Портал:Птахи/Добра стаття
Добра стаття/1
[ред. код]
Вокаліза́ція птахі́в — набір голосових звуків, які видають птахи. В орнітології поділяється на довгий спів і короткі голосові сигнали, різні за функціями: тоді як спів використовується переважно у статевій поведінці та для захисту території, голосові сигнали призначені переважно для комунікації, наприклад, заклику або повідомлення про небезпеку.
Переважна більшість звуків, що видаються птахами, є мелодійними для людського вуха, що, зокрема, обумовило їх вплив на розвиток музики.
Зазвичай, у вокалізації виділяють спів і голосові сигнали, відмінність між якими засновується на модуляції, довжині та контексті звуків. Спів або пісня зазвичай довший та складніший і асоціюється зі шлюбною та територіальною поведінкою, тоді як голосові сигнали або заклики виконують функції попередження або утримання зграї разом. Інші джерела розрізняють їх, засновуючись на функції, у цьому разі короткі звуки, такі як голосові сигнали голубів та невокальні звуки, такі як стук дятлів та змахи крил, вважаються співом. Ще інші автори вимагають від співу складної звукової картини та регулярності у часі, тобто картини, що визначає музику.
Добра стаття/2
[ред. код]
Міграція або переліт птахів — щорічне переміщення або переселення птахів на відносно великі відстані, пов'язане із сезонною зміною екологічних або кормових умов або особливостями розмноження з території гніздування до території зимівлі та назад, одна з форм міграції тварин. Часто у визначенні також ставиться вимога здатності до такого переміщення у відповідь на довжину світлового дня або час року, незалежно від погодних умов, бо тільки ці фактори здатні забезпечити точну періодичність. Міграція — пристосування до сезонних змін клімату та залежних від них факторів (наявність корму, відкритої води тощо). Здібності птахів до міграції сприяє їхня висока мобільність завдяки здатності до польоту, недоступна більшості інших видів наземних тварин.
За характером сезонних переміщень птахів поділяють на три основні категорії: осілих (що постійно мешкають на відносно невеликій території), кочові (що здійснюють переміщення на відносно значні відстані не регулярно, лише у пошуках їжі або у випадку поганої погоди) і мігруючих або перелітних (що здійснюють більш-менш далекі сезонні переміщення) Проте цей поділ вельми умовний, як через існування безперервного спектру моделей поведінки між цими категоріями, так і через те, що в межах однієї популяції птахи можуть демонструвати різну поведінку, а один конкретний птах — змінювати її в окремих випадках протягом життя.
Добра стаття/3
[ред. код]
Морські птахи — птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.
У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше, розмножуються в зрілішому віці, а пташенят виводять менше, присвячуючи їм значну частину часу. Більшість морських видів гніздяться колоніями, які можуть варіювати від декількох десятків до декількох мільйонів особин. Багато з них щорічно мігрують на значні відстані, перетинаючи екватор, а в деяких випадках навіть здійснюють навколосвітні подорожі. Годуються ці птахи як на поверхні моря, так і на невеликій глибині під водою, а також іноді полюють один одного. Одні види дуже пелагічні, тобто цілий рік проводять на океанічних просторах далеко від берегів, інші ж живуть виключно на узбережжі, а треті певну частину року взагалі проводять далеко від моря.
Морські птахи мають давню спільну історію з людиною: вони служили джерелами їжі для мисливців та вірним орієнтиром для рибалок і мореплавців. Проте в результаті безконтрольної людської діяльності багато видів цих птахів опинилися на межі вимирання, внаслідок чого природоохоронні організації та уряди багатьох країн були змушені розробити спеціальні методи зі збереження біологічної спадщини.
Добра стаття/4
[ред. код].jpg)
Орлан білоголовий (Haliaeetus leucocephalus) — великий хижий птах родини яструбових, що мешкає на території Північної Америки. Він є одним з національних символів США, його стилізоване зображення присутнє на багатьох атрибутах цієї держави, зокрема національному гербі — Великій печатці і президентському штандарті. У першій половині 20 століття чисельність популяції білоголового орлана значно знизилася, у зв'язку з чим в 1967 році він був прийнятий під охорону федерального уряду США. Останнім часом чисельність цього птаха збільшується, і в 1999 році навіть встало питання про її виключення з федерального переліку видів, що знаходяться під загрозою зникнення.
