше в 2018 році Філіппетті оголосила про свій намір піти з політики.[19]

Конфлікти

[ред. | ред. код]

9 листопада 2004 року Філіпетті та Ксав'єр Тібері посварилися після напруженого засідання районної ради. Кожен з них звинуватив іншого у нападі чи погрозах. Тібері отримала травму голови, яка, як вона стверджувала, була викликана тим, що Філіпетті штовхнула її; вона подала скаргу.[20]

У 2008 році Філіпетті потрапила в заголовки газет, коли вона оприлюднила звинувачення, що колишній глава МВФ Домінік Стросс-Кан здійснив до неї сексуальне насильство.[21][22]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Філіпетті мала стосунки з Томасом Пікетті. У 2009 році вона подала на нього скаргу за домашнє насильство; Пікетті вибачився за свої дії, і Філіпетті швидко забрала звинувачення.[23]

У вересні 2014 року Філіпетті та Арно Монтебур подали до суду на Paris Match за порушення журналістами конфіденційності у повідомленні, про романтичні стосунки обидвох. На обкладинці тижневика була зображена їхня спільна світлина під час поїздки до Сан-Франциско.[24][25]

З 2014 до початку 2017 року Філіпетті мала стосунки з Монтебургом[26], з яким у неї у вересні 2015 року народилася дочка Жанна[27]. Її перша дочка Клара від попередніх стосунків.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Les Derniers Jours de la Classe ouvrière, Stock, 2003, Réédité en Livre de Poche (ISBN 2253108596)
  • Un homme dans la poche, Stock, 2006

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Sycomore / Assemblée nationale
  2. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  3. ↑ Babelio — 2007.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ а б в Національна асамблея Франції — 1958.
  8. ↑ Aurélie Filippetti to the Minister of Culture in lepoint.fr, 17 May 2012
  9. ↑ Candidats des Verts Paris. paris.lesverts.fr. Архів оригіналу за 3 March 2016. Процитовано 12 червня 2017.
  10. ↑ Aurélie Filippetti National Assembly of France.
  11. ↑ Hugh Carnegy (October 3, 2013), François Hollande purges government after leftwing revolt Financial Times.
  12. ↑ Gareth Harris and Javier Pes (May 14, 2014), Director of Picasso museum dismissed The Art Newspaper.
  13. ↑ Le Monde (25.08.2014)
  14. ↑ Hugh Carnegy and Adam Thomson (August 25, 2014), François Hollande purges government after leftwing revolt Financial Times.
  15. ↑ Mark John and Julien Ponthus (August 26, 2014), Ex-banker replaces rebel minister in French cabinet shake-up Reuters.
  16. ↑ Aurélie Filippetti National Assembly of France
  17. ↑ Boni, Marc de (21 жовтня 2014). Les frondeurs du PS décident de s'abstenir sur le vote du budget 2015. Le Figaro. Процитовано 12 червня 2017.
  18. ↑ L'organigramme de l'équipe de campagne d'Arnaud Montebourg dévoilé [Архівовано 2019-03-23 у Wayback Machine.] Libération, January 2, 2017.
  19. ↑ Luc Le Vaillant (July 23, 2018), Aurélie Filippetti, le cœur a ses raisons Libération.
  20. ↑ Tonino Serafini (November 11, 2004), Soupe aux baffes chez Xavière Tiberi Libération.
  21. ↑ Landon Thomas Jr. and Steven Erlanger (May 17, 2011), Atop I.M.F., Contradiction and Energy The New York Times.
  22. ↑ Dave Keating (May 18, 2012), An EU-friendly French government? Politico Europe.
  23. ↑ Andrew Anthony (February 23, 2020), Thomas Piketty: Why France's 'rock star economist' still wants to squeeze the rich The Guardian.
  24. ↑ French ex-ministers sue Paris-Match over love affair reports Radio France Internationale, September 12, 2014.
  25. ↑ Marine Pennetier (July 30, 2015), Aurélie Filippetti porte plainte contre Paris Match Reuters.
  26. ↑ Paris Match révèle la liaison entre Aurélie Filippetti et Arnaud Montebourg. francetvinfo.fr. 10 вересня 2014.
  27. ↑ Aurélie Filippetti a accouché d'une petite Jeanne, nous apprend le "JDD". tempsreel.nouvelobs.com (фр.). 15 вересня 2015. Процитовано 6 квітня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орелі_Філіпетті&oldid=42366488