Перейти до вмісту

Палома Пікассо

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Палома Пікассо
Paloma Picasso
Ім'я при народженніфр. Anne Paloma Ruiz Picasso y Gilot[1]
Народилася19 квітня 1949(1949-04-19)[2][3][…] (75 років)
Валлоріс, Приморські Альпи, Франція
ГромадянствоФранція Франція
Місце проживанняЛозанна
Марракеш
Діяльністьпідприємиця, хореографка, художниця, дизайнерка прикрас, дизайнерка, світська особа, модельєрка, стилістка, підприємниця, акторка
Галузьмодний дизайн[4], мода[4] і швейна промисловість[4]
Alma materПаризький університет і Lycee Francais Charles de Gaulled
Знання мовіспанська і французька[5][4]
БатькоПабло Пікассо
МатиФрансуаза Жільо
РодичіMaria Picassod, José Ruiz Blancod, Lola Ruiz Picassod, Javier Vilató y Ruizd і José Vilató Ruizd
Брати, сестриMaya Widmaier-Picassod, Paulo Picassod і Клод Пікассо
Нагороди
офіцер ордена Мистецтв та літератури
IMDbID 0681445

Пало́ма Піка́ссо́ (фр. Paloma Picasso, при народженні Анна Палома Руїс Пікассо-і-Жільо, ісп. Anne Paloma Ruiz-Picasso y Gilot; 19 квітня 1949(19490419), Валлоріс, Франція) — французька й американська ювелірка, модельєрка і підприємиця, стилістка, художниця, хореографиня, світська левиця. Ювелірна дизайнерка компанії Tiffany & Co.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилась 19 квітня 1949 року у французькому місті Валлоріс молодшою донькою худождника Пабло Пікассо та мисткині й мемуаристки Франсуази Жільо (з якою він не був одружений). Ім'я «Палома» у перекладі з іспанської означає «голубка»[6]. Дитинство дівчинки минало в оточенні творчих людей, що мало сформувало її життєвий шлях як модельєрки.

У 1953 році мати пішла від батька й забрала з собою Палому і Клода. Діти майже припинили бачитись із ним[7].

У 1957 році Палома пробувала сили в олійному живописі. «Я не думаю, що це було легко. Скоріше, складно!»[8].

У 1968 році вступила до Нантського університету.

Після смерті батька (1973) на якийсь час втратила інтерес до дизайну й пережила депресію. Пабло Пікассо не залишив заповіту, і його позашлюбні діти — Палома, Клод і єдинокровна сестра Майя звернулися до суду для розподілу статків, які оцінили у 250 мільйонів доларів. Анна отримала 90 мільйонів і погодилась допомогти французькому уряду, що дістав також значну суму грошей як податок від нерухомості, у справі створення паризького Музею Пікассо[9].

У 1978 році одружилася з аргентинським драматургом і режисером Рафаелем Лопес-Камбілем (Лопесом-Санчесом). Весілля стало яскравою світською подією (одяг для церемонії створили Ів Сен-Лоран і Карл Лагерфельд), що тривалий час залишалась темою хронік і взірцем весільних суконь для паризьких кутюр'є.

У наступному (1982) переїхала з чоловіком до Нью-Йорка[8].

У 1999 році розлучилась. Невдовзі пошлюбила французького лікаря Еріка Тевенне[10], з яким переїхала до Швейцарії.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Палома Пікассо розпочала ювелірну кар'єру в 1968 році в Парижі, працюючи дизайнеркою костюмів. Придбане нею базарне намисто з гірського кришталю для виконавиці головної ролі відобразило її мистецький смак, його високо оцінила критика. Після цього успіху вступила на курси ювелірної справи. Невдовзі отримала пропозицію від Ів Сен-Лорана на розробку дизайну аксесуарів для супроводу однієї з його колекцій. У 1971 році працювала для грецької ювелірної компанії Zolotas, оформлювала сумочки і взуття для італійської фірми й працювала з хутром для Жака Каплана[9][8].

У 1974 році Пікассо знялась в еротичному фільмі «Аморальні історії» польського режисера Валеріана Боровчика, заживши скандальної популярності.

Наприкінці 1970-х Палома Пікассо була відомою завсідницею легендарного Нью-Йоркського диско-клубу Студія 54, де полюбляли проводити час такі селебритіз, як Енді Воргол, Мік Джаггер і багато інших.[джерело?]

Окрім основної діяльності, Пікассо створювала декорації для аргентинського драматурга і режисера Рафаеля Лопес-Камбіля (Лопеса-Санчеса).

У 1980 році Палома Пікассо підписала контракт з ювелірною компанією Tiffany & Co. Вже на той час її ім'я було широко відомим брендом ювелірних виробів[8][9]. Характерною рисою й своєрідним автографом її робіт стали голубка й червоний колір. У тому ж році світ побачила її перша колекція.

У 1981 році підтримала відкриття Музею Пікассо[8].

У 1983 році ім'я Паломи Пікассо внесли до Міжнародного переліку Зали слави найстильніших людей[8].

Незабаром Пікассо відкрила для себе нові сфери дизайну. У 1984 році вона заснувала власний бренд, запустивши перший аромат «Paloma Picasso» для L'Oréal[9]. Через три роки відкрила з чоловіком філію компанії в Нью-Йорку, де колекції аксесуарів Пікассо здобули міжнародне визнання за бездоганну якість і винятковий дизайн.

У 1989 році Американська рада дизайнерів моди присвоїла Паломі Пікассо звання найкращого дизайнера аксесуарів року[8].

У 1999 році[10] переїхала до Швейцарії, де в Лозанні заснувала спеціальний фонд, кошти якого спрямовувались на висвітлення творчості її батьків, в першу чергу матері, мистецький доробок якої лишався на той час майже невідомим.

На початку 2000-х Палома Пікассо, відома своїми сміливими кольорами, змінила стиль. Яскраві й кричущі фарби поступилися сірим відтінкам, золоту й жовтувато-коричневим кольорам[9].

У 2010 році Пікассо відсвяткувала свій 30-літній ювілей у компанії Tiffany & Co., представивши нову колекцію, засновану на її любові до Марокко[8][11]. У наступному (2011) році вона дебютувала з колекцією під назвою «Venezia», на честь міста Венеція.

2011 року Палома Пікассо отримала нагороду за досягнення в галузі мистецтва від Національного музею жіночого мистецтва у Вашингтоні[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б GeneaStar
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ FemBio database
  4. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Paloma Picasso, from the Biography Resource Center, the Gale Group, 2001.
  7. ↑ Michael Kimmelman.  // The New York Times. — 1996.
  8. ↑ а б в г д е ж и к Paloma Picasso: History (англ.). Vogue. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 1 серпня 2014.
  9. ↑ а б в г д Paloma Picasso (англ.). The Fashion Model Directory. Процитовано 31 липня 2014.
  10. ↑ а б About Tiffany & Co. — Paloma Picasso
  11. ↑ Paloma Picasso (англ.). press.tiffany.com. Процитовано 31 липня 2014.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Jane Mulvagh. Costume Jewelry in Vogue. — Thames and Hudson, 1988. — 192 с. — ISBN 9780500275139.
  • Rolf Kallass, Wilhelm Siemen, Paloma Picasso, Shirley MacDonald, Villeroy-&-Boch-Aktiengesellschaft. Design world of Paloma Picasso. — Dt. Porzellanmuseum, 1997. — 56 с. — ISBN 9783927793460.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Палома_Пікассо&oldid=40956408