Назву українською та деякими іншими мовами птах отримав завдяки своїй білій голові, що відрізняє його від інших споріднених видів. Перша наукова назва птаха Falco leucocephalus, була надана йому Карлом Ліннеєм в 1766 році. Пізніше цей вид, вперше описаний в Південній Кароліні, став іменуватися Haliaeetus leucocephalus leucocephalus після того, як на на півночі континенту в 1897 був зареєстрований інший підвид цього птаха H. l. alascanus. Родова назва (Haliaeetus) походить від грец. αλιος і αετός, що буквально означає «морський орел», а видова (leucocephalus) — від грец. λευκός («білий») і κεφαλή («голова»), що все разом звучить як «білоголовий морський орел».
Добра стаття/5
[ред. код].jpg)
О́дуд (Upupa epops), місцеві назви: худотут, вудвуд, вудко, худко, одітут — невеликий яскраво забарвлений птах із довгим вузьким дзьобом і чубчиком, що розкривається у вигляді віяла. Широко поширений у південних і центральних областях Європи й Азії, а також майже на всій території Африки. Улюблене місця існування — відкрита місцевість з розрідженими чагарниками або деревами, така як савана, луки або пасовище. Також зустрічається в антропогенних ландшафтах, у фруктових садах і виноградниках. Обережний, але не полохливий — як правило, сторониться людей і відлітає при їх наближенні. Багато часу проводить на землі, полюючи на комах.
Це єдиний сучасний представник родини одудових (Upupidae), однієї з родин ряду одудоподібних (Upupiformes). Думки орнітологів про систематичне положення цього виду вельми різноманітні. Деякі вчені розглядають підвиди звичайного одуда як окремі види, а інші, за традицією, відносять одудів до ряду сиворакшеподібних (Coraciiformes).
За даними Міжнародного союзу охорони природи, це досить численний вид. Не зважаючи на те, що загальна популяція одудів за останні роки зменшилася, її динаміка, згідно з останнім зведенням МСОП, не дозволяє розглядати цей вид як вразливий. У Червоному списку МСОП одуд має статус виду з найменшим ризиком (категорія LC).
Добра стаття/6
[ред. код]
Ко́ндор анді́йський або а́ндський (Vultur gryphus) — птах родини американських грифів, єдиний сучасний представник монотипового роду кондорів (Vultur). Поширений в Андах і на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Є одним з найбільших літаючих птахів, незначно поступаючись за розмахом крил лише мандрівному альбатросу.
Андійський кондор — великий гриф з блискучо-чорним оперенням, коміром білого пір'я навколо шиї і широкими білими облямівками на крилах, особливо яскраво вираженими у самців. На голові і більшій частині шиї пір'я практично відсутнє, а ділянки голої шкіри в цьому місці зазвичай мають відтінки від блідо-рожевого до червоно-бурого і можуть змінювати свій колір залежно від емоційного стану птаха. Самці кондорів виділяються «сережками» на шиї і великим темно-червоним гребенем або ж м'ясистим наростом на восковиці. Самці помітно більші за самок, що є рідкістю серед хижих птахів.
Харчується кондор переважно падаллю. Перевагу віддає тушам великих здохлих тварин — оленів, гуанако або великої рогатої худоби. Статевої зрілості досягає у віці 5-6 років, гніздиться зазвичай на висоті 3000-5000 м над рівнем моря — як правило, на важкодоступних скелястих кручах. Кладка зазвичай складається з одного або двох яєць. Це один з найбільших довгожителів серед птахів: тривалість його життя може досягати 50-ти років.
Добра стаття/7
[ред. код]
Ла́стівка міська́ (Delichon urbicum) або білогурка — дрібний птах з родини ластівкових (Hirundinidae), широко поширений в Європі, Північній Африці та помірних широтах Азії. Як і сизий голуб, первісно мешканець скель, цей птах легко адаптувався до життя у міських умовах. Це перелітний птах, що зимує в Африці південніше від Сахари і в тропічній Азії. Тримається зграями по берегах річок, на схилах гір, луках, містах із кам'яними будівлями — часто зграйки цих птахів можна побачити на дротах ліній електропередач. Харчується комахами, яких ловить у повітрі. Має зовнішню схожість з двома іншими видами роду Delichon — азійською і непальською міськими ластівками, що мешкають в Південній та Південно-Східній Азії.
