Перейти до вмісту

Платонов Сергій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Платонов Сергій Федорович
Народився16 (28) червня 1860[1][2] або 28 червня 1860(1860-06-28)[2]
Чернігів, Російська імперія
Помер10 січня 1933(1933-01-10)[1][3][2] (72 роки)
Самара, РСФРР, СРСР[4]
ПохованняМіське кладовище (Самара)d
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльністьісторик, педагог
Alma materісторико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd (1882)
Галузьісторія Росії
ЗакладІмператорський Санкт-Петербурзький університет[d]
Women's Pedagogical Instituted[4]
Санкт-Петербурзький державний університет
Q16630024?[5]
Q125181470?[5]
Бібліотека Російської академії наук[5]
Пушкінський Дім[5]
Посадаголовний редактор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Науковий керівникБестужев-Рюмін Костянтин Миколайович, Васильєвський Василь Григорович, Олександр Дмитрович Градовський і Сергеєвич Василь
ВчителіСергеєвич Василь і Васильєвський Василь Григорович
Відомі учніГенко Анатолій Несторовичd
Греков Борис Дмитрович
Пресняков Олександр Євгенович
Pl. Gr. Vasenkod
A. I. Zaozerskiĭd
Pavel Lyubomirovd
Павлов-Сильванський Микола Павлович
Sergey Rozhdestvenskyd
Аспіранти, докторантиЛаппо Іван Іванович
Пресняков Олександр Євгенович
Ульянов Микола Іванович
Sergey Rozhdestvenskyd
A. I. Zaozerskiĭd
Чернов Сергій Миколайович
Греков Борис Дмитрович
ЧленствоРосійська академія наук[4]
Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Платонов Сергій Федорович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Платонов.

Платонов Сергій Федорович (1860, Чернігів-1933, Самара) — російський історик. У 1882 р. закінчив Санкт-Петербурзький університет, в якому викладав до 1926 р. Докторську дисертацію захистив у Київському університеті в 1899 р. З 1918 по 1929 рр. — голова Археографічної комісії з видання творів О. С. Пушкіна. Лауреат Уваровської премії.

З 1925 по 1929 рр. — Директор Пушкінського Дому (Інституту російської літератури АН СРСР); одночасно суміщав з посадою директора бібліотеки АН СРСР (1925—1928). 12 січня 1930 заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності, висланий в Самару, де помер 10 січня 1933.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Єдина дитина в сім'ї корінних москвичів, завідувача Чернігівською губернською друкарнею Федора Платоновича Платонова і його дружини Клеопатри Олександрівни (уродженої Хрісанфової). У 1869 році вони переїхали в Санкт-Петербург, де батько майбутнього історика дослужився до керуючого друкарнею Міністерства внутрішніх справ і вислужив з 1878 спадкове дворянство.

У Петербурзі Сергій Платонов навчався у приватній гімназії Ф. Ф. Бичкова. Канікули юний гімназист проводив у будинку московських родичів на околиці Петербурга. На сімнадцятому році життя довго і важко хворів на тиф.

Після закінчення гімназії Платонов, який мріяв про літературну діяльність, вступив на історико-філологічний ф-т Петербурзького університету. Під впливом істориків К. М. Бестужева-Рюміна, В. О. Ключевського, О. Д. Градовського захопився історією. У 1882 після закінчення університету був залишений для підготовки до професорського звання. Для магістерської дисертації обрав як об'єкт дослідження історико-літературні пам'ятки Смутного часу.

У 1888 році опублікував дисертацію, яка спочатку друкувалася в Журналі Міністерства народної освіти, окремим виданням, а 11 вересня того ж року успішно захистив її на ступінь магістра російської історії, що дозволило йому зайняти з 6 лютого 1889 посаду приват-доцента, а з 1890 року — професора по кафедрі російської історії Петербурзького університету.

