Падіння режиму Асада
Падіння режиму Асада | |
---|---|
Основна подія: Наступ сирійської опозиції (2024) та Громадянська війна в Сирії | |
Дата | 8 грудня 2024 |
Місце | Сирія |
Організатори | Сирійська опозиція |
Результат |
|
Медіафайли у Вікісховищі |
Ця стаття висвітлює поточну подію. (грудень 2024) |
8 грудня 2024 року Сирійська Арабська Республіка під проводом Башара аль-Асада зазнала краху на тлі масштабних наступів сирійської опозиції (на чолі з Хаят Тахрір аш-Шамом і за підтримки союзних повстанських груп Сирійської національної армії, які підтримувалися Туреччиною) в рамках Громадянської війни в Сирії, що розпочалась у 2011 році. Падіння Дамаска ознаменувало кінець режиму родини Асадів, що правив Сирією як тоталітарною спадковою диктатурою відколи Хафез аль-Асад обійняв посаду президентства в 1971 році в результаті виправної революції.
Коли повстанська коаліція Південного ситуаційного центру увійшла до Дамаска, намагаючись знайти колишнього президента, з'явилася інформація про те, що Асад втік зі столиці на літаку[4]. Згодом сирійські повстанці оголосили про перемогу над урядом Асада на державному телебаченні, а міністерство закордонних справ Росії оголосило про відставку Асада та відхід із Сирії[5]. Згодом Росія повідомила, що надала Асаду та його родині притулок[6].
Родина Асадів правила Сирією з 1971 року, коли Хафез аль-Асад став президентом Сирії під керівництвом сирійської партії Баас. Після його смерті в червні 2000 року його спадкоємцем став його син Башар аль-Асад[7][8][9][10].
Хафез аль-Асад побудував свою державну систему як бюрократію, що відзначалася чітким культом особистості, нехарактерним для сучасної історії Сирії. Зображення, портрети, цитати та хвала Асаду були виставлені скрізь, від шкіл до громадських ринків та державних установ; і Хафез аль-Асад згадувався як «Безсмертний Лідер» і «Освячений» (аль-Мукаддас) [11] в офіційній ідеології асадистів. Хафез реорганізував сирійське суспільство за мілітаристськими принципами, наполегливо посилався на конспірологічну риторику про небезпеку змов, підтримуваних іноземними державами, підбурюваних п’ятою колоною, і просував збройні сили як центральний аспект суспільного життя[12][13][14]. Після захоплення влади Хафезом аль-Асадом у 1970 році державна пропаганда просувала новий національний дискурс, заснований на об'єднанні сирійців під «єдиною уявною баасистською ідентичністю», а також асадизмом[15]. Палко лояльні воєнізовані формування, відомі як Шабіха (укр. «привиди») звеличують династію Асадів за допомогою гасел на кшталт «Немає Бога, крім Башара!» та ведуть психологічну війну проти нонконформістського населення[16].
Планування наступу антиасадівських на Алеппо почалося наприкінці 2023 року, але було відкладено через заперечення Туреччини[17]. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган прагнув переговорів з урядом Асада, щоб «спільно визначити майбутнє Сирії», але отримав негативну відповідь[18].
7 грудня 2024 року сили опозиції забезпечили повний контроль над Хомсом після близько доби концентрованих бойових дій. Швидкий крах урядової оборони призвів до поспішного відходу сил безпеки, які під час відступу знищили конфіденційну документацію. Захоплення дало повстанським силам контроль над критично важливою транспортною інфраструктурою, зокрема розв'язкою автомагістралей, що з'єднує Дамаск із прибережним регіоном алавітів, де знаходилася база підтримки Асада та російські військові об'єкти[19].
Союзна Асаду Хезболла, вийшла з сусіднього Аль-Кусайра, евакуювавши приблизно 150 броньованих машин і сотні бійців. Вважається, що зменшення підтримки з боку ключових союзників, зокрема зменшення участі Росії через її зосередженість на вторгненні в Україну та одночасна залученість Хезболли у конфлікті з Ізраїлем, сприяли ослабленню позиції уряду[19].
