Ремболович Іван Семенович

Іван Семенович Ремболович
Іван Семенович Ремболович;
Штабскапітан; Підполковник; Полковник
	Іван Ремболович
Загальна інформація
Народження	28 січня 1897; м. Городня, Чернігівської губернії, Російська імперія
Смерть	8 вересня 1950 (53 роки); м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ, Україна), УРСР, СРСР
Громадянство	Російська імперія; УНР; Українська держава (1941)
Псевдо	«Кропива», «полковник Болбачан»
Військова служба
Приналежність	Російська імперія; УНР; Українська держава (1941)
Вид ЗС	Армія УНР; УПА
Формування	14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-радянська війна Другий Зимовий похід; Друга світова війна Бій під Бродами;
Командування
Начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР
	травень 1919 — грудень 1919
Начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР
	4 серпня 1920 — 27 жовтня 1921
Начальник ОВШ Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю.Тютюнника
	27 жовтня 1921 — 17 листопада 1921
Нагороди та відзнаки
	Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами

Іва́н Семе́нович Ремболо́вич (інколи Рембалович) (28 січня 1897, м. Городня, Чернігівська губернія, Російська імперія — 8 вересня 1950, м. Станіслав^[1]) — підполковник Армії УНР, полковник Української повстанської армії, командир саперної роти Ваффен-гауптштурмфюрер.

Лицар Хреста Воєнних заслуг II класу з мечами (Третій Рейх).

Біографія

Народився у м. Городня Чернігівської губернії в родині службовця земської управи. В 1905 вступив до Городнянського земського училища, продовжив навчання в Городнянському чотирьохкласному училищі, яке й закінчив на початку Першої світової війни. Здавши екзамен за 6-й клас гімназії, записався в армію добровольцем.

У російській армії

Будучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Учасник Першої світової війни. Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст.

В Армії УНР

На початку 1918 р. — командир сотні Вільного Козацтва у Городні. Згодом — командир пішої півсотні городнянської повітової військової комендатури.

З 4 січня 1919 р. — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. З 18 січня 1919 р. — старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР.

З травня 1919 р. — начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку.

З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом — 6-й Січовій) дивізії Армії УНР. 3 4 серпня 1920 р. — начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР.

З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Юрія Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу.

У дивізії «Галичина»

У 1920—30-х жив у еміграції у Варшаві та в селі Корнич Коломийського повіту. Влітку 1943 року вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина». Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі.

Контакти з УПА

У листопаді 1944 р. прибув до Коломийського району та встановив контакти з місцевими відділами Української повстанської армії, зокрема з окружним провідником Коломийщини «Борисом»-Легким Григорієм. Отримав підпільне псевдо «полковник Болбачан». У зв'язку з інвалідністю, участі у бойових операціях не брав, але серед повстанців користувався великою повагою за минулі бойові подвиги, отримував матеріальну допомогу від УПА.

Загибель

6 листопада 1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району. Полковник понад півроку був під слідством НКВС, нікого не видав і 15 травня 1950 був засуджений до смертної кари, яку виконали 8 вересня цього ж року.

Голова Управи Івано-Франківської станиці Галицького братства вояків Першої української дивізії «Галичина» Української Національної Армії Володимир Малкош доповнює зібрану інформацію про уродженця Чернігівщини:

У 1943 році, коли створювалася згадана дивізія, підполковник вступив до неї добровільно, як і багато учасників різних військових формувань. Вони сподівалися, що після того, як Німеччина програє війну (тоді в цьому вже ніхто не сумнівався), між західними альянсами й СРСР дійде до конфронтації, і тоді добре озброєна і навчена Дивізія разом з УПА стане ядром українського війська, без якого неможливо вибороти незалежність України. Лише Німеччина тоді могла і мала бажання воювати проти більшовиків, і з цього українці хотіли скористатися. Крім Гітлера і його нацистської партії, були в Німеччині сили, що мислили реально і тверезо, вони намагалися усунути Гітлера силоміць і прихильно ставилися до українців. За таких обставин Іван Ремболович пройшов у Дивізії перепідготовку і одержав звання сотника: з огляду на вік і слабке знання їхньої мови, німці не погодилися зберегти його попереднє військове звання.

У битві під Бродами в липні 1944 року він командував саперною сотнею, а згодом — саперним куренем. У тому бою його вразила куля, і всі гадали, що сотник загинув — в умовах оточення і прориву це було неможливо перевірити, тож у "Списках полеглих воїнів Першої української дивізії "Галичина" УНА" він числиться як такий, що, за свідченнями очевидців, загинув смертю героя. На меморіальному цвинтарі Дивізії біля міста Золочева Львівської області сотникові Ремболовичу встановлено символічний хрест. ^[2]

Вшанування пам'яті

В Івано-Франківську є Вулиця Івана Ремболовича.
У місті Чернігів провулок Некрасова перейменували на вулицю Івана Ремболовича.
Вулиця Івана Ремболовича є в місті Городня

Разом з тим він офіційно не реабілітований: Прокуратура Івано-Франківська 27 липня 1994 року відмовилась його реабілітовувати через його службу в СС.

Нагороди

Нагороди Російської імперії

Нагороди Третього Рейху

Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами — за бої у складі БГ «Байєрсдорф»

Див. також

Нареченою Івана Ремболовича була Світлана Харченко, полковий лікар 7-го Синього полку, яку більшовики забили прикладами в серпні 1919.

Примітки

↑ Сайт "Історичний клуб «Холодний Яр»^{[недоступне посилання]}
↑ Нація і Держава. ГЕРОЙ БАЗАРУ Й УПА ЧЕРНІГІВЧАНИН ІВАН РЕМБОЛОВИЧ ДОСІ НЕ РЕАБІЛІТОВАНИЙ. Любов Потапенко. 21.07.2005

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
Коваль Роман. Іван Ремболович. — Київ-Вінниця: Історичний клуб «Холодний Яр», 2012 ISBN 978-617-533-061-6

Посилання

Вийшла книга про Івана Ремболовича — бійця армії УНР, дивізії «Галичина» і УПА

Див. також

† Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †

[1] Сайт "Історичний клуб «Холодний Яр»^{[недоступне посилання]}

[2] Нація і Держава. ГЕРОЙ БАЗАРУ Й УПА ЧЕРНІГІВЧАНИН ІВАН РЕМБОЛОВИЧ ДОСІ НЕ РЕАБІЛІТОВАНИЙ. Любов Потапенко. 21.07.2005

[1]

[2]