Підводні човни проєкту 651

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підводні човни проєкту 651
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 1963—1968 рр (16 човнів)
Виведений зі складу флоту 1988—1994 рр
Проєкт
Тип ПЧ Дизельний підводний човен з ракетами крилатими (проєкт 651Е — аеробний)
Розробник проєкту ЦКБ-18
Класифікація НАТО Juliett
Основні характеристики
Швидкість (надводна) 16-19 вузлів (30-36 км/год)
Швидкість (підводна) 14 вузлів (27 км/год)
Робоча глибина занурення 240 м
Гранична глибина занурення 300 м
Автономність плавання 90 діб
Екіпаж 96 осіб
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 85,9 м
Ширина корпусу найб. 9,7 м
Середня осадка (по КВЛ) 8 м
Водотоннажність надводна 3200 т
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 6 ТА калібру 533-мм (16 торпед), кормові 4 ТА калібру 406-мм (12 торпед)
Ракетне озброєння 4 крилаті ракети П-5, П-6 або П-500 4К-80 «Базальт»

Підводні човни проєкту 651 — серія дизельних підводних СРСР. Побудовано і передано флоту 16 човнів цього проєкту, планувалося побудувати 32 човни. Розроблений для оснащення крилатими ракетами. Проєкт вирізнявся покращеними умовами проживання для екіпажу.

Конструкція

[ред. | ред. код]

Двокорпусна.

Корпус

[ред. | ред. код]

Міцний корпус поділений на 8 відсіків:

1.Носовий торпедний; 2.Житловий, акумуляторний; 3.Ракетний, акумуляторний; 4.Головний пост; 5.Житловий, акумуляторний; 6.Дизель-генераторний; 7.Електромоторний; 8.Кормовий торпедний.

На перших човнах легкий корпус виконувався з маломагнітної сталі, але після кількох років експлуатації в металі цього корпусу виявили тріщини, тому в подальших кораблях повернулися до звичайної сталі. З восьмого човна легкий корпус почав покриватися звукоізолюючим шаром гуми товщиною 50 мм.

Енергетичне обладнання

[ред. | ред. код]

Дизель-електрична, двовальна. 2 головних дизеля 1Д-43 по 4000 к.с., 2 головних електромотори ПГ-141 по 6000 к.с. Допоміжний дизель-генератор 1ДЛ42 1720 к.с., 2 електродвигуна економічного ходу ПГ-140 по 150 к.с., акумуляторні батареї САБ «30/3» або 48СМ.

Озброєння

[ред. | ред. код]

Основним озброєнням були 4 крилаті ракети П-5 (SS-N-3 Shaddock) для стрільби по нерухомим береговим цілям, або П-6 (SS-N-3 Shaddock) для стрільби по кораблях. В основному на човнах встановлювалися ракети П-6, бо човни призначалися для боротьби з авіанесучими групами ймовірного ворога. Ракети знаходилися в контейнерах поза міцним корпусом, дві спереду рубки і дві позаду. Переозброєння човнів з одного типу ракет на інший відбувалося за дві доби. Старт ракет відбувався тільки з надводного положення. Аби уникнути задимлення забирачів повітря задніх ракет їх запускали першими. Ракети обох типів могли бути оснащеними ядерною головною частиною. Управління ракет виконувалося з допомогою наведення з літаків-коректувальників, а пізніше в модифікації 651К була встановлена на човнах система для отримання наведення ракет з супутників.

Торпедне озброєння могло використовуватися на глибинах до 100 м. Запас торпед калібру 533-мм зберігався в першому і другому відсіку на стелажах, завантаження виконувалося через додатковий люк, розташований між першим і другим відсіком. Торпеди цього калібру могли бути оснащені ядерною головною частиною.

Кормові ТА калібру 406-мм використовувалися для підводної самооборони від атакуючих човнів ворога. Ці торпеди можна було запускати з глибини до 250 м.

Модифікація по проєкту 651К

[ред. | ред. код]

Через проблеми з самостійним наведенням ракет і через малу надійність наведення з літаків було встановлено на човні К-81 супутникова антена і комплекс апаратури «Касатка-Б» для отримання цілевказань з розвідувальних супутників.