Взяття Хомса опозиційними силами викликало масові громадські святкування, а мешканці брали участь у вуличних демонстраціях. Учасники святкування скандували антиасадівські гасла, зокрема: «Асад утік, Хомс вільний» і «Хай живе Сирія, геть Башара Асада», знімали урядові символи, включаючи портрети Асада, в той час як бійці опозиції проводили святкування перемоги, включаючи святкову стрілянину[19].
7 грудня сирійські повстанці оголосили, що вони почали оточення Дамаска після захоплення прилеглих міст, а командир повстанців Хасан Абдель Гані заявив, що «наші сили почали реалізацію завершального етапу оточення столиці Дамаска»[20]. Повстанці почали оточувати столицю після захоплення Ес-Санамейна, міста за 20 кілометрів від південного входу до Дамаску[21]. До вечора проурядові сили залишили міста на околицях Дамаска, включаючи Джараману, Катану, Муадаміят аш-Шам, Дарайю, Аль-Кісву, Аль-Думайр, Дараа та місця поблизу авіабази Меззех[22].
Сирійська армія намагалася підтримувати громадський порядок через трансляції державних ЗМІ, закликаючи громадян ігнорувати те, що вони назвали «фальшивими новинами», спрямованими на дестабілізацію національної безпеки. Військове керівництво запевнило населення у своїй незмінній готовності захищати країну, хоча їх здатність до цього здавалася дедалі обмеженішою. Розвідувальні підрозділи опозиції прорвали оборону столиці, зайнявши позиції в стратегічних точках по всьому місту. Команди спеціальних операцій проводили безуспішні пошуки Асада в Дамаску[23].
На головній площі Джарамана протестувальники знесли статую Хафеза аль-Асада. Повідомляється, що ввечері проурядові сили відступили з кількох передмість, де спалахнули масштабні протести[23].
За повідомленнями, високопоставлені урядовці Асада в Дамаску вели переговори з опозицією щодо можливої дезертирства. Ці події збіглися зі спростуванням іранськими офіційними особами повідомлень про те, що Асад втік з країни, хоча джерела вказали, що його розташування в Дамаску залишається невідомим. Після входу сил опозиції президентська охорона Асада більше не розміщувалася в його звичній резиденції. До раннього вечора 7 грудня 2024 року сили повстанців, які намагалися знайти Асада, не знайшли жодних корисних даних про його місцезнаходження[23].
8 грудня Хаят Тахрір аш-Шам оголосила на своєму офіційному акаунті X, про звільнення своїх ув'язнених з в'язниці Седная на периферії Дамаска, одного з найбільших місць позбавлення волі в Сирії. Організація вважала звільнення символічною та стратегічною перемогою своїх сил перед обличчям попередніх порушень прав людини та символом падіння несправедливості уряду Асада[25]. Після її захоплення у 2024 році «Тахрір аш-Шам» опублікувала список втеклих співробітників в'язниці, які стали одними з найбільш розшукуваних втікачів у Сирії після родини Асада[26].
Опозиція увійшла до Дамаска зустрівши мінімальний опір, що пояснюється очевидною відсутністю військових відправлень в райони міста і швидким розпадом урядових оборонних позицій, що дозволило захопити кілька районів. Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини підтвердив, що сили опозиції успішно захопили кілька критично важливих об'єктів у Дамаску, включаючи будівлю Генеральної організації радіо і телебачення та Міжнародний аеропорт Дамаска. Їхні успіхи також забезпечив контроль над основними транспортними артеріями та стратегічними околицями, зокрема над впливовим районом Меззех[27][28].
Перша леді Асма аль-Асад виїхала до Росії з трьома дітьми за тиждень до того, як опозиція почала наступ на Дамаск. Члени родини Асада, включно з родичами по лінії сестри, втекли до Об'єднаних Арабських Еміратів. За кілька днів до наступу опозиції єгипетські та йорданські офіційні особи закликали Асада залишити країну і сформувати уряд у вигнанні, хоча МЗС Єгипту та посольство Йорданії заперечували це[29][30].
Вранці 8 грудня Асад вилетів з міжнародного аеропорту Дамаска до Москви, на приватному літаку[25][31], після чого урядові війська, дислоковані на об'єкті, були звільнені зі своїх постів[32]. За словами Рамі Абдель Рахмана (Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини), Башар Асад «виїхав із Сирії через міжнародний аеропорт Дамаска»[33][34]. Михайло Ульянов (посол Росії при міжнародних організаціях у Відні) повідомив у Telegram, що Асад і його родина отримали притулок у Росії[6][35][36].
