Пимоненко Микола Корнилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пимоненко Микола Корнилович
Народження9 (21) березня 1862[1]
Київ, Російська імперія
Смерть26 березня (8 квітня) 1912[1] (50 років)
 Київ, Російська імперія
ПохованняДержавний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна Російська імперія
Жанржанрове малярство
НавчанняПетербурзька академія мистецтв
Діяльністьхудожник
Напрямокреалізм
ПрацівникНТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
ТвориЖертва фанатизму, Жнива в Україніd, Хлопець у солом'яному капелюсіd, Російський солдат у театріd, Брід[d], Євреї несуть речі, куплені на аукціоніd і Ідилія (Пимоненко)
Роботи в колекціїОдеський національний художній музей, Харківський художній музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей України, Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. Я. Коваленка, Російський музей, Rybinsk Museum-Preserved і Третьяковська галерея
Нагороди
орден Святої Анни II ступеня орден Святої Анни III ступеня
CMNS: Пимоненко Микола Корнилович у Вікісховищі

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862(18620321), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Микола Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.

Повернувшись до Києва, викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1901 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни III ступеня.

У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904 році Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Орловського. У шлюбі народилися дві доньки Раїса та Ольга і син Микола. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині, про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у Києві 26 березня (8 квітня) 1912 року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток

[ред. | ред. код]

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

Вибране

[ред. | ред. код]
  • Жниця (1889)
  • Весілля в Київській губернії (1891)
  • Свати (1893)
  • Ворожіння (1893)
  • Молодиця (1890-і)
  • Не жартуй (1895)
  • Київська квіткарка (варіанти 1897 та 1908)
  • На ярмарку (1898)
  • Жертва фанатизму (1899)
  • Брід (1901)
  • У похід (1902)
  • Українська ніч. Побачення (1905)
  • Перед грозою (1906)
  • Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
  • Сінокіс (1907)
  • Зустріч з земляком (1908)
  • Ідилія (1908)
  • Суперниці. Біля колодязя (1909)
  • Проводи запасних (1910)
  • На містках. Праля (1900-ті)

Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника Миколи Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Лазаря Бродського (1897), Олександра Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.

У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.

Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).

Пимоненко та Лувр

[ред. | ред. код]
Могила на Лук'янівському цвинтарі

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненка зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.

Повторення в сюжетах

[ред. | ред. код]

Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).

Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок XX століття), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Картина «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[2].
  • У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[3] — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Росія

[ред. | ред. код]

Київ

[ред. | ред. код]
  • По воду, Національний художній музей України
    По воду, Національний художній музей України
  • «Ідилія» (1908), Національний художній музей України
    «Ідилія» (1908), Національний художній музей України
  • Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України
    Суперниці. Біля криниці (1909), Національний художній музей України
  • Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України
    Великий четвер (друга половина 1900), Національний художній музей України
  • Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України
    Молодиця (1890-ті), Національний художній музей України
  • Не жартуй (1895), Національний художній музей України
    Не жартуй (1895), Національний художній музей України
  • У похід (1902), Національний художній музей України
    У похід (1902), Національний художній музей України
  • Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України
    Київська квіткарка (1908), Національний художній музей України
  • «Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України
    «Жертва фанатизму» (одна з копій) (1899), Національний художній музей України

Інше

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б RKDartists
  2. ↑ Кочевых Олег. Улыбка сквозь грусть : [арх. 16 лютого 2015] : [рос.] // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март, № 3 (39).
  3. ↑ Бушкевич Дмитрий. Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. : [рос.] // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля, № 82 (3762).[недоступне посилання з червня 2019]
  4. ↑ Музей Пимоненко : [укр.] = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.
  5. ↑ «Портрет девушки-украинки» («Портрет Марии Нестеренко»). Пимоненко Николай Корнилович. 1896 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Музей українського живопису (Дніпро)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пимоненко_Микола_Корнилович&oldid=43839159