Перейти до вмісту

Чуб (зачіска)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Оселедець (зачіска))
Князь Святослав Ігорович (Хоробрий) за описом Лева Диякона

Чу́б, чупри́на — чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові. Одні з найперших згадок про чуб є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича.

Поширення

[ред. | ред. код]
Ольбрахт-Владислав Радзивілл — портрет 17-го століття.

Була поширена у євразійських кочовиків, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії чуб був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.

На теренах Східної Європи найдовше зачіска носилася в Україні: до кінця XVIII століття серед січового козацтва (як ознака приналежності до Січі), а до 1-ї половини XIX століття — українських міщан (як символ приналежності до козацького народу). Інші назви — чуприна, оселедець (російська назва від Катерини ІІ), хохол (московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить).

Історія

[ред. | ред. код]

Одні з найперших згадок про чуб знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князя[1]:

…середнього зросту, не надто високого й не дуже низького, бровастий, з ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим волоссям над верхньою губою. Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду…

Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб.[2] За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував в Сефевідській імперії в 1568—1574 рр., довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.[3]

Також широко поширеною чуприна була за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі:

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну»

Степан Руданський[4]

Козацька зачіска

[ред. | ред. код]

Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим[5].

Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.[6] Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди[7]. В Україні існував навіть спеціальний термін «чупринди́рь»[8] — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові[9].

Щоб отримати право поголити чуприну згідно козацького звичаю, молодики повинні були пройти ряд випробовувань.[10]

Галерея

[ред. | ред. код]

Турки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Турецька голова

Азербайджанці

[ред. | ред. код]

Шляхта

[ред. | ред. код]

Козаки

[ред. | ред. код]

Уявні образи

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Гальвар Чйон. «Русь вікінгів» — Кай Гансен, Ставангер, 2009. ISBN 978-82-91640-41-9, стор. 47
  2. Нефедов, Сергей (5 вересня 2017). Война и общество. Факторный анализ исторического процесса. История Востока (рос.). Litres. ISBN 9785457065277. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 22 жовтня 2017.
  3. http://www.vostlit.info/Texts/rus12/Benister/text.phtml?id=7649. www.vostlit.info. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 22 жовтня 2017.
  4. Руданський С. «Твори в трьох томах» — К.:Наукова думка
  5. Н. М. Камінська, С. І. Нікуленко (2004). Костюм в Україні від епохи Київської Русі до ХХІ століття. Харків: Золоті сторінки. с. 40.
  6. «Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3
  7. Яворницький д. І. «Історія запорізьких козаків». — Львів: Світ,1990
  8. Чупринди́рь // Російсько-українські словники на R2U
  9. Стороженко О. «Марко Проклятий. Оповідання» — К.:Дніпро,1998
  10. Як в Рівному спасівцям чуби вистригали. gaydamaki.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018. [Архівовано 2018-08-20 у Wayback Machine.]
  11. «That of Nicolas Cotoner is equally grand; the monument is sustained by two slaves in a bending posture, one representing a Turk and the other an African»
    George Percy Badger. Description of Malta and Gozo. - Malta, Printing and litographi by M. Weiss, 1838. - p. 160. [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.]

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1 (укр.)

Посилання

[ред. | ред. код]