Після від'їзду членів сім'ї Асада в Інтернеті поширювалися відеозаписи, на яких видно, як групи людей заходять у порожню резиденцію Башара Асада в Аль-Малікі та оглядають її[37].
28 грудня дружину та дочку одного з двоюрідних братів Башара Асада затримали в аеропорту Бейрута в Лівані[38].
Лідер ХТШ Ахмед аль-Шараа заявив у Telegram, що сирійські державні установи не будуть передані його військовим силам, а тимчасово будуть утримуватися прем'єр-міністром Сирії Мохаммедом Газі аль-Джалалі до завершення повного політичного переходу. Аль-Джалалі оголосив у відео в соціальних мережах, що він планує залишитися в Дамаску і співпрацювати з сирійським народом, висловивши при цьому надію, що Сирія може стати «нормальною країною» і почати займатися дипломатією з іншими країнами[31]. Ахмед аль-Шараа назвав події «новою главою в історії регіону» і засудив роль Сирії як «майданчика для іранських амбіцій», що характеризується ідолопоклонством і корупцією[39].
Наступного дня Мохаммад аль-Башир, голова Уряду порятунку Сирії, був призначений новим прем'єр-міністром сирійського перехідного уряду[40].
ХТШ запевнили, що вони будуть захищати і дозволяти християнам та іншим меншинам вільно сповідувати свою релігію[41][42]. 31 грудня 2024 року аль-Шараа зустрівся з вищими сирійськими християнськими лідерами в Народному палаці[43].
Ізраїльські сили розпочали військові операції в сирійській провінції Кунейтра. Бронетанкові підрозділи просунулися в буферну зону між окупованими Ізраїлем Голанськими висотами та рештою Сирії, обстрілявши артилерійським вогнем райони, включаючи Тель-Аюбу в центральній сільській місцевості Кунейтри[44][45]. Ця операція ознаменувала перший за 50 років перетин ізраїльськими військами прикордонного паркану з Сирією після домовленостей про припинення вогню 31 травня 1974 року після війни Судного дня[14].
Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу заявив, що після того, як сирійська армія залишила свої позиції, угода про кордон із Сирією 1974 року розвалилася, і що для запобігання будь-якій можливій загрозі він наказав Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) тимчасово повторно зайняти пурпурову лінію, з якого ЦАХАЛ відійшов у 1974 році, поки не було досягнуто угоди з новим урядом Сирії[46][47].
Ізраїль завдав авіаударів у Сирії по авіабазі Халхала, району Маззех у Дамаску та ймовірних місцях зберігання хімічної зброї[48]. Ізраїль стверджував, що здійснив цей авіаудар, щоб запобігти потраплянню зброї в руки джихадистів[49][50][51].
8 грудня президент Сирійської національної коаліції Хаді аль-Бахра оголосив про повалення Башара Асада[52][53].
Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ), основна опозиційна сила, яка брала участь у вигнанні Асада, оголосила Сирію «звільненою» після відходу Асада. Група опублікувала прокламації в соціальних мережах, оголосивши про завершення того, що вони назвали «темною епохою», і пообіцявши «нову Сирію», де «всі живуть у мирі і де панує справедливість». Їхні заяви були спеціально адресовані переміщеним особам і колишнім політичним в'язням, і містили запрошення до їхнього повернення[31].
Туреччина і підтримувані нею сили Сирійської національної армії на півночі Сирії продовжили наступ на сили СДС, підтримувані США[54][55]. 9 грудня солдати СНА захопили місто Манбідж[56].
У Дамаску спостерігалися громадські святкування, зокрема, на символічній площі Омейядів, яка традиційно є центром урядової влади, де розташовані Міністерство оборони і штаб-квартира Збройних сил Сирії. Цивільне населення зібралося навколо покинутої військової техніки, а кадри з соціальних мереж задокументували святкування, включаючи музику і публічні демонстрації. За повідомленнями, чиновники Міністерства оборони евакуювали свою штаб-квартиру під час цих подій[31][57].
