Перейти до вмісту

Пісня дороги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пісня дороги
পথের পাঁচালী
Жанрдрама
РежисерСатьяджит Рай
ПродюсерGovernment of West Bengald Редагувати інформацію у Вікіданих
СценаристСатьяджит Рай Редагувати інформацію у Вікіданих
На основіPather Panchalid Редагувати інформацію у Вікіданих
У головних
ролях		Каню Баннерджі, Каруна Баннерджі, Субіру Баннерджі
ОператорSubrata Mitrad[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КомпозиторРаві Шанкар Редагувати інформацію у Вікіданих
КінокомпаніяGovernment of West Bengald Редагувати інформацію у Вікіданих
Дистриб'юторAurora Film Corporationd, Netflix, Vudu і iTunes Редагувати інформацію у Вікіданих
Тривалість125 хв.
Мовабенгальська
Локалізаціяфільм не озвучили українською мовою для прокату в Україні
КраїнаІндія Індія
Рік1955
Кошторис$14,600–31,300
Касові збори21 000 000 $ і 134 241 $[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0048473
CMNS: Пісня дороги у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Пісня дороги» (бенг. পথের পাঁচালী, Pather Panchali) — фільм індійського режисера Сатьяджита Рея, завдяки якому про індійське кіно дізналися в усьому світі. Знятий у 1955 році за фінансової підтримки уряду Західної Бенгалії за однойменним романом Бібхутібхушана Бандьопадхяя. Перша частина трилогії про Апу.

Сюжет

[ред. | ред. код]

У 1910-х роках у Нішіндіпурі, у сільській Бенгалії, Харіхар Рой заробляє на мізерне життя як пуджарі (священник), але мріє про кращу кар'єру поета та драматурга. Його дружина Сарбаджая піклується про їхніх дітей, Дургу й Апу, а також про літнього двоюрідного брата Харіхара Індіра Тхакруна. Через їхні обмежені ресурси Сарбаджая обурюється, що їй доводиться ділити свій дім зі старим Індіром, який часто краде їжу з їхньої вже порожньої кухні. Часом її насмішки стають образливими, змушуючи Індіра тимчасово ховатися в домі іншого родича. Дурга любить Індір і часто дарує їй фрукти, вкрадені в саду багатого сусіда. Одного разу дружина сусіда звинувачує Дургу у крадіжці намиста з бісеру (що Дурга заперечує) і звинувачує Сарбаджаю в заохоченні її схильності до крадіжки.

Як старший брат, Дурга піклується про Апу з материнською любов'ю, але не шкодує нагоди подражнити його. Разом вони діляться простими радощами життя: тихо сидять під деревом, розглядають фотографії в біоскопі мандрівного продавця, біжать за цукерником, який проходить повз, і дивляться джатру (народний театр) у виконанні акторської трупи. Щовечора їх радує гудок далекого поїзда. Одного разу вони біжать, щоб побачити потяг, але після повернення знаходять Індіра мертвим.

Не маючи можливості добре заробити в селі, Харіхар їде до міста шукати кращої роботи. Він обіцяє, що повернеться з грошима на ремонт їхнього напівзруйнованого будинку. Під час його відсутності сім'я все глибше занурюється в бідність, а Сарбаджая стає все більш самотнім і гірким. Одного разу під час сезону дощів Дурга надто довго бавилася під зливою, застудилася й у неї піднялася висока температура. Оскільки належної медичної допомоги немає, гарячка посилюється, і в ніч безперервного дощу та поривчастого вітру вона помирає. Харіхар повертається додому і починає показувати Сарбаджаї товар, який він привіз з міста. Мовчазна Сарбаджая валиться біля ніг свого чоловіка, а Харіхар кричить від горя, коли дізнається, що втратив дочку. Сім'я вирішує покинути батьківщину Бенарас. Коли вони збираються, Апу знаходить намисто, крадіжку якого Дурга раніше заперечувала; він кидає його в ставок. Апу з батьками виїжджають із села на возі.

У ролях

[ред. | ред. код]

Манера

[ред. | ред. код]

Фільм оповідає в манері, близькій до італійського неореалізму та поетичному реалізму Жана Ренуара, про дитинство хлопчика в індійському селі. Образний ряд картини, згідно з ресурсом Allmovie, витримує порівняння з роботами Гріффіта та Мурнау; діалог часом здається зайвим[3]. Особливо знаменита сцена, в якій мати проводить безсонну ніч біля ліжка хворої доньки, а буря надворі стукає в хиткі двері та розвіває легкі фіранки.

Успіх

[ред. | ред. код]

За сприяння Джавахарлала Неру фільм був показаний на Каннському кінофестивалі 1956 року, де його зустріли оваціями й вшанували нагородою «Найкращий людський документ року». Критики писали про молодого режисера, який став обличчям індійського кінематографа:

Його нехитре око бачить життя і людей. Композиція його кадрів настільки віртуозна, що її можна порівняти з манерою небагатьох видатних режисерів у всій історії світового кіно … Але не в ракурсах камери і не в монтажі планів криється головний секрет його успіху. Сила Рея — в тій легкості, з якою він проникає в саме нутро своїх героїв і показує, що відбувається в їх умах і серцях[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.nytimes.com/movies/movie/37409/Pather-Panchali/details
  2. ↑ Box Office Mojo — 1999.
  3. ↑ / cg / avg.dll? p = avg & sql = 1:37409 ~ T1 Movies and Films Database — Movie Search, Guide, Recommendations, and Reviews — AllRovi <! — Заголовок доданий ботом -->
  4. ↑ Рей Сатьяджит, Біографія, історія життя, творчість, письменники, ЖЗЛ, музика, біографії <! — Заголовок доданий ботом -->

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пісня_дороги