Пецька патріархія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пецький патріархат
сербохорв. Пећка патријаршија
Pećka patrijaršija

Дата заснування 1346
Статус автокефальний
У складі Східної православної церкви
Дата ліквідації 1766
Центр Печ, Сербське князівство
Основна юрисдикція  Сербське царство,  Земля Бранковича,  Сербська деспотовина і Османська імперія
Літургічна мова церковнослов’янська
Музична традиція візантійська
Церковний календар юліанський

Пе́цький патріарха́т (сербохорв. Пећка патријаршија, Pećka patrijaršija) — історична східно-православна автокефальна помісна церква з центром у місті Печ, існувала з 13461463, потім повторно 15571766. Розглядається як період Сербської православної церкви.

Історія

[ред. | ред. код]

Перший патріархат

[ред. | ред. код]

Перша незалежна сербська церква заснована у 1219 р Саввою І Сербським. Він спочатку був архієпископом Жичським, потім Печським.

Стефан Душан, під час громадянської війни у Візантії у 1346, оголосив себе імператором сербів і при підтримці Тирновської патріархії підняв рівень підопічної йому Печської архієпіскопії до патріархату, оголосивши першим патріархом Іоаникія ІІ.

Після завоювання Смедерево у 1459 та підпорядкування Сербії Османській імперії, патріархат був ліквідований, приходи Печського патріархату передані під керівництво Охрідської архієпіскопії.

Другий патріархат

[ред. | ред. код]
Кордони Печського патріархату у XVI—XVII ст.

Лише через 100 років, брати Соколовичі — Макарій та Мехмед-паша — змогли добитися відновлення Печського патріархату.

Турки, даючи дозвіл на відновлення патріархату у 1557 намагалися таким чином змісцити владу султана в сербських землях, у першу чергу у прикордонні з католицькими підданими Австрійської імперії.

Печський патріарх Арсеній ІІІ Черноєвич (правив 1674—1690) під час Великої турецької війни активно підтримував Австрію і навіть погрожував відлученням від церкви православних, що співчували туркам[1]. Після успішних дій турок у 1690, тисячі косівських сербів на чолі зі своїм Патріархом переселилися до Угорщини, де була заснована Карловацька митрополія[2].

Велике переселення сербів у 1690 значно послабило незалежність Печського патріархату. У результаті, в рамках політики елінізації, що проводила Османська імперія, у 1766 Печський патріархат був знову ліквідований[3], а сербські приходи були передані під керівництво Константинопольського патріархату[4]. Призначенням єпископів у сербські землі тепер займалися фанаріоти[5].

Кордони

[ред. | ред. код]

Територія, що знаходилася під юрисдикцією Печського патріархату охоплювала Моравську Сербію, Банат та Трансільванію.

До складу єпархії включені західно-болгарські землі, у тому числі на ті, ще сьогодні знаходяться Кюстендил, Самоков, Рильський монастир[6], Мехомія та Банско. Патріархат також контролював землі сучасного Косова та Сучасної Македонії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Vladimir Ćorović, Istorija Srba, Velika seoba Srba u Austriju. Архів оригіналу за 8 травня 2017. Процитовано 17 березня 2017.
  2. Jovan Cvijić, Balkansko poluostrvo i Južnoslovenske zemlje (1. deo) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 лютого 2017. Процитовано 17 березня 2017.
  3. Istorijat SPC. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 17 березня 2017.
  4. Dimitrije Bogdanović, Knjiga o Kosovu. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 17 березня 2017.
  5. Grigorije Mikić, Srpska Crkva u kraljevini Srbiji i Staroj Srbiji i Makedoniji. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 березня 2017.
  6. Янев, Янчо (2001). Кюстендилската митрополия. Фабер, ISBN 954-9541-97-5.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Радослав М. Грујић: «Православна српска црква»

Посилання

[ред. | ред. код]