У Лівані сотні людей святкували після падіння Дамаска в Тріполі та Аккарі, на півночі країни, і в Бар-Еліасі, що переважно населені мусульманами-сунітами, які виступають проти Хезболли та уряду Асада[58][59]. Офіс сирійської партії Баас у Хальбі був узятий штурмом[60].
Цей розділ потребує доповнення. |
- Європейський союз: Високий представник Кайя Каллас зазначила, що кінець «диктатури Башара є позитивною і довгоочікуваною подією», додавши, що це «свідчить про слабкість прихильників Асада, Росії та Ірану»[61].
- Організація Об'єднаних Націй: Спеціальний посланник ООН по Сирії Гейр Педерсен назвав падіння Асада «переломним моментом в історії Сирії» і висловив надію на «мир, примирення, гідність та інтеграцію для всіх сирійців»[61].
Старший науковий співробітник Наташа Холл з американського аналітичного центру «Центр стратегічних і міжнародних досліджень» пояснила крах уряду ослабленням традиційних союзників Асада, оскільки Росія зосередилася на війні в Україні, а Іран зіткнувся з регіональними викликами. Крім того, вона зазначила, що важкі економічні умови в Сирії, де приблизно 90 відсотків населення живе за межею бідності, а багато хто живе в таборах для вимушених переселенців, сприяли ерозії державної підтримки[31].
Старший аналітик Джером Древон з «Міжнародної кризової групи» зазначив, що сирійській опозиції буде «надзвичайно складно» прийняти рішення про нову систему управління в Сирії, враховуючи різноманітність повстанської коаліції, зазначивши, що в той час як «деякі групи є більш структурованими та організованими», інші є «більш локальними утвореннями»[62].
Російські аналітики та ЗМІ загалом звинувачували Асада в тому, що він програв війну. Семен Багдасаров розповів «Комсомольській правді», що сирійський уряд не зміг мотивувати свої війська і об'єднати різні сирійські етнічні та релігійні групи навколо своєї мети.
Так само політолог Андрій Кортунов писав, що Асад не зміг об'єднати сирійців і досягти національного примирення, порівнюючи його з колишнім президентом Афганістану Ашрафом Гані, якого скинули таліби у 2021 році[63]. Журналіст Віталій Рюмшин поділяє це порівняння, але частково захищає сирійський уряд, стверджуючи, що відсутність реформ пов'язана з економічними санкціями проти країни і втратою контролю над нафтовими ресурсами на користь США і курдів[64].
З іншого боку, Антон Мардасов, російський експерт з питань Близького Сходу, стверджував в інтерв'ю «Независимой газете», що поразка Асада сталася не через західні санкції, а через нездатність Асада впоратися з проблемами країни, особливо згадуючи економічну кризу, повсюдну корупцію і кумівство, а також «втрату зв'язку з реальністю і мислення в парадигмі 50-річної давнини». Мардасов також розповів The New York Times, що нездатність Росії допомогти Асаду пов'язана з її війною з Україною[65][66].
Міжнародний редактор «Московського комсомольця» Андрій Яшлавський звинуватив сирійську армію в тому, що вона не змогла чинити опір, і стверджував, що неефективність армії зробила марною спробу Росії допомогти Асаду[67]. Російські військові блогери були особливо обурені падінням Сирії, деякі з них протестували проти російського уряду, а інші звинувачували Асада[68].
Падіння Асада спричинило геополітичну боротьбу з високими ставками, оскільки регіональні держави змагаються за вплив у новій фрагментованій країні. Такі країни, як Саудівська Аравія, Єгипет, ОАЕ, Туреччина і Катар, переслідують конкуруючі інтереси: Єгипет і країни Перської затоки намагаються запобігти зростанню ісламістських угруповань, зокрема «Братів-мусульман», тоді як Туреччина і Катар підтримують групи, що симпатизують цим ідеологіям. Ізраїль, прагнучи зберегти свою безпеку, виступає за фрагментацію Сирії, щоб запобігти появі будь-якої домінуючої ворожої сили[69]. США продовжують підтримувати очолювані курдами сили, які прагнуть до демократичної Сирії після Асада, водночас протидіючи групам, які вони визначили як терористичні.
