Перейти до вмісту

Пам'ятник Олександрові Пушкіну (Дніпро)

Координати: 48°28′06.3″ пн. ш. 35°00′56.1″ сх. д. / 48.468417° пн. ш. 35.015583° сх. д. / 48.468417; 35.015583
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пам'ятник Олександрові Пушкіну
Пам'ятник-погруддя Олександрові Пушкіну

48°28′06.3″ пн. ш. 35°00′56.1″ сх. д. / 48.468417° пн. ш. 35.015583° сх. д. / 48.468417; 35.015583
СтатусДемонтовано
Статус спадщинипам'ятка монументального мистецтва України місцевого значенняd
Країна Україна
РозташуванняДніпро
СкульпторІлля Гінцбург
Матеріалбронза (погруддя), граніт (постамент)
Побудовано на коштина народні пожертви
Засновано14 жовтня 1901
Прийнято рішення про будівництвоза ініціативою катеринославської інтелігенції
Встановлено14 жовтня 1901
АдресаПроспект Лесі Українки (колишній проспект Пушкіна)
Пам'ятник Олександрові Пушкіну (Дніпро). Карта розташування: Україна
Пам'ятник Олександрові Пушкіну (Дніпро)
Пам'ятник Олександрові Пушкіну (Дніпро) (Україна)
Мапа

CMNS: Пам'ятник Олександрові Пушкіну у Вікісховищі

Пам'ятник Олександрові Пушкіну у м. Дніпрі — колишнє бронзове погруддя російського поета Олександра Пушкіна було споруджено 14 жовтня 1901 року у дореволюційному Катеринославі, де поет перебував у засланні за вільнодумство, на народні пожертви. Це один із двох автентичних меморіалів у місті доби Російської імперії. Демонтований 16 грудня 2022 року.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1899 році під час святкування сторічного ювілею з дня народження Олександра Пушкіна за ініціативою катеринославської інтелігенції Воєнна вулиця була перейменована в Пушкінський проспект, і тоді ж був розпочатий збір коштів на спорудження пам'ятника поету.

14 жовтня 1901 року відбулося урочисте відкриття монумента, встановленого на перехресті проспекту Пушкіна (з 2022 року — проспект Лесі Українки) та вулиці Короткої (з 1911 року — Надеждинської, за радянських часів — Чичеріна, а з 2016 року — Надії Алексєєнко). Пам'ятник був створений за проєктом катеринославського архітектора Георгія Панафутіна. Модель не чавунного, як вважалося до 1999 року, а бронзового погруддя виготовив учень Марка Антокольського петербурзький скульптор-академік Ілля Гінцбург. За цією моделлю скульптуру відлито в майстерні Морані у Санкт-Петербурзі. В тій же майстерні відлили ліру і всі бронзові прикраси.

Постамент зроблено із граніту, доставленого із кар'єру, розташованого біля міста Олександрія тодішньогї Херсонської губернії. На постаменті висічено два написи: на передньому боці — «Пушкіну 1901», на задньому — слова із вірша поета:

И долго буду тем любезен я народу, что чувства добрые я лирой пробуждал.

Пам'ятник було обнесено металевою огорожею, виготовленою в місцевій майстерні Штейна, на цегляному фундаменті. Відкриття пам'ятника відбулося в урочистій обстановці, при величезному скупченні народу.

У роки німецької окупації погруддя поета було демонтоване з постаменту й перенесено у двір трамвайного депо до купи металобрухту для відправки на переплавку. Тим самим погруддя було збережено працівниками трамвайного депо, які його заховали. Після повернення до міста радянських військ погруддя було повернуте на своє місце.

У 1947 році погруддя Олександра Пушкіна було реставроване, а навколо прибрана металева огорожа.

У 1999 році, з нагоди 200-річчя від дня народження поета, була знову здійснена фундаментальна реставрація пам'ятника-погруддя та облаштована прилегла територія. У святкові, ювілейні дні у підніжжя пам'ятника шанувальники поета зазвичай покладають квіти.

16 грудня 2022 року демонтовано в рамках дерусифікації.[1]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У Дніпрі демонтували пам’ятники Пушкіну та Дубініну. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 16 грудня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Стародубов, А. Ф. Памятник А. С. Пушкину // Стародубов В. Ф. и др. Память истории / А. Ф. Стародубов, В. В. Самодрыга, С. С. Иванов. — Днепропетровск, 2001. — С. 226—227.
  • А. Фоменко. «Я памятник себе воздвиг…» / Дніпропетровськ: Минуле і сучасне: оповіді про пам'ятки культури Катеринослава — Дніпропетровська, їх творців і художників. — Дніпропетровськ: «Дніпрокнига», 2001. — С. 142.