Політична організація

Частина серії
Політика
Основні теми Індекс політичних статей Політика за країною Політика за адміністративними одиницями Політична економія Політична історія Політична історія світу Політична філософія
Політичні системи Анархізм Місто-держава Демократія Федерація Феодалізм Диктатура Директоріалізм Меритократія Монархія Парламентська Президентська Змішана Теократія
Академічні дисципліни Політологія політологи Міжнародні відносини теорія Порівняльна політологія
Державне управління Адгократія Бюрократія рівня вулиці
Політика Державна політика доктрина Суспільний інтерес Зовнішня політика
Органи влади Розподіл державної влади Законодавча влада Виконавча влада Судова влада Виборча комісія
Пов'язані теми Державний суверенітет Політична поведінка Політична психологія Біологія і політична орієнтація Політичні організації
Підсерії Вибори Виборча система Голосування Передвиборча кампанія Державний устрій Федерація Унітаризм Ідеологія Політичні партії Форма правління Монархія Республіка
Політичний портал

Політична організація — добровільне об'єднання громадян, створене на засадах спільної діяльності з метою реалізації політичних цілей.

Основна функція таких організацій − захист політичних інтересів певних соціальних груп чи суспільства в цілому. Поява та еволюція політичних організацій зумовлена процесами модернізації, становленням національних держав, розвитком громадянського суспільства. Політичні організації, як правило, мають фіксоване членство, певну структуру.

Діяльність регулюється відповідними нормативними актами. Для досягнення мети використовуються різноманітні засоби політичної діяльності (агітаційно-пропагандистські, інформаційно-комунікаційні, ідеологічні, організаційні, психологічні тощо).

Політична організація:

• одна з форм реалізації влади;
• індикатор демократизації політичного життя і політичної системи;
• показник рівня політичної культури;
• джерело вдосконалення політичної освіти та політичного управління.

Ідеологічна складова політичних організацій зазвичай викладена в їх програмах. Класифікують за ідеологічним спрямуванням: соціал-демократичні, комуністичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні тощо; за ставленням до політичної дійсності виокремлюють революційні, реформістські, реакційні, консервативні.

Теоретичним підґрунтям дослідження специфіки політичних організацій вважаються: бюрократично-ієрархічна концепція формальних організацій М. Вебера, згідно з якою необхідні максимальна спеціалізація діяльності, ієрархічний розподіл керівних функцій і відповідальності, формалізація організаційних правил і процедур; теорія колективної поведінки і масового суспільства (Е. Фромм, У. Корнхаузер, Г. Блюмер та ін.), яка розкриває причини, механізми і способи вирішення міжгрупових конфліктів, у тому числі політичних; концепція мобілізації ресурсів (Дж. Маккарті, К. Вільсон, А. Обертол) зовнішніх — економічний рівень держави, рівень правової культури, наявність демократичних традицій та внутрішніх — людські ресурси, час і матеріальні кошти, витрачені на організацію.

Критерієм оцінки діяльності політичних організацій є ефективність використання її складових — соціально-політичних позицій і ролей, норм і цінностей тощо.

Перша українська політична організація − Головна Руська Рада (створена у 1848 році у Львові) вимагала національно-культурної автономії українців у складі Австрійської імперії, заснувала Галицько-Руську матицю — культурно-освітнє товариство, видавала першу українську газету в Галичині. Була розпущена австрійським урядом у 1851 році.

Див. також

• Політична партія
• Політичний рух

Література

• М. Багмет. Політична організація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.589 ISBN 978-966-611-818-2
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
• Шайгородський Ю. Ж. Організація політична / Ю. Ж, Шайгородський // Соціологія політики: Енцикл. словник / Авт.-упоряд. : В. А. Полторак, О. В. Петров, А. В. Толстоухов. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2009. — С. 271.