Перейти до вмісту

Волошин Августин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волошин.
Слуга Божий
Августин Іванович Волошин
Слуга Божий Августин Іванович Волошин
Слуга Божий
Августин Іванович Волошин
Президент Карпатської України
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередниквін сам як Прем'єр-міністр Карпатської України
Наступникпосада скасована
Прем'єр-міністр Карпатської України
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
ПопередникАндрій Іванович Бродій
НаступникЮліян Ревай
Міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України
8 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередникпосада запроваджена
НаступникМикола Долинай
Депутат Сойму Карпатської України
12 лютого 1939 — 18 березня 1939
Народився17 березня 1874(1874-03-17)
Келечин, нині Міжгірський район, Закарпаття
Помер19 липня 1945(1945-07-19) (71 рік)
Москва, Російська РФСР
ПохованийОльшанський цвинтар[1]
Відомий якполітик, священник, педагог
КраїнаУгорщина і Чехословаччина
Національністьукраїнець
Політична партіяХристиянсько-народна партія
Чехословацька народна партія
Релігіягреко-католик
НагородиГерой України (орден Держави) (посмертно)
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах

Августи́н Іва́нович Воло́шин (17 березня 1874(18740317), Келечин, Волівський округ, Мармароський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина, нині Хустський район, Закарпаття, Україна — 19 липня 1945, Москва, РРФСР, СРСР) — український релігійний, культурний, політичний діяч, греко-католицький священник Мукачівської єпархії, впродовж 1938—1939 років — прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 році став президентом цієї держави, міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України, депутат Сойму Карпатської України. Герой України (2002, посмертно). Триває його беатифікаційний процес.[2]

Посли Сойму Карпатської України.
По центру: Президент Карпатської України о. Августин Волошин; Перший ряд зліва направо: Микола Долинай, Юлій Бращайко, Юліян Ревай, Августин Штефан, Степан Клочурак; Другий ряд: Федір Ревай, Степан Росоха, Леонід Романюк, Августин Дутка, Михайло Тулик, Дмитро Німчук, Михайло Бращайко, Іван Грига, Микола Мандзюк; Третій ряд: Володимир Комаринський, Микола Різдорфер, Антон Ернест Олдофреді, Мілош Дрбал, Григорій Мойш, Михайло Марущак, Кирило Феделеш, Василь Климпуш, о. Юрій Станинець; Четвертий ряд: Василь Щобей, Іван Ігнатко, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Адальберт Довбак, Петро Попович, Іван Качала, Василь Лацанич
Посли Сойму Карпатської України. Зліва направо, зверху вниз: Юліян Ревай, Августин Волошин, Степан Клочурак, Леонід Романюк, Федір Ревай, Августин Штефан, Степан Росоха, Августин Дутка, Юлій Бращайко, Микола Долинай, Василь Щобей, Володимир Комаринський, Михайло Бращайко, Петро Попович, Василь Климпуш

Походження

[ред. | ред. код]

Дід, Іван Волошин, був вихідцем із села Великі Лучки, де був священником у 20–30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIII століття були звільнені від феодальних повинностей[джерело?]. Служба жителів села полягала в тому, що вони перевозили пошту до близьких й далеких країв. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх виконувати повинності. Перша згадка про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датується 1830 роком. Своєму синові, батьку Августина Волошина — Івану, він передав естафету — служити людям. У сан священника батько о. Августина Волошина був висвячений у 1867 році, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині — Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошин й Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок — Ольгу, Олену та Елеонору[джерело?].

Життєпис

[ред. | ред. код]
Августин Волошин (кін. ХІХ ст.)

Народився в с. Келечин (тоді Волівського округу, Мармароський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина, нині — Міжгірського району на Закарпатті, Україна) в сім'ї сільського священника.

З 1884 до 1892 року навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров'я. 1893 року повернувся до Ужгорода, закінчив теологічні студії. 1897 р. його було висвячено на священника і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.