Уряд Асада був важливим союзником Ірану і давнім членом очолюваної Іраном «Вісі Опору»[70][71]. Після захоплення повстанцями Дамаска іранське посольство було розгромлене, а портрети іранських лідерів зірвані і викинуті[72]. Іранські дипломати і командири сил «Кудс» поспіхом покинули Сирію[72]. Більшість сирійців покладають на Іран і «Хезболлу» відповідальність за підтримку деспотичного правління Асада[73]. Втрата Сирії також порушила шляхи постачання зброї Ірану до Хезболли в Лівані, що послабило арсенал угруповання і зменшило стратегічний плацдарм Ірану в регіоні[70].
Західні ЗМІ також описали падіння Асада як удар для російської зовнішньої політики, оскільки воно викрило зростаючу негнучкість Путіна і його боротьбу за утримання на плаву російських союзників в Африці (Малі, Буркіна-Фасо і Нігер)[74][75]. Оглядачі вважають ймовірним, що це вплине на українську стратегію Путіна після вимушеного виведення російських військ із Сирії, а також на його вплив у Латинській Америці та Африці[76][77].
- ↑ Syrian President Bashar al-Assad has left Damascus to an unknown destination. The Jerusalem Post (англ.). 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ "The Authority" controls Aleppo International Airport and many cities and towns in the northern Hama countryside amid a complete collapse of the regime forces (Arabic) . SOHR. 30 листопада 2024. Процитовано 30 листопада 2024.
- ↑ Malyasov, Dylan. Russia begins to withdraw forces from Syria. Defence Blog. Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Syrian President Bashar al-Assad has left Damascus to an unknown destination, say two senior army officers. Reuters. 7 грудня 2024. Процитовано 7 грудня 2024.
- ↑ Syria Live Updates: Assad Has Resigned and Left Syria, Russia Says. The New York Times. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ а б Gebeily, Maya; Azhari, Timour (8 грудня 2024). Assad gets asylum in Russia, rebels sweep through Syria. Reuters.
- ↑ Eyal Zisser (2004). Bashar al-Asad and his Regime – Between Continuity and Change. Orient. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 2 квітня 2011.
- ↑ Kmak, Magdalena; Björklund, Heta (2022). Refugees and Knowledge Production: Europe's Past and Present. Abingdon, Oxon: Routledge. с. 73. doi:10.4324/9781003092421. ISBN 978-0-367-55206-0.
- ↑ Turku, Helga (2018). 3: Long-Term Security Repercussions of Attacking Cultural Property. The Destruction of Cultural Property as a Weapon of War. palgrave macmillan. с. 74. doi:10.1007/978-3-319-57282-6. ISBN 978-3-319-57282-6.
- ↑ Darke, Diana (2010). Syria (вид. 2nd). Bradt Travel Guides. с. 311. ISBN 978-1-84162-314-6.
- ↑ Pipes, Daniel (1995). Syria Beyond the Peace Process. Washington, D.C.: Washington Institute for Near East Policy. с. 15. ISBN 0-944029-64-7.
- ↑ Halasa, Malu; Omareen, Zaher; Mahfoud, Nawara (2014). Syria Speaks: Art and Culture from the Frontline. London: Saqi Books. с. 125, 147—156, 161. ISBN 978-0-86356-787-2.
- ↑ Pipes, Daniel (1995). Syria Beyond the Peace Process. Washington, D.C.: Washington Institute for Near East Policy. с. 6, 7, 13—17. ISBN 0-944029-64-7.
- ↑ а б Shamaileh, Ammar (2017). Trust and Terror: Social Capital and the Use of Terrorism as a Tool of Resistance. New York: Routledge. с. 66, 70—72, 82. ISBN 978-1-138-20173-6.
- ↑ Carlos BC, Juan (9 грудня 2021). The Assad Family Has Been Shaping Syria for 50 Years. Fair Observer. Архів оригіналу за 9 грудня 2021.
- ↑ Phillips, Christopher (2015). The Battle for Syria: International Rivalry in the New Middle East. London: Yale University Press. с. 131. ISBN 9780300217179.
- ↑ Dettmer, Jamie (4 грудня 2024). Erdoğan's risky play in Syria. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Soylu, Ragip (6 грудня 2024). Turkey's Erdogan backs rebel offensive in Syria. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ а б в Homs falls: Rebels tighten grip as Assad regime teeters. The Express Tribune. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Abdulrahim, Raja (7 грудня 2024). Syria's Government Battles Multiple Rebel Uprisings. The New York Times. Процитовано 7 грудня 2024.
