Очікує на перевірку

Реріх Юрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Реріх.
Реріх Юрій Миколайович
Народився3 (16) серпня 1902[1]
Окуловка, Крестецький повітd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер21 травня 1960(1960-05-21)[2] (57 років)
Москва, СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьмандрівник-дослідник, діалектолог, перекладач, викладач університету
Alma materПетербурзька школа Карла Маяd (1917)
Лондонський університет (1920)
Гарвардський університет (1922)
Галузьсходознавство, мовознавство і етнографія
ЗакладІнститут сходознавства РАНd
Вчене званняпрофесор[d]
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d] (1958)
Аспіранти, докторантиП'ятигорський Олександр Мойсейович
Grigory Bongard-Levind
Bal-Dorži Badaraevd
БатькоРеріх Микола Костянтинович
МатиРеріх Олена Іванівна
Брати, сестриРеріх Святослав Миколайович
CMNS: Реріх Юрій Миколайович у Вікісховищі

Юрій Миколайович Реріх (3 (16) серпня 1902[3], Окуловка, Новгородська губернія — 21 травня 1960, Москва) — російський сходознавець, лінгвіст, мистецтвознавець, етнограф, мандрівник, фахівець з мови та культури Тибету, автор робіт з діалектології тибетської мови, укладач багатотомного тибетського словника. Доктор філологічних наук, професор, директор Інституту Гімалайських досліджень «Урусваті», завідувач сектором філософії та історії релігії Інституту сходознавства АН СРСР. Старший син Миколи Костянтиновича Реріха і Олени Іванівни Реріх.

Біографія

[ред. | ред. код]

Юрій Миколайович Реріх народився 16 серпня 1902 року в селі Окуловка Новгородської губернії.

З 1914 по 1917 рік навчався в Петербурзі, в приватній гімназії Карла Мая.

З 1917 по 1919 рік проживав разом з батьками в Фінляндії.

У 1919 — 1920 роках займався в Школі східних мов при Лондонському університеті (індоіранське відділення), закінчив другий курс Школи. Перевівся в Гарвардський університет (відділення індійської філології) (США), який закінчив у 1922 році зі ступенем бакалавра.

Разом з В. Перцевим і В. Діксоном Ю. Реріх входив до Кембриджського гуртка з вивчення Живої Етики (Агні-Йоги). Цей гурток був езотеричним за своєю спрямованістю і займався окультними практиками . Молоді люди вивчали відповідну літературу, вечорами збиралися разом, обговорювали прочитане, робили записи, використовуючи метод «спіритизму», тобто вважали, що викликають духів Вчителів і адептів минулого й інших «потойбічних духів» . Вважалося, що їх Учителем був Алла Мінг Шрі Ішвара (Махатма Морія)[4], який надиктував складені віршем духовні послання, які були «символічним зображенням шляху сходження». Пізніше записи гуртка використовувалися при підготовці видання Агні-Йоги, зокрема її томів «Поклик» і «Осяяння»[5].

«Сосни на березі». 1917
Ю. М. Реріх

У 1922 — 1923 роках працював в Паризькому університеті на Середньо-Азійському, Індійському і Монголо-Тибетському відділеннях, займався на військовому, юридично-економічному відділеннях, слухав курс китайської та перської мов. Здобув ступінь магістра індійської філології.

З 1924 по 1925 рік вів дослідницьку роботу в Індії, Сіккімі й Кашмірі, займався тибетським мовою і санскритом.

У 1925 — 1928 роках брав участь в Центрально-Азійській експедиції М. Реріха (Ладакх, Сіньцзян, Монголія, Китай і Тибет). Незважаючи на молоді роки, Юрій Миколайович відповідав за безпеку експедиції, а його прекрасне знання тибетської, монгольської мов і гінді (вважається, що в цілому Ю. М. Реріх володів більш ніж 30 європейськими та азійськими мовами і діалектами[6]) дозволило йому без труднощів спілкуватися з місцевим населенням. В результаті експедиції з'явилися праці: «Тибетський живопис» (1925 р.), «Володіння архатів» (1929 р.), «Сучасна тибетська фонетика» (1928 р.), «Звіриний стиль у древніх кочівників» (1930 р.), «Каталог тибетської колекції» (1930 р.), «Подорож в сокровенну Азію» (1931 р.), «Стежками Серединної Азії» (1933 р.).

З 1930 по 1942 рік займав посаду директора Інституту Гімалайських досліджень «Урусваті», заснованого його батьком в Наггарі (Індія), й одночасно — редактором журналу «Урусваті».

У 1931 — 1932 роках проводив наукові дослідження в Західному Тибеті, а в 1934 — 1935 роках, разом з експедицією М. К. Реріха, займався дослідженнями в Японії, Маньчжурії, Внутрішній Монголії та Китаї.

У 1941 році, під час початку війни, телеграфував радянському послу в Лондоні з проханням зарахувати його добровольцем до лав Червоної Армії.

З 1949 року керував Індо-тибетським семінаром і завідував курсами китайської і тибетської мов в Калімпонзі (Східні Гімалаї). Був членом Королівського Азійського товариства в Лондоні і Азійського товариства у Колкаті.

У 1957 році повернувся до СРСР.