Будинок в Ужгороді, де жив Августин Волошин по вул. Волошина, 36
Августин Волошин

1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919 року. 17 грудня 1919 року ввійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

Активно виступав проти спроб місцевих «москвофілів», передусім Товариства ім. Духновича, спрямованих на поступову заміну місцевих діалектів на російську мову — через школи та книговидання[3]. Піддав гострій критиці так званий «шкільний референдум» 1937 р., який дозволив викладати у карпатських школах граматику Є. Сабова за москвофільсткими стандартами; заради боротьби проти москвофілів об'єднав зусилля з карпатськими комуністами, разом з якими зорганізував спільний мітинг.

26 жовтня 1938 року, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 року став президентом цієї держави.[4]

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, присвятивши себе науковій та педагогічній діяльності. Працював в Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом та ректором. В 1945 році наполягав на тому, щоб УВУ продовжив існувати в Празі, проте університет все ж переїхав. Після Августин Волошин очолював відділ УВУ в Празі[5].

У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й вивезений до СРСР. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — напис на символічній могилі у Празі) о 15 годині 20 хвилин 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.

Місце поховання невідомо, існують лише два кенотафи – символічні могили. Одна – на Ольшанському цвинтарі в Празі разом із племінницею Ольгою Дутко та її чоловіком, інша – в Ужгороді, біля могили дружини (на території скансену)[6].

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави[7].

Сім'я, приватний сиротинець

[ред. | ред. код]

Був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик — родичкою Будителя русинів греко-католицького священника Мукачівської єпархії О. Духновича. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися цілим приватним сиротинцем (дитячий будинок сімейного типу), де виховувалися 22-є сиріт. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.

13 березня 1936 року Ірина Волошин після двох днів хвороби несподівано померла. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Щире співчуття вдівцеві висловив Президент Чехії Томаш Гарріг Масарик.

Наукова, редакторська діяльність

[ред. | ред. код]
Зліва направо: Августин Волошин, хорунжий Сокол, Володимир Комаринський та Августина Дутки. Хуст, 1939 рік.
Августин Волошин та Михайло Кочерган. Хуст, березень 1939
Освячення українського прапора біля церкви села Ставне Великоберезнянського округу Августином Волошиним. 14 січня 1939

Протягом 1899–1944 років написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 1903–1918 років був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (1920–1938) вона виходила під назвою «Свобода».

Редагував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Був ініціатором заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929) та головою Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939 року.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична граматика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.

У писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20–30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921[3]) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти намагань угорської влади на початку ХХ ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).

Після окупації Закарпаття Угорщиною (1939 р.) Августин Волошин емігрував до Праги, де став професором педагогіки в Українському вільному університеті. В 1945 році радянські війська вступили до Праги. В тому ж році ректор УВУ Андрій Яковлів з деякими науковцями університету переїхали до Німеччини, а Волошин перейняв на себе ректорські повноваження УВУ в Празі. Пізніше його затримали радянські спецслужби[8].

Спогади про Августина Волошина

[ред. | ред. код]

Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, співкамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:

До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину...[9]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

У 2004 році у Ужгороді було відкрито пам'ятник Августину Волошину.

У 2006 році у рідному Келечині було встановлено пам'ятник.

15 березня 2021 року, в 82-у річницю проголошення незалежності Карпатської України, в Києві, на Аскольдовій Могилі Блаженніший Святослав Шевчук освятив пам'ятник о. Августину Волошину.[10][11]

Меморіальні дошки

[ред. | ред. код]

Також в Ужгороді розташовано дві меморіальні дошки — на фасаді будівлі юридичного факультету Ужгородського національного університету (вулиця Капітульна), де була учительська семінарія, в якій Августин Волошин працював професором, а потім директором та дошка на будинку, де він жив і працював (вулиця Волошина № 36).[12]

У Мукачеві на початку вулиці Августина Волошина встановлено анотаційну дошку.

У Хусті встановлено меморіальну дошку на його честь[13]. Ще одну пам'ятну дошку на честь Августина Волошина встановлено 15 березня 2024 року на фасаді Хустської міської ради[14].