Добра стаття/8
[ред. код]
Сапса́н (Falco peregrinus Tunst.) — хижий птах родини соколових, поширений на всіх континентах, окрім Антарктиди. Розміром з сіру ворону, він вирізняється своїм темним, аспідно-сірим оперенням спини, строкатим світлим черевом і чорною верхньою частиною голови, а також темною, видовженою плямою під очима — «вусами». Залежно від розміру й особливостей забарвлення, розрізняють близько 17 підвидів цього птаха. В Україні — три підвиди: звичайний, кавказький і тундровий сапсани: перші два рідкісні гніздові птахи, останній зустрічається на перельотах.
Вважають, що це найшвидший птах (і взагалі тварина) у світі — при пікіруванні на здобич він здатний розвивати швидкість понад 322 км/год, або 90 м/с. Під час полювання сапсан сидить на присаді або ширяє (планує) в небі; виявивши здобич, він піднімається над жертвою і майже прямовисно каменем пікірує донизу («робить ставку»), вдаряючи її складеними і притиснутими до тулубу лапами по дотичній. Удар кігтями задніх пальців сапсана по жертві буває настільки сильним, що навіть у достатньо великого розміру жертви може відлетіти голова.
Об'єктом полювання цього сокола є переважно середнього розміру птахи, як, наприклад, голуби, шпаки, качки та інші водні і навколоводні види, рідше невеликі ссавці. Статева зрілість сапсана наступає у віці двох років, пари зберігаються протягом усього життя. Гніздиться птах на скелястих кручах, верхівках завалів, рідше на болотній купині і мочарях, або на кам'яних будівлях — дахах і відрогах висотних будинків, дзвіницях, мостах тощо.
Добра стаття/9
[ред. код]
Орла́н-білохві́ст (Haliaeetus albicilla) — птах ряду Соколоподібних родини Яструбових. Ще його називають орел-сіруватень. Один з найбільших представників хижих птахів Євразії — розмах крил досягає 2,5 м. Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (у молодих птахів забарвлення хвоста буре). Мешкає в прибережних лісах, поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У більшості районів мешкання є рідкісним. У середині XX сторіччя чисельність орлана-білохвоста драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Протягом останніх декількох десятиліть чисельність в багатьох країнах частково відновилася. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.
Добра стаття/10
[ред. код]_(10087114694).jpg)
Сорочиця велика (Gymnorhina tibicen або Cracticus tibicen), також австралійська сорока (англ. Australian magpie), ворона-свистун — середній за розмірами чорно-білий птах родини ланграйнових, підряду співочих птахів, ряду горобцеподібних, розповсюджений в Австралії та на крайньому півдні острова Нової Гвінеї. Раніше сорочиці великі поділялися на три окремі види, тепер вони вважається одним видом, що має 9 підвидів. Птах володіє широким спектром вокалізації. Сорочиця велика, незважаючи на зовнішню схожість, не є близькою родичкою ні сорокам, ні воронам, які належать до родини воронових.
У виданні «Атласу австралійських птахів»[en], у 2002 році сорочиця велика була відмічена, як найпоширеніший вид птахів в Австралії з популяцією 105 617 особин.
Добра стаття/11
[ред. код]
Кукабара велика (Dacelo novaeguineae) — один із найпоширеніших видів птахів в Австралії; птах підродини альціонних, родини рибалочкових. Найбільший за розмірами птах у своїй родині. Ендемік східної Австралії, який був інтродукований до інших регіонів країни та до Нової Зеландії. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) зарахував кукабару велику до видів у найменшій загрозі (LC) як вид без значних загроз, що має широкий ареал і велику чисельність.
Відома своїм голосом, схожим на людський сміх, кукабара велика стала одним із неформальних національних символів Австралії. На літніх Олімпійських іграх 2000 року в Сіднеї вона, нарівні з єхидною та качкодзьобом, була одним із трьох маскотів (талісманів).
Добра стаття/12
[ред. код]
Колібрієві або коліброві (Trochilidae) — родина дрібних серпокрильцеподібних птахів, що включає 112 родів і 361 вид. Представники цієї родини мешкають в Америці, від Аляски і Лабрадора до Вогняної Землі, багато видів є ендемічними. Широко поширені в тропічних лісах, особливо на середньогір'ях. Переважну частину раціону колібрієвих складає багатий на вуглеводи солодкий нектар квіткових рослин, який вони добувають за допомогою довгого, чутливого язика. Птахи також доповнюють свій раціон поживними на білок дрібними членистоногими, яких вони ловлять в польоті або знімають з листя і павутиння. Завдяки живленню нектаром, колібрієві є важливими запилювачами рослин, багато рослин Нового Світу запилюється виключно ними.