Павло Мадяр
| о. Павло Мадяр, ЧСВВ | |
|---|---|
 | |
| Народився | 21 лютого 1923  Білки, Підкарпатська Русь, Перша чехословацька республіка |
| Помер | 28 листопада 1996 (73 роки) Малий Березний |
| Країна | .svg){kind=small} Українська Радянська Соціалістична Республіка Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | ієромонах, письменник |
| Посада | протоігумен Провінції святого Миколая на Закарпатті (1990—1992) |
| Конфесія | Мукачівська греко-католицька єпархія |
| Батько | Іван Мадяр |
| Мати | Магдалина Фірцак |
Павло Мадяр (хресне ім'я Петро; 21 лютого 1923, Білки — 28 листопада 1996, Малий Березний) — український церковний діяч, греко-католицький ієромонах-василіянин, душпастир підпільної Греко-католицької церкви на Закарпатті, письменник.
Петро Мадяр народився 21 лютого 1923 року в селі Білки, нині Хустського району, Закарпатської області в сім'ї Івана Мадяра і Магдалини з дому Фірцак. У сім'ї було шестеро дітей: найстарший і єдиний хлопець Петро і п'ятеро дівчат. Початкову і середню школу закінчив у Білках, а потім навчався в гімназіях у Берегові (1939—1940), Хусті (1940—1943) і в Мукачеві (1943—1944). 14 липня 1944 року вступив до Василіянського Чину, відбув новіціят в Імстичівському монастирі, де 7 квітня 1946 року склав перші чернечі обіти. Закінчив філософські і богословські студії під проводом тодішнього протоігумена василіян на Закарпатті о. Антонія Мондика і 17 травня 1957 року склав вічні обіти. 20 травня 1957 року був висвячений у Львові на священника єпископом Миколаєм Чарнецьким.[1]
Працював у колгоспі та робітником при дорогах, перебував у своїх батьків, тож мав можливість підпільно розвинути широку душпастирську діяльність. Полем його праці в період підпілля Греко-Католицької Церкви було ціле Закарпаття. За ревність, мужність та невтомність у служінні о. Павла називали «Апостолом Закарпаття».[1] Виїжджав навіть до Галичини, щоб і надалі підтримувати зв'язки з тамтешніми василіянами.[2] Важка фізична і нічна душпастирська праця виснажила о. Павла, який захворів на легені. Після операції залишився з одною легенею.[3]
Коли була легалізована Греко-католицька церква на Закарпатті й Василіянський Чин, о. Павло Мадяр у 1990 році став протоігуменом Провінції Святого Миколая ЧСВВ. Однак через брак достатньої кількості ченців і організаційні труднощі, вже у 1992 році, монастирі Провінції було підпорядковано Протоігумену Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні. Коли в 1994 році у Малоберезнянському монастирі було відкрито новіціят, вищі настоятелі призначили о. Павла магістром новиків.[1]
Отець Павло Мадяр помер 28 листопада 1996 року в Малоберезнянському монастирі, похований на монастирському цвинтарі.[1]
У період заборони Греко-католицької церкви о. Павло Мадяр займався підпільною видавничою діяльністю: видавав молитовники, брошури та книжки релігійного змісту. Після легалізації Церкви часто друкувався у василіянському часописі «Місіонар».[3]
- ↑ а б в г О. Павло П. Мадяр ЧСВВ. Провінція святого Миколая (укр.) . 22 лютого 2013. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
- ↑ Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття… — С. 214.
- ↑ а б о. Роман Каспришин. Слабкий тілом — міцний духом! [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Місіонар, березень 2002. — С. 90.
- Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. — Том ІІІ: Монаше життя. — Ужгород, 2014. — 216 с. — ISBN 978-617-7162-03-1
- о. Роман Каспришин. Слабкий тілом — міцний духом! [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Місіонар, березень 2002. — С. 90.
- Упокоївся в Бозі [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Місіонар, грудень 1996. — С. 18.
- О. Павло П. Мадяр ЧСВВ [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Провінція святого Миколая, 22 лютого 2013 [дата доступу 28 листопада 2021]
- О. Павло Мадяр ЧСВВ. Слова з нагоди смерті [Архівовано 30 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Провінція святого Миколая, 27 листопада 2016 [дата доступу 30 листопада 2021]
Протоігумени Провінції Святого Миколая ЧСВВ | ||
|---|---|---|
| Протоігумени Провінції Святого Миколая (1733—1931) | Григорій Булко (1733—1742) · Гедеон Пазин (1744—1754) · Йоаникій Скрипка (1755—1756) · Гавриїл Дешко (1756—1758) · Макарій Шугайда (1758—1766) · Мартирій Кашпер (1766—1769) · Сильвестр Ковейчак (1769—1778) · Мартирій Кашпер (1778—1781) · Арсеній Коцак (1781—1784) · Сильвестр Ковейчак (1784—1789) · Йоаникій Базилович (1789—1821) · Боніфатій Стромецький (1821—1827) · Максим Єленяк (1827—1830) · Яків Бованкович (1830—1839) · Герман Мінський (1839—1842) · Веніамин Яцин (1842—1845) · Олексій Галичкович (1845—1848) · Яків Бованкович (1848—1854) · Олексій Галичкович (1854—1863) · Іриней Зельний (1863—1866) · Олексій Галичкович (1866—1869) · Матей Микита (1869—1885) · Інокентій Левканич (1885—1906) · Йоаким Хома (1906—1931), від 1921 протоігумен для тих василіян, які не приєдналися до реформи |  |
| Протоігумени Провінції Найсвятішого Спасителя настоятелями для василіян Закарпаття під час Мукачівської реформи (1921—1932) | Анастасій Калиш (1920—1930), Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя · Діонисій Ткачук (1930—1931), вікарій Провінції Найсвятішого Спасителя · Степан Решетило (1931—1932), вікарій Провінції Найсвятішого Спасителя | |
| Протоігумени Провінції Святого Миколая (1932—1992) | Полікарп Булик (1932—1939) · Матей Євчак (1939—1940), вікарій · Леонтій Долгий (1940—1942) · Вартоломей Дудаш (1943—1945) · Антоній Мондик (1945—1989) · Павло Мадяр (1990—1992) | |
| Протоігумени Провінції Найсвятішого Спасителя настоятелями для василіян Закарпаття (1992—2009) | Василь Мендрунь (1992—1996) · Віктор Батіг (1996—1997) · Теодозій Янків (1997—2000) · Йосиф Будай (2000—2004) · Григорій Гриньків (2004—2007) · Йоаникій Чверенчук (2007—2009) | |
| Протоігумени Провінції Святого Миколая після відновлення Провінції (від 2009) | ||
