Перейти до вмісту

Радивоє Огнянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ф
Радивоє Огнянович
Особисті дані
Народження 1 липня 1933(1933-07-01)
  Строшинці, Королівство Югославія
Смерть 30 серпня 2011(2011-08-30)[1] (78 років)
  Белград, Сербія
Зріст 179 см[2]
Вага 75 кг[2]
Громадянство  Югославія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
?–1951 Югославія «Срем»  ? (?)
1951–1953 Югославія «Партизан» 10 (1)
1953–1961 Югославія «Раднички» (Белград) 162 (61)
1961–1962 Югославія «Партизан» 9 (1)
1962–1963 Югославія «Црвена Звезда» 11 (2)
1963–1964 Австрія «Штурм» (Грац)  ? (?)
1964–1965 Швейцарія «Базель»  ? (?)
1965–1966 Швейцарія «Гренхен» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
? Югославія Югославія U-20 1 (0)
? Югославія Югославія (B) 4 (0)
1957–1959 Югославія Югославія 5 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1982–1984 Камерун Камерун
1989–1992 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
1993–1994 КНР Китай U-23

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Радивоє Огнянович (сербохорв. Radivoje Ognjanović, нар. 1 липня 1933, Строшинці) — югославський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував виступами за команду «Срем», а 1951 року перейшов у столичний «Партизан».

У 1952 році він виграв Кубок Югославії з «Партизаном», але закріпитись у белградській команді не зумів і 1953—1961 роках виступав у іншому столичному клубі «Раднички» (Белград). Відіграв за нову команду наступні сім сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі белградських «Радничок», був основним гравцем атакувальної ланки команди і одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,38 голу за гру першості.

У 1961 році він повернувся в «Партизан», з яким у першому ж сезоні виграв національний чемпіонат, втім основним гравцем не став і незабаром перейшов до їх головного конкурента, клубу «Црвена Звезда», де втім теж не закріпився.

У 1963 році він виїхав до Австрії, де став гравцем «Штурма» (Грац), з яким став переможцем другого дивізіону країни, після чого поїхав до Швейцарії, де і грав до завершення кар'єри у клубах «Базель» та «Гренхен».

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

Залучався до складу молодіжної збірної Югославії.

17 листопада 1957 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії у відбірковому матчі до чемпіонату світу 1958 року проти Румунії (2:0). Завдяки цій перемозі югославська збірна виграла свою групу відбору і вийшла на «мундіаль». На самому чемпіонаті світу 1958 року у Швеції Огнянович зіграв у двох матчах: з Парагваєм (3:3), в якому забив свій перший і єдиний матч за збірну, що дозволив зіграти внічию та вийти в чвертьфінал. В тому матчі Радивоє теж взяв участь, але його збірна програла 0:1.

Останній раз зіграв за збірну 26 квітня 1959 року в матчі Кубка Центральної Європи проти Швейцарії (5:1), а всього ж протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 3 роки, провів у формі головної команди країни 5 матчів, забивши 1 гол.

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

1982 року, після невдалого виступу збірної Камеруну на чемпіонаті світу, Радивоє очолив цю команду, змінивши Жана Венсана і привів команду до перемоги на Кубку африканських націй 1984 року у Кот-д'Івуарі, а також керував командою на Олімпійських іграх 1984 року у Лос-Анджелесі, до африканці не вийшли з групи

Згодом протягом 1989—1992 років очолював тренерський штаб клубу збірної Кот-д'Івуару, з якою вийшов на Кубок африканських націй 1990 року в Алжирі, втім на турнірі команда виступила невдало і не вийшла з групи.

Останнім місцем тренерської роботи була олімпійська збірна Китаю, головним тренером якої Радивоє Огнянович був з 1993 по 1994 рік.

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Як гравця

[ред. | ред. код]

Як тренера

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б https://www.kicker.de/radivoje-ognjanovic/spieler.amp
  2. а б Playerhistory.com (ред.). Radivoje Ognjanović (порт.). Процитовано 2 giugno 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]