Полмін
Державний завод мінеральних масел «Полмін» у Дрогобичі (пол. «Polmin» Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych w Drohobyczu) — польська нафтопереробна компанія з Галичини, що була заснована в 1918 році, а в 1927 році націоналізована польським урядом. Напочатку 1940 року націоналізований радянським урядом та долучений до тресту «Укрнафтопереробка».
| «Polmin» Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych w Drohobyczu | |
|---|---|
 | |
| Тип | державна компанія |
| Організаційно-правова форма господарювання | державне підприємство |
| Галузь | нафтопереробна промисловість |
| Засновано | 1919 |
| Закриття (ліквідація) | 1940 |
| Штаб-квартира | Львів, Дрогобич |
| Продукція | бензин, газ, циліндрові та спеціальні масла та тверді мастила, вазелін, свічки, асфальт |
Історія заводу[ред. | ред. код]
У 1909 році, задля потреб залізниці, був збудований нафтопереробний завод, який отримав назву «Державний завод дегазації», що спеціалізувався на виробництві різноманітних нафтопродуктів для паровозів[1].
Згідно зі свідченнями польських джерел, у той період він був найбільшим нафтопереробним підприємством на Галичині.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
У часи Першої світової війни вони активно працювали на австрійське військо, виробляючи паливо для австрійських бронепоїздів, автомобілів, бронетехніки та авіації[2]. Наприкінці 1914 року, у ході відступу австрійських військ, через вдалий російський наступ на Галичині, заводи були захоплені військами Російської Імперії.
Хоч саме місто Дрогобич, яке тоді увійшло у склад Галицько-Буковинського генерал-губернаторства, бувши окупованим російською армією, було піддане грабункам зі сторони Донських козаків та інших вояків окупаційного війська, але сам завод не сильно постраждав, хоча і припинив виробництво на час окупації. Але після деокупації Дрогобича австро-німецькими військами у квітні 1915 року, завод відновив роботу та активно розбудовувався, переходячи на широке виробництво для потреб фронту[1].
Польсько-українська війна (1918—1919)[ред. | ред. код]
Підчас Польсько-української війни завод став, а всі роботи по його розбудові припинилися. Сам завод ще в австрійські часи був під сильним впливом польських акціонерів, тож мова про якийсь компроміс та угоди із владою ЗУНР не йшла. Але у 1919 році, коли Дрогобич захопили поляки, із поверненням акціонерів, перейшов під опіку польської влади, яка вважала себе правовласником на австрійську державну власність на Галичині.
У 1919 році на заводі була створена нова юридична особа, яка згодом стане «Полміном»[1].
Польський період володарювання над Галичиною[ред. | ред. код]
У 1927 році, через рік після Травневого перевороту та приходу Пілсудського до влади, підприємство було націоналізоване та перейменовано на «Державний завод мінеральних масел „Полмін“ у Дрогобичі» (пол. «Polmin» Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych w Drohobyczu"). Саме після націоналізації, завдяки активній модернізації армії Польської Республіки, активний ріст бронетехніки та авіації на її балансі, та великі потреби палива та різних мастил для неї, призвело до росту потреб продукції нафтопереробної промисловості, а тому польська казна активно почала фінансувати розбудову заводу та завантажувати його великою кількістю державних замовлень. Користуючись цим, завод досяг найвищих показників виробництва, досягнувши стабільного випуску понад 731 тис. барелів у рік (згідно з даними за 1930 рік), коли річна переробка нафти у повоєнній Польщі 2,1 мільйона барелів у рік[2], а на заводі працювало понад 3 тисячі робітників.
Окрім фактора державних контрактів, завод, користуючись щедрими дотаціями та монопольними правами на внутрішньому ринку, знижував ціну на власну продукцію, отримуючи любов масового споживача.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
На початку Другої світової війни завод досягнув своїх максимальних кондицій, но згодом завод зустрів ще одну війну, яка почалася 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу. Вже 10 вересня завод був підданий бомбардуванням німецької авіації, снаряди якої підірвали цистерни з відходами нафтопереробки, спричинило велику пожежу на заводі. Пожежа забрала життя великої кількості робітників, а подальший викид речовин, спричинених горінням нафтопродуктів, сильно вдарив по місцевій екосистемі. Пожежу змогли потушити лише 26 вересня, коли Дрогобич вже зайняли радянські війська (24 вересня)[3].
Після встановлення радянської влади у Дрогобичі, було прийнято рішення націоналізувати та об'єднати всі нафтопереробні підприємства міста — так напочатку 1940 року заводи «Полмін», «Галіція» та «Дрос» були об'єднанні у трест «Укрнафтопереробка». Тоді відбулося відновлення переробки нафти, а радянська влада почала активно роздувати штаб працівників, задля ліквідації тотального безробіття на нових територіях. Але іронічно те, що більшість нафтопродуктів перероблених на цьому заводі йшло на експорт до Німеччини[4].
