Протовестіарій
Протовестіарій (від грец. πρωτοβεστιάριος, «перший вестиарій») — начальник імператорської вбиральні, церемонімейстер; до XIII століття цю посаду виконували євнухи. Супроводжував василевса в походах і міг командувати військами. У середині XIV століття ця посада займала 6-те місце в табелі про ранги візантійського двору. У пізній період (XII-XV століття) це звання присвоювалося головному фінансовому чиновнику. У цьому сенсі цей титул вживався у середньовічній Сербії.
Попередником цього титулу вважається звання коміту священних одягів (лат. comes sacrae vestis), тобто особи, які відповідали за імператорський гардероб. Коміт священних одягів підпорядковувався препозиту священної опочивальні. У грекомовній термінології очолюваний ним підрозділ називався грец. οἰκειακόν βεστιάριον, «приватний вестиарион[en] », на відміну від «публічного», голова якого виконував фіскальні обов'язки. Приватний вестиаріон включав також частково імператорську скарбницю. Його персонал був дуже численним. У середній період протовестіарій займав у придворній ієрархії місце після паракімомена.
У IX—XI століттях протовестиаріям довіряли також іноді обов'язки полководців та послів.
У XI столітті значення цієї посади ще більше зросло, вона трансформувалася в почесне звання, яке стали надавати неєвнухам. У цьому ролі титул зберігся до епохи Палеологів. Існувала жіноча форма цього титулу, протовестіарія ( грец. πρωτοβεστιαρία ), його присвоювали керівниці слуг імператриці.
Серед протовестиаріїв відомі такі:
- Костянтин Ліхуд, згодом патріарх Константинопольський;
- Андронік Дука, за імператорів Романа IV Діогена і Михайла VII;
- Олексій Дука, згодом імператор;
- Іоанн Дука Ватац, згодом імператор;
- Олексій Рауль[en] при Іоанні III Ватаці;
- Георгій Музалон[en] при Феодорі II Ласкарісі;
- Михайло Тарханіот, племінник та полководець Михайла VIII Палеолога.
- Guilland R. Recherches sur les institutions byzantines. — Berlin : Akademie-Verlag, 1967. — Т. I. — 607 p.
- The Oxford Dictionary of Byzantium : [англ.] : in 3 vol. / ed. by Dr. Alexander Kazhdan. — N. Y. ; Oxf. : Oxford University Press, 1991. — P. 1749. — ISBN 0-19-504652-8.