- ↑ Syrian rebels say they control the south and are approaching Damascus. Middle East Eye. Процитовано 7 грудня 2024.
- ↑ After the major withdrawal in the Damascus countryside and cities adjacent to the capital. Regime forces redeploy in the capital Damascus (Arabic) . SOHR. 7 грудня 2024. Процитовано 7 грудня 2024.
- ↑ а б в Robertson, Nic (7 грудня 2024). Syrian rebels edge closer to Damascus as US officials say Assad regime could fall soon: Live updates. CNN. Процитовано 7 грудня 2024.
- ↑ Syrian state TV hails 'victory' of 'revolution', fall of al-Assad.
- ↑ а б الوسط, بوابة. "رويترز": بشار الأسد غادر دمشق إلى وجهة غير معلومة. alwasat.ly (араб.). Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Inside Bashar al-Assad's dungeons. The Economist. 9 грудня 2024. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ عاجل: هروب بشار الأسد وسقوط دمشق. Elaph - إيلاف (араб.). 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ الأحداث تتسارع.. المعارضة تدخل دمشق والأسد يغادر لوجهة غير معلومة. الجزيرة نت (араб.). Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Egypt denies WSJ report on asking Al Assad to leave Syria. Egypt Today. 7 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Bashar al-Assad's family left Syria for Russia amid rebel offensive-mass media | УНН. unn.ua. 6 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ а б в г д Assad is in Moscow after fleeing Syria and will be given asylum, Russian state media report. BBC News. 7 грудня 2024.
- ↑ Pietromarchi, Alice Speri,Virginia. Syrian opposition grants army soldiers amnesty after fall of al-Assad. Al Jazeera (англ.). Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Iskandarani, Aya (8 грудня 2024). Rebels declare end of Assad rule in Syria. Al-Monitor. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Syrian rebels enter Damascus: everything we know so far. The Guardian. 8 грудня 2024. ISSN 0261-3077. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Assad is in Moscow, Russian state media reports. BBC News. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Syria Latest. Bloomberg. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ السياسة (8 грудня 2024). فيديو لمنزل بشار الأسد في دمشق بعد فراره. السياسة (араб.). Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Родичів Асада затримали в аеропорту Бейрута, - AP. РБК-Украина (укр.). Процитовано 7 січня 2025.
- ↑ Robertson, Nic (8 грудня 2024). Syrian rebel leader's victory speech holds a message for Iran – and for Trump and Israel too. CNN (англ.). Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ Mohammed al-Bashir appointed as Syria's prime minister after Assad's fall. ilkha.com. Архів оригіналу за 11 грудня 2024. Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Islamist rebels seek to assure Christians in Syria's Aleppo. France 24 (англ.). 6 грудня 2024. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Rights groups cautious about Islamist rebels' pledges to protect Syrian minorities. Voice of America (англ.). 6 грудня 2024. Архів оригіналу за 10 грудня 2024. Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Syria de facto leader al-Sharaa meets Christian clerics. Al Jazeera (англ.). Процитовано 1 січня 2025.
- ↑ قصف إسرائيلي على تل أيوبا في ريف القنيطرة الأوسط بسوريا. دار الهلال (араб.). Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Fabian, Emanuel (9 грудня 2024). Reports claim Israeli tanks crossing into Syria buffer zone. The Times of Israel. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Krever, Mick (8 грудня 2024). Watching with trepidation and glee, Netanyahu orders military to seize Syria buffer zone. CNN. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Israel's Netanyahu declares end of Syria border agreement, orders military to seize buffer zone. The New Arab. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Suspected Israeli strikes hit a part of Damascus, two security sources say. Reuters. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Peled, Anat; Keller-Lynn, Carrie; Lieber, Dov (9 грудня 2024). Israeli Strikes on Syria Target Chemical Weapons, Rocket and Missile Arsenals. The Wall Street Journal.
- ↑ Israel carries out dozens of air strikes across Syria, reports say. www.bbc.com (брит.). Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ Fabian, Emanuel. Israeli strikes in Syria target weaponry it fears could be acquired by hostile forces. www.timesofisrael.com (амер.). Процитовано 9 грудня 2024.
