Перейти до вмісту

Питак Володимир Теодорович

Додати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Володимир Теодорович Питак
 Солдат
Загальна інформація
Народження7 лютого 1979(1979-02-07)
с. Вишнівчик, Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна
Смерть25 січня 2015(2015-01-25) (35 років)
Санжарівка поблизу Дебальцевого, Донецька область, Україна
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Гірська піхота
Формування
 128 ОГПБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Питак.

Володи́мир Тео́дорович Питак (7 лютого 1979, с. Вишнівчик Теребовлянського району Тернопільської області — 25 січня 2015, поблизу Дебальцевого Донецької області) — український військовик, солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачево), учасник російсько-української війни.


Життєпис

[ред. | ред. код]

Мешкав у селі Дарахів на Теребовлянщині. Навчався у місцевій школі. 10 років тому виграв «грін-карту» та емігрував до США, жив у Детройті, Чикаго. У березні 2014 року повернувся в Україну та 2 серпня за мобілізацією пішов захищати Вітчизну.

Учасник боїв за Дебальцеве. Загинув 25 січня 2015 року в бою за висоту 307,5, біля с. Санжарівка. У цьому бою українським військовим вдалося знищити 3 танки та частину живої сили терористів. Тоді ж загинули старший лейтенант Сергій Свищ, старшина Олександр Венгер, солдати Андрій Капчур, Адальберт Ковач, Олександр Леврінц, Федір Лопацький.

Поховали Володимира в Дарахові. Залишилися батьки, два брати, племінники.[1]

Нагороди та вшанування

[ред. | ред. код]
  • Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
  • 19 жовтня 2015 року на фасаді Дарахівської школи (вулиця Сонячна, 49), де навчався Володимир Питак, йому встановлено пам'ятну дошку, а в приміщенні школи облаштували куток пам'яті, де зберігаються його особисті речі.[3] На відкритті були присутні побратими з 128-ї бригади Борис Холодзьон і Руслан Романович[4].
  • Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 25 січня[5][6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Під Дебальцевим загинув Володимир Питак з Теребовлянщини. ПОГЛЯД (укр.). 29 січня 2015. Процитовано 29 березня 2024.
  2. ↑ Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  3. ↑ У селі Дарахів відкрили меморіальну дошку загиблому учаснику АТО Володимиру Питаку на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 19 жовтня.
  4. ↑ Героям слава!
  5. ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  6. ↑  Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 25 січня на YouTube

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Бійця Володимира Питака повезли на рідну Теребовлянщину на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 30 січня.


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до Тернопільської області України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Питак_Володимир_Теодорович&oldid=44000822