Вулиці Августина Волошина

[ред. | ред. код]

Вулиці, названі на честь Августина Волошина, існують у Дніпрі, Львові, Хмельницькому, Ужгороді, Івано-Франківську, Мукачеві, Сваляві, Хусті, Ходорові, Тячеві, Стрию, Буштино, Великому Березному, Кольчино, Королево, Славському, Чинадійово, Шенборні, Павшино, Нове Давидково, Середнє Водяне, Великому Бичкові.

У 2017 році вулицю Ярослава Галана у Києві, в Солом'янському районі перейменовано на вулицю Августина Волошина.[15] У 2019 році у рідному Келечині центральну вулицю було названо на честь Августина Волошина.[16]

Навчальні заклади

[ред. | ред. код]

Стінописи

[ред. | ред. код]

У липні 2024 року на стіні новобудови на вулиці Капушанській в Ужгороді до 150-річчя Августина Волошина створений мурал з портретом Президента Карпатської України. Автором стінопису є художник з Івано-Франківська Олесь Базюк, а виконавцями — сестри Ольга і Леся Мельничук[19],[20].

Беатифікаційний процес

[ред. | ред. код]

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Августина Волошина до лику блаженних.[2]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ BillionGraves — 2011.
  2. ↑ а б “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 19 березня 2021.
  3. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 3 січня 2011. Процитовано 22 грудня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Центр Досліджень Визвольного Руху. Виступ Августина Волошина на Соймі Карпатської України.
  5. ↑ Мюнхен. Український вільний університет • Ukraїner. Ukraїner. 20 жовтня 2020. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  6. ↑ Батько наш Волошин. Життя і три могили першого й останнього президента Карпатської України. Varosh (укр.). Процитовано 17 грудня 2024.
  7. ↑ Указ Президента України від 15 березня 2002 року № 257/2002 «Про присвоєння звання Герой України»
  8. ↑ Мюнхен. Український вільний університет • Ukraїner. Ukraїner. 20 жовтня 2020. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.
  9. ↑ Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії: Навч. посіб. / Реєнт О. П., Коляда І. А. — К.: Школа, 2004. — 544 с.
  10. ↑ «Герой змагання українців за своє»: Глава УГКЦ освятив у Києві пам’ятник о. Августину Волошину. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (укр.). Процитовано 8 листопада 2022.
  11. ↑ Глава УГКЦ освятив пам’ятник отцю Августинові Волошину - президентові Карпатської України. Релігійна правда (укр.). 16 березня 2021. Процитовано 8 листопада 2022.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 16 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 16 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ У Хусті відкрили меморіальну дошку президенту Карпатської України Августину Волошину // Хустська міська рада — офіційний веб-сайт, 19.03.2024
  15. ↑ Київрада перейменувала Інтернаціональну площу і 10 вулиць. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 16 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ До 150-річчя Августина Волошина прикарпатці подарували Ужгороду мурал з зображенням президента Карпатської України (ФОТО)// Закарпаття онлайн Beta, 12.07.2024
  20. ↑ Автором муралу Августину Волошину в Ужгороді є відомий художник з Івано-Франківська Олесь Базюк // Трибуна, 12.07.2024

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Вибрані твори [Текст]/ А. І. Волошин; упоряд., вступ. стаття та прим. О. В. Мишанич. — Ужгород: Закарпаття, 2002. — 528 с. — (Письменство Закарпаття).
  • Памяти Александра Духновича [Текст]: факс. изд. 1923 г./ А. Волошин. — Ужгород: Закарпатське крайове культурно-освітнє т-во «Просвіта», 2003. — 31 с.
  • Педагогічні твори [Текст]/ А. І. Волошин; упоряд. та вступ. ст. М. І. Кляп; ред. Д. М. Федака; підгот. текстів та прим. Д. М. Федака. — Ужгород: Закарпаття, 2007. — 576 с. — (Письменство Закарпаття)
  • Фабіола [Текст]: історична драма в 4 діях, 6 картинах. (За Виземаном)/ А. Волошин. — Прага: Українське вид-во «Пробоєм», 1942. — 68 с. — (Релігійна бібліотека; 2)