Виходячи з висловленої С. М. Соловйовим «широкої історичної ідеї», згідно з якою початок нової Росії слід шукати не в реформах Петра I, а в подіях Смутного часу, визначив тему своєї докторської дисертації: "Нариси з історії Смути в Московській державі XVI—XVII ст. (Досвід вивчення суспільного ладу і станових відносин в Смутні часи) ". Перші рядки дисертації написав у початку 1896 року, а в 1899 році «Нариси …» вийшли окремим виданням[6].

30 жовтня 1899 захистив «Нариси …» у Києві в університеті св. Володимира як докторську дисертацію (офіційним опонентом виступив професор В. С. Іконніков).

З 1900 по 1905 рік був деканом історико-філологічного факультету Петербурзького університету.

У 1903 році очолив тільки що організований Жіночий педагогічний інститут (перший в Росії жіночий педагогічний виш), який привів у зразковий стан.

У 1912 році до 30-річчя викладацької діяльності був затверджений у званні заслуженого професора, після чого в січні 1913 вийшов на пенсію, передавши кафедру своєму учневі С. В. Рождественському і перейшовши на ставку понадштатного професора.

У смутні радянські часи

[ред. | ред. код]

У перші роки після Жовтневого перевороту (який вважав випадковим і не сприйняв) знову звалив на себе нелегкий вантаж адміністративних і громадських посад:

  • в 1918—1929 роках — голова Археографічної комісії;
  • в 1918—1923 роках — директор Археологічного інституту;
  • в 1918—1923 роках — завідувач Петроградським відділенням Головархіву;
  • з квітня 1923 по жовтень 1925 — голова археологічного відділення ФОН (факультет суспільних наук) Петроградського університету;
  • голова Археологічного товариства;
  • голова Спілки російських архівних діячів;
  • завідувач вченої комісії з історії праці в Росії;
  • редактор Особливої наукової географічної комісії;
  • голова Комітету з вивчення давньоруського живопису;
  • редактор журналу «Вісник знання»;
  • головний редактор (голова редакційного комітету) «Російського історичного журналу».

3 квітня 1920 Загальними зборами Російської Академії наук був обраний (за великий внесок у розвиток російської історичної науки) її дійсним членом.

У ніч на 12 січня 1930 був заарештований разом зі своєю молодшою дочкою Марією чекістом А. А. Мосевичем за підозрою «в активній антирадянській діяльності та участі у контрреволюційній організації».

У березні 1930 року була зарештована ще одна дочка — Ніна.

Слідом за арештом Платонова пішла серія інших арештів. Всього за сфабрикованим Ленінградським управлінням ОГПУ у справі «Всенародного союзу боротьби за відродження вільної Росії» проходило 115 осіб.

Постановою Колегії ОГПУ від 8 серпня 1931 року Платонов був засуджений до 3 років адміністративного заслання в Самарі.

Після прибуття в Самару, Платонов і його дочки Марія та Ніна оселилися в будинку на околиці міста, в якому 10 січня 1933 року він і помер.

20 липня 1967 року Платонов був повністю реабілітований рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР.

5 квітня 1968 року постановою Президії АН СРСР він був відновлений в Академії Наук СССР[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Педагоги и психологи мира — 2012.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в «Тюремная автобиография» Николая Александровича Максимова, The “Prison Autobiography” by Nikolay Alexandrovich Maximov // Историко-биологические исследования — 2016. — Т. 8, вып. 4. — С. 69–89. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  5. ↑ а б в г Самокиш А. В. Школьные и инструкторские биологические станции в Петрограде-Ленинграде, The School Extracurricular Biological Stations in Petrograd // Историко-биологические исследования — 2014. — Т. 6, вып. 1. — С. 48–71. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  6. ↑ див., наприклад, одне з перевидань: С. Ф. Платонов. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI - XVII вв. (опыт изучения общественного строя и сословных отношений в смутное время). Переиздание. — Москва: Соцэкгиз, 1937.
  7. ↑ Вестник АН СССР. — 1990. — № 2. — С. 157.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Платонов_Сергій_Федорович