Діяльність в Інституті сходознавства АН СРСР

[ред. | ред. код]

19 вересня 1957 р. був зарахований до штату Інституту сходознавства Академії наук СРСР старшим науковим співробітником сектора історії та філософії у відділі Індії та Пакистану. 17 березня 1958 року вчена рада Інституту сходознавства присудила йому ступінь доктора філологічних наук без захисту дисертації, а за сукупністю опублікованих робіт (24 голоси «за», один «проти»). Рішення було затверджено Вищою атестаційною комісією 11 жовтня 1958 року[7].

Впродовж 1958 року він був включений до складу вченої ради Інституту та його філологічної секції, а також вченої ради Інституту китаєзнавства АН СРСР. 5 листопада 1958 року призначений завідувачем сектором філософії та історії релігії. З 17 квітня 1959 року входив до складу академічної Наукової ради.

Завдяки зусиллям Ю. М. Реріха, в СРСР поновилися випуски серії «Bibliotheca Buddhica», перервані в роки репресій в 1938 році. Зокрема, в 1960 р. він був редактором російського перекладу Дхаммапади (Афоризмів Будди) — найважливішого тексту південного буддизму (з мови палі її переклав В. М. Топоров). З 1960 року у відновленій серії поряд з Дхаммападою були надруковані Міліндапаньга — «Питання царя Менандра» (1989) й низка інших важливих текстів як Тгеравади, так і Махаяни.

У 1983—1993 роках вийшов у світ «Тибетсько-російсько-англійський словник» Ю. М. Реріха із санскритськими паралелями (вип. 1-11), високо оцінений фахівцями.

Помер Ю. М. Реріх від серцевого нападу 21 травня 1960 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Основні праці Ю. М. Реріха

[ред. | ред. код]

Публікації про Ю. М. Реріха

[ред. | ред. код]

Довідкові видання

[ред. | ред. код]
  • Реріх Юрій Миколайович // Мілібанд С. Д. Біобібліографічний словник радянських сходознавців. — М.: Східна література, 1975. — С. 471—472.
  • Мамонова М. А. Реріх Юрій Миколайович // Алексєєв П. В. Філософи Росії XIX—XX століть: Біографії, ідеї, праці. — М.: Академічний проект, 1999. — С. 667—668.

Пам'ять про Юрія Миколайовича Реріха

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Юрію Миколайовичу Реріху в Окуловці
  • 12 серпня 1960 року в Інституті народів Азії Академії наук СРСР (нині — Інститут сходознавства) був офіційно відкритий Меморіальний кабінет Ю. М. Реріха, в основу якого лягла наукова бібліотека Ю. М. Реріха, а також колекція тханок і старовинних східних рукописів.
  • 16 жовтня 1962 року на стіні будинку, де жив останні три роки Ю. М. Реріх (Ленінський проспект, 62), було встановлено меморіальну дошку.
  • У 1968 році відбулося відкриття пам'ятника Ю. М. Реріха на Новодівичому кладовищі, виконаного за проектом його брата — С. М. Реріха.
  • У 1992 році в Державному історичному заповіднику «Горки Ленінські» проходила суспільно-наукова конференція, присвячена 90-річчю від дня народження Ю. Н. Реріха.[8]
  • 18 серпня 1981 року на честь 80-річчя видатного сходознавця відбулося сходження на безіменну вершину альпіністами з Новосибірського академмістечка .[9]
  • З 7 по 10 жовтня 2002 року в Міжнародному Центрі Реріхів відбулася Міжнародна науково-громадська конференція, присвячена 100-річчю від дня народження Ю. М. Реріха[10]
  • У 2004 році на території музею Міжнародного Центру Реріха встановлено бюст Ю. М. Реріха.
  • 16 серпня 2007 року, в день 105-річчя Ю. М. Реріха, в Окуловці відбулося відкриття пам'ятника, присвяченого видатному вченому.[11]
  • На честь родини Реріхів, в тому числі Юрія, названий астероїд «Реріх».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Рерих Юрий Николаевич (1902—1960). Краткая биография
  4. ↑ «Вы уже знаете, что Аллал-Минг — это Master Moria. Он руководит мною и моей семьей»
    Рерих Н. К. Письмо В. А. Шибаеву от 25.07.21. ОР МЦР. Фонд № 1. Вр. № 312. Л. 6. См. Шапошникова Л. В. Энергетическое мировоззрение Живой Этики
  5. ↑ Росов В. А. «Биохимическая лаборатория в Гималаях» // Журнал «Ариаварта», № 2, Санкт-Петербург — 1998. с.183
  6. ↑ Чемонин, Родион. В Москве ограблена квартира-музей Юрия Рериха [Архівовано 2014-09-13 у Wayback Machine.] // Агентство национальных новостей, 01.04.08
  7. ↑ О присвоении Ю. Н. Рериху учёной степени см., например:
  8. ↑ Общественно-научная конференция, посвященная 90-летию со дня рождения Ю. Н. Рериха
  9. ↑ Ларичев В. Е., Маточкин Е. П. Рерих и Сибирь. — Новосибирск, 1993 г. стр. 184
  10. ↑ Международная научно-общественная конференция, посвященная 100-летию со дня рождения Ю. Н. Рериха
  11. ↑ В Окуловке открыт памятник Юрию Николаевичу Рериху. 23 серпня 2007. Процитовано 26 жовтня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Реріх_Юрій_Миколайович&oldid=43323403