Модифікація по проєкту 651Е

[ред. | ред. код]
Човен проєкту 651 в морі

Наприкінці 70-х років човни було переведено з срібно-цинкових акумуляторних батарей на стандартні свинцеві, через що можливості човнів значно погіршилися. Цю проблему спробували вирішити встановленням на дизельні човни допоміжного атомного реактора. Як експериментальний був вибраний човен К-68 цього проєкту. Модернізація отримала шифр 651Е. Розробку проводило ЦКБ «Лазурит», головний конструктор Кваша М.Й. Додаткова атомна енергетична установка була виконана в циліндричному корпусі і встановлювалася поза міцним корпусом в хвостовій частині човна. Модернізація завершилася у 1985 році. Випробовування пройшли успішно, встановлення додаткової ядерної установки дозволило суттєво збільшити час підводного ходу, з відносно низькою швидкістю. Але в серію ці ядерні мініреактори так і не пішли, мабуть через Перебудову.

Човен К-68 в 1990 році був перейменований на БС-68, а в 1992 переданий в резерв, в 2004 чи в 2005 був переданий на утилізацію, на завод «Нерпа» в Мурманській області.

Сучасний статус і перспективи

[ред. | ред. код]
К-24 в музеї ФРН
Кормові ракетні контейнери в бойовому положені

14 з 16 човнів пішли на металобрухт, дві були продані за кордон.К-24 продана у ФРН у 1994 році, використовується як музей з позначенням U-461 на корпусі. К-77 продана у Фінляндію, де зробили з неї ресторан, потім була перепродана у США, де з 1997 використовувалася як туристичний атракціон в м. Санкт-Петербург у штаті Флорида. У 2000 знімалася у фільмі «К-19». З 2000 по 2007 рік була експонатом музею авіаносця «Саратога» у м. Провіденс. На рубці було написано U-484. Затонула під час шторму 17 квітня 2007 року. Піднята через 15 місяців, але на ремонт грошей не знайшли і човен був відправлений на металобрухт у травні 2010 року.

Представники

[ред. | ред. код]
Назва Місце побудови (заводський №) Закладений Спущений на воду Прийнятий флотом (Флот) Виведений з флоту
K-156
Ленінград (552)
16 листопада 1960
31 липня 1962
10 грудня 1963 (ПФ)
1988
K-85
Ленінград (553)
25 жовтня 1961
31 січня 1964
30 грудня 1964 (ПФ)
1988
K-63
.
Горький (513)
25 квітня 1962
26 липня 1963
31 грудня 1964 (ТОФ)
1991
K-70
.
Горький (514)
25 березня 1962
6 лютого 1964
31 грудня 1964 (ТОФ)
1991
K-24
.
Горький (511)
15 жовтня 1961
15 липня 1962
31 жовтня 1965 (ПФ)
1994
K-68
.
Горький (512)
25 січня 1962
30 квітня 1963
28 грудня 1965 (ПФ)
1992
K-77
.
Горький (515)
31 січня 1963
11 березня 1965
31 жовтня 1965 (ПФ, БФ)
1994
K-81
.
Горький (522)
20 листопада 1963
7 серпня 1964
14 грудня 1965 (ПФ, БФ)
1991
K-58
.
Горький (521)
15 червня 1963
грудень 1966
23 вересня 1966 (ЧФ)
1992
K-73
Горький (521)
11 серпня 1964
31 травня 1966
15 грудня 1966 (ТОФ)
1991
K-67
.
Горький (524)
31 січня 1965
29 жовтня 1966
30 вересня 1967 (ПФ)
1994
K-78
Горький (525)
25 липня 1965
30 березня 1967
11 сіяня 1967 (ПФ, БФ)
1994
K-203
.
Горький (531)
25 грудня 1965
30 червня 1967
2 грудня 1967 (ПФ, БФ)
1994
K-304
.
Горький (532)
6 серпня 1966
24 січня 1967
21 вересня 1968 (ПФ)
1994
K-318
.
Горький (533)
29 березня 1966
29 березня 1968
29 вересня 1968 (ЧФ)
1994
K-120
.
Горький (534)
25 березня 1967
11 липня 1968
26 грудня 1968 (ТОФ)
1991
  • Прим.: ТОФ — Тихоокеанський флот, ПФ — Північний флот, БФ — Балтійський флот, ЧФ — Чорноморський флот.

Типи аеробних підводних човнів

[ред. | ред. код]
Типи аеробних підводних човнів
Велика Британія Велика Британія «Експлорер»
СРСР СРСР 651Е
 ФРН 212 | 214 | 216
Швеція Швеція «Вестерєтланд» | «Готланд» | «Сьодерманланд»
Франція Франція «Сага»
Японія Японія «Харусіо» | «Сорю» |
Третій Рейх Третій Рейх X-B | XXVI

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]