- ↑ رئيس الائتلاف الوطني السوري للعربية: أعلن لكم سقوط بشار الأسد. العربية (араб.). 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Bahra: Esad rejimi düştü, intikam ve misillemeye yer yok. Duvar (тур.). 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ As Assad falls, fighting intensifying over northern Syria town. VOA News. 8 грудня 2024. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ War Monitor Says Turkish Drone Strike Kills 11 Civilians In North Syria. Barron's. Agence France Presse. 9 грудня 2024.
- ↑ Rebels take Syrian city from U.S.-backed group after U.S.-Turkey deal, source says. Reuters. 9 грудня 2024.
- ↑ Michaelson, Ruth (8 грудня 2024). 'Beyond our dreams': exiled Syrian activists set sights on returning home. The Guardian.
- ↑ 'We're going to be proud to be Syrian': After the fall of Assad, L'Orient Today meets Syrians on the road to Masnaa: Live. L'Orient Today. 8 грудня 2024. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Celebrations in Lebanon's Tripoli over Assad regime collapse. Middle East Monitor.
- ↑ Syrian Baath Party office in Halba, north Lebanon, stormed, picture of Syrian President Bashar al-Assad thrown and trampled. This is Beirut. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ а б Nierenberg, Amelia (8 грудня 2024). Governments around the globe expressed cautious optimism over the future of Syria. The New York Times. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Nicholls, Catherine (8 грудня 2024). Syria rebels declare Damascus 'free,' claim Assad has fled the capital. CNN. Процитовано 8 грудня 2024.
- ↑ Kortunov, Andrey (9 грудня 2024). In Syria, everything is just beginning. Kommersant (рос.).
- ↑ Vitaly, Ryumshin (9 грудня 2024). What will happen to Syria after Assad?. Gazeta.Ru (рос.).
- ↑ Subbotin, Igor; Petrov, Gennady (8 грудня 2024). The fall of Damascus Assad. Nezavisimaya Gazeta (рос.).
- ↑ Troianovski, Anton (8 грудня 2024). Bogged Down in Ukraine, Russia Pays a Price in Syria. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 13 грудня 2024.
«Our involvement over there had a cost», a Moscow-based analyst focusing on the Middle East, Anton Mardasov, said, referring to Russia’s war in Ukraine. «The cost was Syria».
- ↑ Yashlavsky, Andrei (8 грудня 2024). "Knife through butter": the prospects for the war in Syria after the fall of Damascus are named. Moskovskij Komsomolets (рос.). Архів оригіналу за 12 грудня 2024.
- ↑ Russian z-bloggers process their shock and outrage over Assad's overthrow in Syria. Meduza (англ.). 9 грудня 2024.
- ↑ Foizee, Bahauddin (9 грудня 2024). Assad’s Fall will Soon Ignite a New Battle for Syria’s Future. Oped Column Syndication.
- ↑ а б Gambrell, Jon (8 грудня 2024). Analysis: Collapse of Syria's Assad is a blow to Iran's 'Axis of Resistance'. Associated Press (англ.).
- ↑ Rubin, Alissa J. (8 грудня 2024). With Assad's Fall, Iran's 'Axis of Resistance' Unravels. The New York Times. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ а б Iran in a 'position of unprecedented weakness' after the fall of Assad in Syria. France 24 (англ.). 9 грудня 2024. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ Engel Rasmussen, Suse (9 грудня 2024). Iran Suffers Blow of 'Historic Proportions' With Assad's Fall. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 10 грудня 2024. Процитовано 10 грудня 2024.
- ↑ Collins, Tim (8 грудня 2024). The fall of Assad is a disaster for Putin. More dominoes may fall across the Middle East. The Sunday Telegraph. Архів оригіналу за 9 грудня 2024. Процитовано 11 грудня 2024.
- ↑ Kilner, James (8 грудня 2024). Rebels' success in Syria is a humiliation for Putin – no matter how Kremlin spins it. The Sunday Telegraph. Архів оригіналу за 20 грудня 2024.
- ↑ Hodge, Nathan (9 грудня 2024). Assad's fall is huge blow for Putin, highlighting fragility of his own rule. CNN News.
- ↑ Scollon, Michael; Bezhan, Frud (8 грудня 2024). Losing Syria is A 'Huge Slap in the Face' for Russia. Radio Free Europe/Radio Liberty.