Література

[ред. | ред. код]
  • Августин Волошин: життя і помисли президента Карпатської України/ М. М. Вегеш, М. І. Кляп, В. Ю. Тарасюк, М. Ю. Токар. — 2-ге вид., доп. — Ужгород: Карпати, 2009. — 476 с.
  • Августин Волошин як український державник, педагог і релігійний діяч: Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 130-річчю від дня народження Героя України, о. Августина Волошина і 65-річчю проголошення Карпатської України 16 берез. 2004 р./ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства, Патріархія Укр. Греко-Католицької церкви; [Упоряд. В. І. Сергійчук]. — Київ, 2004. — 147, [1] с.: портр.
  • Беднаржова, Т. Є. Августин Волошин — державний діяч, педагог-мислитель/ Т. Є. Беднаржова; [ред. І. Гургула]. — Львів: Основа; Львів. Богослов. Акад., 1995. — 232, [16] с.
  • Беднаршова, Т. Професор, доктор, отець Августин Волошин — останній ректор УВУ в Празі/ Т. Беднаршова// Визвольний шлях. — 1997. — № 5.
  • Бірчак, В. Августин Волошин, його життя і діяльність [Текст]: з нагоди ювілею 50-літніх уродин і 25-літньої праці/ Володимир Бірчак. — Ужгород: Вид-во Т-ва Просвіта: т-ва «УНІО», 1924. — 35 с.
  • Вегеш, М. Августин Волошин і Карпатська Україна/ Микола Вегеш. — Львів; Хуст: ЗУКЦ, 2004. — 413 с.
  • Вегеш, М. Волошин Августин/М. Вегеш, С. Віднянський// Малий словник історії України/ ред. В. А. Смолій. — Київ: Либідь, 1997. — 464 с.; С.97-98. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Вегеш, М. М. Волошин Августин Іванович/ М. М. Вегеш, С. В. Віднянський// Енциклопедія історії України: у 10 т. /; Ін-т історії України НАН України. — Т. 1: А — В.— Київ: Наукова думка, 2003. —. — 688 с. : іл. — С. 625
  • Вегеш, М. М. Волошин Августин Іванович/ М. М. Вегеш// Енциклопедія сучасної України: у 30 т. — Т. 5: Вод — Гн/ НАН України. — Київ, 2006. — С. 120
  • Волошин Августин// Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 1. — С. 315.
  • Гаврош, О. Про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошин/ Олександр Гаврош; художник Ірина Шумова. — Київ: Грані-Т, 2011. — 120, [8] с. : іл. — (Життя видатних дітей)
  • Зимомря, М. Августин Волошин/ М. Зимомря, В. Гомоннай, М. Вегеш; Ін-т методики навчання і виховання підвищення кваліфікації пед. кадрів. Закарпат. обл. від-ня пед. т-ва України; [ред. І. Хланта, М. Талапканич]. — Ужгород, 1995. — 99, [2] с.
  • Зимомря, М. Герой України — Августин Волошин: [Навч. посіб]/ Микола Зимомря; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. — Дрогобич, 2006. — 133 c. : портр. — (Університетська бібліотека)
  • Йосипенко, В. Зимові сутінки червневих днів. Деякі подробиці перебування Августина Волошина в Лефортово [Текст]/ В. Йосипенко// З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. [ ред. Ю. Данилюк] — 1994 — № 1.— С. 140—147.
  • Калакура, О. Волошин Августин/ О. Калакура// Політична енциклопедія. — Київ: Парламентське вид-во, 2011. — С. 119. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Німчук, В. В. Волошин Августин Іванович/ В. В. Німчук// Українська мова: енциклопедія. — Київ: Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Федака, С. Д. Августин Волошин: коротка біографія/ С. Д. Федака. — Ужгород: Гражда, 2005.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Avhustyn Voloshyn
Попередник
Андрій Бродій 		2-й Голова Уряду Підкарпатської Русі (Карпатської України)
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939 		Наступник
Юліян Ревай
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Волошин_Августин_Іванович&oldid=44177755