З початком німецького вторгнення у Радянський Союз, завод був зайнятий військами Вермахту. Судячи із факту, що 26 червня 1944 році завод був підданий бомбардуванню американської авіації, рамках операції «Френтік-2», що передбачала знищення нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості Німеччини та її союзників[5], завод скоріше всього працював і на час німецької окупації.
Після звільнення міста у серпні 1944 року, в експлуатацію були введенні лише два нафтопереробні підприємства Дрогобича, серед яких і знаходився колишній «Полмін»[6].
Радянський період володарювання над Галичиною[ред. | ред. код]
1 листопада 1963 року на основі двох нафтопереробних заводів було створено виробниче об'єднання «ДрогобичНафтоПереробка» (у 1972 році було перейменовано на «Дрогобицький НПЗ»), а на НПЗ № 1 були проведені деякі роботи із модернізації заводу[6].
Сучасний стан[ред. | ред. код]
Сьогодні завод досі носить радянську назву Нафтопереробний завод № 1 та є складовою Нафтопереробного комплексу «Галичина», що належить ПАТ «НПК-Галичина». Сам завод майже припинив функціонування ще напочатку 2000-х років.
Робітнича колонія «Полмін»[ред. | ред. код]
У 1920-х роках, після націоналізації заводу, почалося поступове спорудження колонії для робітників заводу. Згодом було споруджене казино, велика кількість житлових та комерційних будівель, як правило малої поверховості (2—3 поверхи), а у центрі колонії знаходилася школа зі стадіоном, де виступала місцева робітнича футбольна команда «Полмін» Дрогобич (пол. «Polmin» Drohobycz), та басейном, який не зберігся до сьогодення. А сама колонія була дуже зручно розташована, адже поблизу колонії проходила головна артерія міста — вулиця Стрийська, яка йшла до залізничної станції та все місто, а з допомогою широкого соціального забезпечення для робітників, можна було безплатно добратися у любу точку міста на громадському транспорті[7].
Загалом робота на «Полмін» була доволі престижною, адже, завдяки стратегічному значенню заводу для Польщі, робітники були широко забезпечені різним соціальним забезпеченням: безплатний проїзд у громадському транспорті, повний доступ до освітніх, спортивних та розважальних закладів, які належали заводу.
Сьогодення[ред. | ред. код]
До сьогоднішніх днів ця колонія збереглась та представляє вулиці Стрийська, Симоненка, Люльки та Вокзальний провулок. Жилі будівлі у більшості дожили до наших днів, але зараз вони потерпають від самодіяльності власників та відсутності державного архітектурного контролю, а от школа дожила до нас майже у незмінному зовнішньому виглядів та іменується Гімназія № 8 Дрогобицької міської ради; стадіон був переданий Дрогобицькому педагогічному університету та носить сьогодні горде найменування «Каменяр», а на ньому виступає місцева «Галичина» Дрогобич; казино стоїть у занедбаному стані, а от лікарня навпроти активно функціонує й досі.
Спорт при заводі[ред. | ред. код]
К. С. «Полмін» Дрогобич (пол. K.S. «Polmin» Drohobycz)[ред. | ред. код]
Футбольний клуб із працівників заводу, який згодом був перейменований в К. С. «Полмін-Стшелєц», що був створений у 1926 році за ініціативи тодішнього директора заводу Адама Нєкраша і виступав на центральному стадіоні робітничої колонії, який сьогодні носить найменування «Каменяр», граючи у класі В Львівської окружної футбольної спілки. У 1939 році припинив існування.
Автомобільний клуб[ред. | ред. код]
Клуб автомобілістів був заснований при заводі у 1937 році. У 1939 році припинив існування.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Малий логотип -
Каністра «Полмін»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Polona. polona.pl (пол.). Процитовано 4 червня 2023.
- ↑ а б Pawlicka, Marzena (5 січня 2018). Zanieczyszczenie żywności węglowodorami olejów mineralnych. PRZEMYSŁ SPOŻYWCZY. Т. 1, № 1. с. 32—35. doi:10.15199/65.2018.1.7. ISSN 0033-250X. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ Історія Дрогобича. Вікіпедія (укр.). 27 травня 2022. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ Historia gazownictwa od XVII do XX wieku. Gazownictwo w Polsce i Europie. wmgaz.pl. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ Wrońska, Katarzyna (2020). Samouctwo – w myśli pedagogicznej i życiu Władysława M. Kozłowskiego. Wielogłos w myśli o wychowaniu. 100 lat polskiej pedagogiki filozoficznej. University of Warsaw Press.
- ↑ а б Галичина (нафтопереробний комплекс). Вікіпедія (укр.). 8 червня 2022. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ NA ŻYWO: Przed Orlenem był POLMIN. Powstanie i zagłada największej rafinerii II RP (укр.), процитовано 5 листопада 2022
