Плине качур по Дунаю
| «Плине качур по Дунаю» | ||||
|---|---|---|---|---|
| Пісня Байко Марія Яківна | ||||
| з альбому Пісні франкового краю | ||||
| Випущено | 1983 | |||
| Номер треку | B1 | |||
| Тип | LP | |||
| Записано | 1982 — 1983 | |||
| Жанр | наймитських пісень | |||
| Мова | українська | |||
| Тривалість | 4:06 | |||
| Лейбл | Мелодія | |||
| Автор слів | народна пісня | |||
|
| ||||
Пли́не ка́чур по Дуна́ю — українська народна пісня про долю заробітчанина. Уперше записана Миколою Лисенком з голосу Івана Франка[1]. Належить до наймитських соціально-побутових пісень.
Пісня розповідає про важку долю наймита, якому доводиться мандрувати на чужину для заробітку. Заради цього він вимушений залишити рідний край і кохану дівчину. Він жаліється на неоднакову з братами долю, яким випало «панувати», а йому — «бідувати» по чужих краях.
Пісня відома в декількох фольклорних записах, найвідоміший з яких був здійснений Миколою Лисенком з голосу Івана Франка, і ввійшла в «Збірник народних українських пісень» (т. IV), опублікований 1886 року[2]. У збірнику міститься п'ять пісень, записаних М. Лисенком під час першого перебування І. Франка в Києві 1885 року, серед яких «Про Добвуша» та «Ой там за горою та за крем'яною». Пісню «Плине качур по Дунаю» Іван Франко записав і перейняв від Кароля Батовського з села Ценяви Коломийської округи 1880 року під час свого другого тримісячного ув'язнення, яке він відбував у коломийській тюрмі[3].
|
Плине качур по Дунаю, – |
Пісня також відома в інших фольклорних записах, зроблених у різних частинах Карпатського регіону — на Покутті, Закарпатті й Лемківщині. Один з них, згодом виданий 1906 року у Львові, здійснив Осип Роздольський у селі Серафинці Городенківського повіту на Станіславщині.[4][5].
Варіант цієї пісні, записаний фольклористкою Софією Грицою і ввійшов у збірку «Наймитські та заробітчанські пісні» 1975 року[6].
У впорядковану Марією Байко збірку «Антологія лемківської пісні» ввійшов варіант, записаний з голосу лемківської співачки Анни Драган у селі Розділля[5] та Осипа Федака з села Павлокома[7].
Під час Першої світової війни пісня зазнала авторських інтерпретацій. Зокрема, у часописі «Місяцеслов» під редагуванням Августина Волошина була опублікована авторська версія пісні, надіслана вояком італійського фронту австро-угорської армії закарпатцем Іваном Паппом[8]
- Плыне качур по Дунаю…
- Дай ми Боже, что гадаю,
- Я ще гадав вандровати,
- Айбо мушу воевати[9].
Та сама версія, записана на Закарпатті 1967 року як народна фольклористом Юрієм Туряницею, увійшла в збірку «Рекрутські та солдатські пісні»[10].
Також на Закарпатті фольклорист Дезидерій Задор у 1940-х роках записав пісню «Пливе кача по Тисині», яка перегукується в окремих моментах з піснею «Плине качур по Дунаю»[9].
Іван Франко у своїх творах тричі звертався до пісні «Плине качур по Дунаю». У виставі «Війт заламейський», вільній переробці драми іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барка «Саламейський алькальд», пісня звучить на початку другої дії. Донька селянина Педро Креспа Ізабелла та її двоюрідна сестра Інес співають фрагмент пісні. У ремарці до вистави зазначено, що мелодія Лисенка[11].
Пісня є ключовим епізодом неопублікованої Франком повісті «Не спитавши броду», зокрема її розділу, який окремо був виданий Іваном Франком як оповідання «Дріада» (1905)[12]. Герой повісті Борис Граб почувши пісню знайомиться з дівчиною, яку він прийняв за дріаду[13].
|
Відтам, із противного кінця ярка, з вищої його стіни, з-поміж густої зелені буків та ліщини, лився той голос — чистий, дзвінкий та мелодійний, лилася пісня, повна туги і меланхолії, та притім надихана якоюсь таємною життєвою енергією, мов тужливий, а притім так могутній своєю енергією гомін гірського потоку. Борис зупинився, напружив слух і прислухувався до слів пісні.
вистрілила вгору відома йому мелодія, мов протяжне, тужливе зітхання...
повторилися слова, та мелодія надала їм більше пристрасті; вони звучали тепер, мов порив ув’язненої душі, що бачить перед собою широкий Дунай і граціозні рухи живучої птиці, а сама не може вирватися з гнітючих її оковів. І знов іде глибоке, пристрасне зітхання, розливаючися широкими тактами мелодії:
І мов жайворонок із піднебної висоти камінцем спадає вниз, так і мелодія розсипається тихим хлипанням безсильного жалю:
|
|
Вдруге пісня звучить в епізоді освідчення в коханні Бориса Граба та Густі Трацької[14].
|
|
Мов скаменілий, стояв він на місці і слухав. Його напружене ухо розрізнювало мелодію, просту, жалібну мелодію руської народної пісні, далі розрізнило й слова:
Що сталося з Борисом? Яка незглибима, чародійська сила обхопила його могучими руками, понесла його душу, як буря пилиночку, гойдаючи її та пестячи, мов дитя, на хвилях сього голосу не спокійній, а живій течії сеї пісні? Ох, він пізнав той голос, той чистий срібний, трохи горляний голос, котрий будив в його серці найкращі, найлюбіші акорди. |
|
 Зовнішні аудіофайли
| |
|---|---|
|
Марія Байко – «Плине качур по Дунаю» |
- Марія Байко – «Пісні Франкового Краю». Мелодия – С30 20315 002, Vinyl, LP, СРСР, 1983[15].
- Пісня входила до репертуару Віри Баганич і була видана на касеті «Співає Віра Баганич» 2001 року[16].
- ↑ Колесса, Філарет (1946). Улюблені українські народні пісні Івана Франка (укр.). Львів: Видавництво «Вільна Україна».
- ↑ Збірник українських пісень для голосу в супроводі фортепіано: [у 7 вип.] / зібрав і в ноти завів М. Лисенко. – Київ, 1886 . – Вип. 4.
- ↑ Про значення історико-краєзнавчих досліджень в статті І.Франка "Галицьке краєзнавство". lib.if.ua. Процитовано 27 січня 2021.
- ↑ Галицько-руські народні мелодії/ Зібр. Й. Роздольський, ред. С. Людкевич. Етнографічний збірник. — Львів, 1906. — Т. XXI, Ч. І
- ↑ а б ПЛИНЕ КАЧУР ПО ДУНАЮ Українські народні пісні. proridne.com. Процитовано 27 січня 2021.
- ↑ Наймитські та заробітчанські пісні / Упор. С.Й. Грица та ін. – К.: Наук. думка, 1975. – 575 с
- ↑ ПЛИВЕ КАЧУР ПО ДУНАЮ Українські народні пісні. proridne.com. Процитовано 28 січня 2021.
- ↑ Мѣсяцословъ на 1917. обыкновенный годъ… / Сост. Авг. Волошин. – Унгвар: Книгопечатня «Акц. общества УНІО», 1916. – С. 93-94.
- ↑ а б Падяк, Валерій (2017). Плаве кача по Тисині (PDF). Ужгород: Видавництво В. Падяка.
- ↑ «Рекрутські та солдатські пісні». К., 1974., с. 442-443.
- ↑ Іван Франко – Війт Заламейський. www.i-franko.name. Процитовано 28 січня 2021.
- ↑ Не спитавши броду (коментарі). Збруч (укр.). 10 грудня 2014. Процитовано 28 січня 2021.
- ↑ Франко, Іван (1979). Зібрання творів. Повісті та оповідання 1904-1915 (укр.). Naukova dumka.
- ↑ Не спитавши броду. / Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 18, с. 403 – 410. www.i-franko.name. Процитовано 28 січня 2021.
- ↑ Марія Байко - Пісні Франкового Краю. Discogs (рос.). Процитовано 10 січня 2021.
- ↑ Музичний фонд - НБУВ. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 28 січня 2021.