Плужнянський район
| Плужненський район | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: | .svg){kind=small} Українська СРР
|
| Округа/Область: | Шепетівська округа, з 22 вересня 1937 року Кам'янець-Подільська, перейменована 16 січня 1954 року в Хмельницьку область |
| Утворений: | 7 березня 1923 |
| Ліквідований: | 23 вересня 1959 |
| Населення: | 41 738 (1.06.1924) |
| Площа: | ~615 км² |
| Густота населення: | 67,87 осіб/км² |
| Населені пункти та ради | |
| Районний центр: | Плужне |
| Районна влада | |
| Адреса адміністрації: | Українська СРР, Шепетівська округа, Плужненський р-н, Плужне |
Плужненський (Плужнянський) район — район УСРР, що з перервами існував протягом 1923—1959 років. Центр — містечко Плужне.
Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року на території створеної Шепетівської округи був утворений Плужнянський район, до складу якого ввійшли Кунівська, Перерослівська і Плужненська волості.[1]
Згідно з постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 року проведено укрупнення районів. Плужнянський район увійшов до складу Ізяславського.[2] Відновлений постановою ЦВК УРСР від 26 лютого 1935 року в складі Вінницької області.[3]
22 вересня 1937 року була утворена Кам'янець-Подільська область, до складу якої увійшов і Плужнянський район. 4 лютого 1954 року Кам'янець-Подільська область була перейменована на Хмельницьку
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 вересня 1959 року Плужнянський район ліквідований, а його територія включена до складу Білогірського та Ізяславського районів[4].
Згідно з матеріалами перепису населення у червні 1924 році, в Плужненському районі проживало 41 738 осіб. За національним складом українці складали — 77,45% (32 326 осіб), німці — 2,51% (1 047 осіб), чехи — 1,89% (789 осіб), росіяни — 0,06 (25 осіб)[5]
Станом на 1 вересня 1946 року до складу Плужнянського району входило 55 населених пунктів, які були об'єднані в 32 сільські ради:[6]
- Плужне — районний центр.
- Антонівка
- Білотин
- Борисів
- Велика Боровиця
- Вікентове
- Велика Гнійниця
- Велика Радогощ
- Вікнини
- Гурщина
- Держаки
- Дертка
- Дзвінки
- Добрин
- Долоччя
- Завадинці
- Загірці
- Загребля
- Закриничне
- Заріччя
- Зіньки
- Іванівка
- Йосипівці (Новинь)
- Калетинці
- Кам'янка
- Карпилівка
- Козин
- Коритне
- Кунів
- Кур'янки
- Лісна
- Мала Гнійниця
- Мала Боровиця
- Мала Радогощ
- Михайлівка (колонія Михайлівка)
- М'якоти
- Надишень
- Нова Гутиська
- Новосілка (Ядвоніне, Ядвоніно)
- Півнева Гора
- Перерослів
- Прикордонне
- Сивір
- Слобідка
- Стара Гутиська (Гутиське)
- Сторониче (Стороничі)
- Гаврилівка (Улянівка, Хотенське)
- Хотень Другий (Хотень, Баляри)
- Хотень Перший (Майдан)
- Червоне
- Шекеринці
- Шельвів
- Шимківці
- Ювківці
- Дорогоща — колишнє село в зоні затоплення водойми Хмельницької атомної електростанції.
- ↑ Постанова ВУЦВК від 7.03.1923 року «Про адміністраційно-територіяльний поділ Волині» (Зб. Уз. за 1923 р., № 18-19, ст. 306)
- ↑ Збірник узаконень УРСР. — 1931. — № 33. — С. 58 — 60.
- ↑ Постанова ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Вінницької області» (Зб. Зак. за 1935 р., № 4, ст. 19)
- ↑ Радянське Поділля. — № 188 (8325) за 25 вересня 1959 р.
- ↑ Валерій Ковальчук, Юрій Корзун. Національні меншини на Заславщині у 20 – 30-ті роки ХХ століття [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.] Огінський В. Г. Національні меншини на терені Шепетівської округи в 20 — 30-х роках ХХ ст. / Південно-Східна Волинь: наука, освіта, культура // Матеріали регіональної наукової краєзнавчої конференції. — Хмельницький — Шепетівка, 1995. — С. 180.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 239–240.
- С. Єсюнін. Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини наприкінці XVIII – початку ХХІ ст. [Архівовано 20 листопада 2008 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |