Посольство України в Румунії
| |||
|---|---|---|---|
.jpg) | |||
| Країна |  Україна | ||
| Посол | Прокопчук Ігор Васильович | ||
| Відкрите | вересень 1992 | ||
| Консульства | Генеральне консульство України в Сучаві (2001) | ||
| Адреса |  Румунія 011 862 Бухарест, бульвар Авіаторілор, № 24, Сектор 1 | ||
| 44°27′29.674800100011″ пн. ш. 26°5′11.666400099996″ сх. д. / 44.45824° пн. ш. 26.08657° сх. д. | |||
| Офіційний вебсайт | |||
 | |||
Посольство України в Румунії — дипломатична місія України в Румунії, знаходиться у Бухаресті.
Основне завдання Посольства України в Румунії представляти інтереси України, сприяти розвиткові міждержавних політичних, економічних, культурних, наукових та інших зв'язків, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб України, які перебувають на території Румунії.
Посольство сприяє розвиткові добросусідських відносин між Україною і Румунією на всіх рівнях, з метою забезпечення гармонійного розвитку взаємних відносин, а також співробітництва з питань, що становлять взаємний інтерес. Посольство виконує також консульські функції.
Історія дипломатичних відносин між Україною та Румунією починається у 1918 році, коли після визнання УНР більшістю країн учасниць Берестейського миру, Українська Центральна Рада направила перших послів за кордон. У січні 1918 року з інформативною місією до Румунського королівства був висланий — Артем Галіп, пізніше представниками українських урядів в Королівстві Румунія були: Микола Ґалаґан, Володислав Дашкевич-Горбацький і Костянтин Мацієвич (1919 — 1923).
У березні 1918 року Рада Народних Міністрів УНР розглядала питання про відправлення до Королівства Румунія мирної делегації на чолі із Олександром Севрюком, але цього так і не відбулося. У квітні 1918 р. була створена дипломатична місія УНР у складі Миколи Галагана (голова місії), Олекси Клора й Артема Галіпа (урядовці).
У жовтні 1918 р. дипломатичне представництво Української Держави в Королівстві Румунія очолив генерал-майор Володислав Дашкевич-Горбацький. Співробітниками місії були юрист-міжнародник Михайло Догель, полковник Павло Невадовський, значкові Володислав Маєвський, Сергій Де-Вітт, виконуючими обов'язки генерального консула в Бухаресті — Корнелій Чоботаренко, віце-консула в Галаці — сотник Спиридон Білецький. В Яссах переговори з представниками країн Антанти вів Іван Коростовець.
У грудні 1918 р. в УНР відбулися зміни й у дипломатичному корпусі України в Королівства Румунія. У січні 1919 р. до Бухареста прибула Надзвичайна дипломатична місія УНР на чолі з Юрієм Гасенко. До її складу входили радник Віктор Піснячевський, секретар Володимир Онацевич, Володислав Медзянковський (Мідзяновський), аташе Юрій Білець, урядовці Олександр Кравець, Петро Коломак та Танченко, друкарка Пархоменко. У травні 1919 р. через демарш місії, на знак протесту проти участі Королівства Румунія у бойових діях на території ЗУНР, майже всі члени Місії змушені були залишити країну.
У червні 1919 р. Надзвичайну дипломатичну місію очолив професор Костянтин Мацієвич. На той час до місії входили радник Іван Фещенко-Чопівський, секретарі Лев Геркен, Михайло Любимський, Федір Буткевич, аташе Павло Мамчур, урядовці Олександр Кравець, Петро Коломак, Лев Чопівський, завідувач пресового бюро Денис Маєр-Михальський[1], а також вільнонаймані службовці — генерал-майор Віктор Зелінський, водій Казимир Рафалович, механік Адам Червінський, вістовий Ілько Убович. У лютому 1920 р. з реорганізованої Військової місії УНР при Надзвичайні дипломатичні місії була створена військова секція у складі генерал-поручика Сергія Дельвіга, радника — полковника Демида Антончука, секретаря — хорунжих Василя Трепке та Олександра Трепке, сотників Миколи Даньківа, Олександра Долинюка, Михальського, Якова Чайківського. До Місії належав і контр-адмірал Михайло Остроградський, який у квітні 1920 р. був призначений ще й уповноваженим Уряду УНР у справах військового та торговельного мореплавства півдня України. Представником Надзвичайної дипломатичної місії у Чернівцях був спочатку доктор права Михайло Догомиля[2], потім — підполковник Євген Луговий, секретарем — Леонтій Івасюк, консулом у Кишиневі — професор Іван Ганицький, полковник Іван Мінзаренко, Михайло Шереметєвський-Шереметєв, в Яссах — Корнелій Чоботаренко. До середини 1920-х рр. в Королівстві Румунія залишилося лише декілька співробітників Надзвичайної дипломатичної місії у Королівстві Румунія, які брали активну участь у громадському житті української еміграції.
