П-14
| П-14Ф «Лена» | |
|---|---|
| 5Н84 | |
 | |
| Основна інформація | |
| Тип | двокоординатна РЛС дальнього виявлення |
| Країна |  СРСР |
| Виробник | ОАО "НИТЕЛ" |
| Роки виробництва | з 1959 |
| Випущено одиниць | 731 |
| Параметри | |
| Діапазон частот | метровий |
| Максимальна дальність | до 600 км |
| Розміри антени | 32×11 м |
| Точність за дальністю | 1500 м |
| Точність за азимутом | 1,5° |
| Обслуга | 5 осіб |
| Інші назви | Tall king |
П-14Ф «Лена» (індекс ГРАУ — 5Н84, за класифікацією міністерства оборони США і НАТО: Tall king — «Високе стебло») — радянська мобільна двокоординатна радіолокаційна станція метрового діапазону хвиль. Виявлення об'єктів здійснюється на граничній дальності до 600 км при роботі в 4 режимі, 400 км в 3 режимі, 200 км в 2 режимі та 100 км в першому режимі.[1][2]
РЛС призначена для контролю простору, визначення координат (азимут, дальність), швидкості та траєкторії польоту повітряних цілей на великих відстанях і висотах з високою роздільною здатністю в умовах інтенсивної радіопротидії при роботі в складі АСУ ППО, сил швидкого реагування і системи УВС.
Розробка РЛС дальнього виявлення П-14 розпочалася 1955 року постановою ЦК КПРС. Р-14 — перша потужна РЛС, розроблена Радянським Союзом, вона була прийнята на озброєння в 1959 після успішного завершення програми випробувань радарів. Р-14 розроблявся під керівництвом В.І. Овсяннікова в конструкторському бюро державного заводу №197, нині це Нижньогородський науково-дослідний інститут радіотехніки (ННДІРТ). Група розробників за розробку П-14 була нагороджена Ленінською премією Радянського Союзу у 1960 році. П-14 використовувався тривалий час і експортувався в багато країн. У 1982 році на зміну П-14 прийшла РЛС 55Ж6 "Небо", але П-14 все ще перебуває в експлуатації. Існують варіанти модернізації, включаючи заміну застарілих компонентів сучасними системами, цифрову обробку сигналів та відображення на базі ПК.
Окрім мобільної станції були розроблені й стаціонарні варіанти — 1РЛ113 та 44Ж6, які розміщувались в окремих будівлях.
До складу РЛС входять[2]:
- напівпричіп А і П-1 (основна антена);
- напівпричіп А і П-2 (допоміжна антена);
- напівпричіп АП-1 (приймальна апаратура, апаратура захисту від завад);
- напівпричіп АП-2 (передавальний пристрій);
- напівпричіп АП-3 (виносні ІКО, апаратура спряження);
- дизельна електростанція 5Е96;
- кабіна РПК 5Е88;
- причіп 73Е61.
Крім того, до складу висотоміра входить наземний запит радіолокації НРЗ-4П (1Л22), виконаний в автомобільному варіанті.
Болгарія
КНР
Єгипет[3] — Модернізовано підприємством Aerotechnica MLT [4]
Угорщина (П-14 "Оборона")
Ірак
Румунія
Сербія — Мала два радари, один було знищено в 1999, другий закінчив службу в 2012.[5]
СРСР — Перейшли до наступників.
В'єтнам — досі на службі.
- ↑ РЛС П-14 (TALL KING). http://pvo.guns.ru (Російська мова) . 09.02.2005. Архів оригіналу за 10 лютого 2019. Процитовано 25 листопада 2021.
- ↑ а б А.Я. Торопчин, І.О. Романенко, Ю.Г. Даник, І.С. Руснак та ін. Довідник з протиповітряної оборони. — К : «Харків», 2003. — С. 187. — ISBN 966-601-057-7. Архівовано з джерела 31 липня 2023
- ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2012. Процитовано 30 жовтня 2010.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ ما هي مكوّنات قوات الدفاع الجوي المصري؟ وما هي أحدث المنظومات التي تم التعاقد عليها والتي دخلت الخدمة حديثا؟. 29 червня 2019.
- ↑ [ANALIZA] Mogu li Ukrajinci raketnim sistemom PVO S-200 dejstvovati po ciljevima na zemlji?. 13 July 2023.
- ↑ Прощание с "Леной" (рос.). Воздушно-космическая оборона. 2003–2007. Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 18 січня 2009.