Перейти до вмісту

Проїждже

Координати: 49°23′26″ пн. ш. 38°58′29″ сх. д. / 49.39056° пн. ш. 38.97472° сх. д. / 49.39056; 38.97472
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Проїждже
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Старобільський район
Тер. громада Старобільська міська громада
Код КАТОТТГ UA44140110210068980 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1755
Населення 938
Площа 3,38 км²
Густота населення 309,47 осіб/км²
Поштовий індекс 92722
Телефонний код +380 6461
Географічні дані
Географічні координати 49°23′26″ пн. ш. 38°58′29″ сх. д. / 49.39056° пн. ш. 38.97472° сх. д. / 49.39056; 38.97472
Середня висота
над рівнем моря
60 м
Водойми річка Айдар, Балка Проїзджа
Місцева влада
Адреса ради 92720, Луганська обл., Старобільський р-н, с.Лиман, вул.Дибка,100
Карта
Проїждже. Карта розташування: Україна
Проїждже
Проїждже
Проїждже. Карта розташування: Луганська область
Проїждже
Проїждже
Мапа
Мапа

CMNS: Проїждже у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Прої́ждже — село в Україні, у Старобільській міській громаді Старобільського району Луганської області. Населення становить 938 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Лиманська сільська рада.

Географія

[ред. | ред. код]

На південно-західній околиці села Балка Проїзджа впадає у річку Айдар.

Історія

[ред. | ред. код]

За селом Проїждже знаходяться високі козацькі могили, що біля Гетьманського шляху (таких могил 28).

Шлях називається Гетьманським через те, що ним проїжджав гетьман України Дмитро Вишневецький, який разом зі своїм загоном у 1559 році у битві над Айдаром завдав поразки кримським татарам. Річка Айдар згадується в літописах з 1503 року під назвами Гайдар, Одар, Айдара. Існує припущення, що цю назву дали татари (від тюркського «ай»- святий, благословенний, «дар» — долина, ущелина) — благословенна долина.

Місце, де розташоване село, належить до колись нічийного Дикого поля, через яке татари робили свої набіги на Україну. Але поступово вона заселялася українськими козаками, вихідцями з Чернігівщини, Полтавщини, Курщини.

Слово «проїждже» вперше письмово знаходиться в матеріалах за 1777-1784 роки. Але хутір з такою назвою був заснований набагато раніше, бо він згадується ще при описі Булавінського повстання 1707-1709 років. В «Історії міст і сіл УРСР» про це сказано: «Активну участь у повстанні взяли жителі Іванівської Луки (нині Булавинівки), куди після розгрому карателів під керівництвом Юрія Долгорукого у Шульгин-містечку Кіндрат Булавін переніс свій табір. Неподалік від села було збудовано лінію укріплень, що тяглася від річки Айдар до села Проїждже…»

Проїждже спершу називалося Кашубівкою. Заселення почалося з кутка Одноребрівка (тепер вулиця 8 Березня) та кутка Красний план (тепер вулиця Лугова). Кашубівкою хутір називався завдяки прізвищу Кашуба, його мали багато мешканців Булавинівки, які першими поселилися у вищезгаданих кутах.

Щодо самої назви Проїждже, існує припущення, що під час Булавінського повстання в яру, який нині знаходиться на території села, стояв заслін, на якому пропускали повстанців, кажучи: «Проїжджай».

У документах за 1830 рік про це поселення написано: «…загальна кількість будинків — 119, число господарів — 50, помічників — 61, військових і селян різних звань — 369, жіночої статі — 458».

Кріпацтво на даній території запроваджене пізніше, ніж в інших місцях України,- в 1783 році.

До революції Проїждже відносилося в різні часи до Воронезької, Харківської, Острозької, Слобідсько-Української губерній, входило до Піщанської волості Старобільського повіту. Проїжджани ходили до булавинівської церкви святого Дмитра, яка була споруджена 1782 році на місці поховання загиблих повстанців — булавінців. А в 1910-1913 селяни збудували на власні кошти церкву і в Проїжджому — відтоді воно перетворюється із слободи в село. Святиня стала шедевром архітектури села. Церкву було освячено 14 жовтня 1913-в день Покрови Пресвятої Богородиці.

Збереглася фотографія цієї церкви — вона стояла на найвищому в селі місці (в теперішньому центрі села, за теперішніми магазинами), мала високу дзвіницю з шістьма виготовленими з міді та срібла дзвонами вагою від одного до шістдесяти пудів (відповідно 16 і 960 кілограмів). Малі дзвони застосовувались у будні дні, а великі у річні свята. Церква була найкращою в окрузі. У 1931 році її закрили, а через два десятиліття зруйнували . У 1988 році при спорудженні сільського ставка біля Очкурового яру, було знайдено один з церковних дзвонів.

Ось що пише про церкву у спогадах та ілюструє її велич у формі малюнка син розкуркуленого селянина Скрипник Дмитро Васильович (1919 р. н.):

«Всего высота примерно 80 метров. Колокольня 60-70 метров, с северной стороны, наверно, была вмонтирована бутылка, так как на непогоду она свистела на всю деревню . Но этого секрета так никто и не узнал. При мне был снят самый высокий крест. Снимал местный житель села: выпил залпом бутылку водки и полез наверх. Это я видел собственными глазами. Сразу возле входа в ограду был похоронен коммунар, где всегда был митинг. Таких церквей в Луганской области было построено 5. Возможно, которые сохранили ее архитектуру. Называли ее Пятиглавая пресвятой Богородицы. Внутри было два корпуса: левый – женский ,правый – мужской. Возле входа колонка для воды и рядом магазин; сзади, вернее сбоку кладбище, там же амбары. А вот школа – не помню, или была построена, или ее ремонтировали. Потому что я, когда бегал по лесом,  то проколол гвоздем соткой между пальцев, а брали материал с амбаров…»

Цікава історична річ є в сільській школі — бронзовий дзвоник, на якому дата виготовлення 1897 рік. А сама школа була відкрита в 1900 році. Перша сільська вчителька Любов Опанасівна Яковлева.

Позначилися на житті і Столипінська земельна реформа, і революційні події. За результатами земельної реформи на проїжджанських землях виникли два хутори — Піщаний та Голубівка. Під час революції загинуло п'ятнадцять проїжджан. Від розкуркулення в 1930-1931 роках постраждали 70 дворів(230 чоловік). Під час голодомору в 1932-33 роках в селі померло приблизно 384 людини, а ще 235 у Другій Світовій війні — в пам'ять про них проїжджани в 1971 році встановили пам'ятник «Скорботна мати». У 1974 було збудовано будинок культури, в якому зараз розміщені сільська бібліотека та музей.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 365 людей[1].

Також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Мартиролог. Луганська, ст. 606—615 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 4 травня 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]


Посилання

[ред. | ред. код]