У березні-квітні 1919 р. у Бухаресті перебувала спеціальна дипломатична місія ЗУНР у складі доктора наук Степана Витвицького, професора Григорія Тимощука, експерта — професора Сидора Цуркановича та перекладача Олександра Кульчицького. Місія вела переговори з міністром закордонних справ Королівства Румунія Йонел Братіану та керівником французької військової місії в Королівстві Румунія генералом Анрі Бертело щодо Буковини, ліквідації загрози окупації Королівством Румунія Східної Галичини та спільних дій проти більшовиків.[3]
Румунія визнала державну незалежність України 8 січня 1992 року. Дипломатичні відносини були встановлені 1 лютого 1992 року. 24 вересня 1992 року було засновано Посольство України в Румунії. У вересні 2001 року було відкрито Генеральне консульство України у Сучаві[4]..
- Галіп Артем Васильович (1918)
- Севрюк Олександр Олександрович (1918)
- Ґалаґан Микола Михайлович (1918)
- Дашкевич-Горбацький Володислав Володимирович (1918)
- Гасенко Юрій (1919) т.п.
- Мацієвич Костянтин Андріанович (1919—1923)
- Сандуляк Леонтій Іванович (1992—1995), посол
- Чалий Олександр Олександрович (1995—1998)
- Харченко Ігор Юрійович (1998—2000)
- Бутейко Антон Денисович (2000—2003)
- Бауер Теофіл Йозефович (2004—2005)
- Рендюк Теофіл Георгійович (2005—2006) т.п.
- Малько Юрій Феодосійович (2005—2008)
- Рендюк Теофіл Георгійович (2008) т.п.
- Кулик Маркіян Зіновійович (2008—2011)
- Котик Віорел Дмитрович (2011—2012) т.п.
- Бауер Теофіл Йозефович (2012—2016)[5]
- Рендюк Теофіл Георгійович (2016) т.п.
- Левицький Євген Вікторович (2016—2017) т.п.
- Баньков Олександр Сергійович (2017—2020)[6][7]
- Роговей Паун Аурелович (2020) т.п.
- Прокопчук Ігор Васильович (з 2022)
- Боєчко Василь Дмитрович (2001—2005)
- Нікшич Сергій Аркадійович (2005—2009)
- Боєчко Василь Дмитрович (2009—2014)
- Генеральний консул в Яссах — Корнелій Чоботаренко (1918)[8]
- Генеральний консул в Яссах — Павло Невадовський (1918)
- Генеральний консул в Ботошанах — Спиридон Білецький (1918)
- Посольство Румунії в Україні
- Українсько-румунські відносини
- Український дипломатичний корпус
- Список дипломатичних місій України
- Дипломатичний корпус УНР
- ↑ ІЗБОРНИК. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
- ↑ Охороняв міст через Збруч, щоби наші війська відійшли. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
- ↑ ВЛАСЕНКО В. М., САПСАЙ О. В. СКЛАД І СТРУКТУРА НАДЗВИЧАЙНОЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ МІСІЇ УНР В РУМУНІЇ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
- ↑ Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 87/2016 Про звільнення Т.Бауера з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Румунії. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 11 березня 2016.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 99/2017 Про призначення О.Банькова Надзвичайним і Повноважним Послом України в Румунії. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 5 квітня 2017.
- ↑ Указ Президента України від 15 липня 2020 року № 274/2020 «Про звільнення О.Банькова з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Румунії»
- ↑ Український комісар в Румунії Корнелій Чеботаренко. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 5 серпня 2016.
- Офіційний сайт посольства України у Бухаресті [Архівовано 30 січня 2013 у Wayback Machine.]
Австралія • Австрія • Азербайджан • Албанія • Алжир • Ангола • Аргентина • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Ботсвана • Бразилія • Ватикан • Велика Британія • В'єтнам • Вірменія • | |
Див. також: Міжнародні відносини України |
