Пилкоподібна хвиля
Пилкоподі́бна хви́ля (також пиля́ста або пилча́ста хви́ля[1]) — різновид несинусоїдальної форми хвилі. Її так називають через схожість із зубцями звичайної зубчастої пилки з нульовим кутом попереду[en].
Подібність полягає в тому, що пилкоподібна хвиля наростає, а потім різко опускається. Однак, у зворотній пилкоподібній хвилі, хвиля падає вниз і потім різко здіймається. Це також можна вважати граничним випадком асиметричної трикутної хвилі.[2]
- ,
або в еквівалентній формі
- ,
на основі функції цілої частини числа, є прикладом пилкоподібної хвилі з періодом 1.
Більш загальною формою пилкоподібної хвилі на інтервалі від і з періодом є
- .
Ця пилкоподібна функція має ту саму фазу, що і функція синус.
Ще одним прикладом є тригонометрична функція з періодом та амплітудою :
- .
Тоді як прямокутна хвиля побудована лише з непарних гармонік, звук пилкоподібної хвилі різкий і чіткий, а її спектр містить як парні, так і непарні гармоніки основної частоти. Оскільки вона зберігає усі цілі гармоніки, це одна з найкращих форм хвиль, яка використовується для субтрактивного синтезу[en] музичних звуків, особливо смичкових струнних інструментів, таких як скрипки та віолончелі, внаслідок феномену ковзання[en] смичка по струні з пилкоподібним рухом.[3]
Пилкоподібна хвиля може бути побудована за допомогою аддитивного синтезу[en]. Нескінченний ряд Фур'є
збігається зі зворотною (оберненою) пилкоподібною хвилею. Звичайна пилкоподібна хвиля може бути побудована за допомогою формули
- ,
де — амплітуда.
У цифровому синтезі цей ряд підсумовується за таким чином, що найвища гармоніка менша від частоти Найквіста (половина дискретизованої частоти). Цю суму зручніше можна обчислити за допомогою швидкого перетворення Фур'є. Якщо форма хвилі у цифровому вигляді створюється безпосередньо в часовій області за допомогою необмеженої[en] форми, такої як floor(), нескінченні гармоніки відбираються, і отриманий тон містить аліасингові спотворення.
Відтворення пилкоподібних звуків при 440Hz , 880Hz і 1,760Hz доступна нижче. Представлено обмежений (неаліасинговий) та аліасинговий тони.
- Пилкоподібні хвилі відомі завдяки тому, що їх використовують у музиці. Пилкоподібні та прямокутні хвилі є одними з найпоширеніших форм хвиль, що використовуються для створення субтрактивних[en] і віртуальних аналогів[en] музичних синтезаторів;
- Пилкоподібні хвилі застосовуються в імпульсних стабілізаторах напруги. У мікросхемі регулятора сигнал зворотного зв'язку на виході постійно порівнюється з високочастотною пилкоподібною хвилею для створення нового ШІМ-сигналу робочого циклу на виході компаратора.
- Пилкоподібна хвиля є вертикальною та горизонтальною формою сигналів відхилення[en], які використовуються для генерування растру на екранах ЕПТ телевізорів і моніторів. Осцилографи також застосовують пилкоподібні хвилі для їх горизонтального відхилення, хоча здебільшого вони використовують електростатичне відхилення.
- На «пандусі» хвилі магнітне поле переміщує електронний промінь поверхнею ЕПТ, створюючи сканувальну лінію[en];
- На «обриві» хвилі магнітне поле раптово руйнується, внаслідок чого електронний промінь одразу повертається у положення спокою;
- Напруга, яка подається на відхильну систему, регулюється різними засобами (трансформаторами, конденсаторами), щоб напруга на півдорозі до «обриву» пилкоподібної хвилі прийняла нульову позначку, тобто від'ємна напруга спричинить відхилення в один напрямок, а додатна — в інший; таким чином, у центрі кріплення відхильної системи може використовуватись вся область екрану для зображення сліду;
- Система вертикального відхилення працює так само, як і горизонтального, хоч і зі значно меншою частотою (59,94 Гц на NTSC, 50 Гц для PAL і SECAM);
- Перші телевізійні приймачі керувались самими користувачами, що дозволяло їм коригувати лінійність зображення. Таких засобів керування не було в новіших моделях, оскільки стійкість електронних складників покращилася.
- ↑ Пошук | Англійсько-українські словники. e2u.org.ua. Процитовано 17 листопада 2022.
- ↑ Fourier Series-Triangle Wave - from Wolfram MathWorld. Mathworld.wolfram.com. 2 липня 2012. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 11 липня 2012.
- ↑ https://homepages.abdn.ac.uk/d.j.benson/pages/html/music.pdf [Архівовано 11 вересня 2020 у Wayback Machine.] page 42
- Hugh L. Montgomery; Robert C. Vaughan (2007). Multiplicative number theory I. Classical theory. Cambridge tracts in advanced mathematics. Т. 97. с. 536—537. ISBN 978-0-521-84903-6.