Рибавірин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рибавірин
Систематизована назва за IUPAC
1-[(2R,3R,4S,5R)-3,4-dihydroxy-5-(hydroxymethyl)oxolan-2-yl]-1H-1,2,4-triazole-3-carboxamide
Класифікація
ATC-код J05AB04
PubChem 37542
CAS 36791-04-5
DrugBank DB00811
Хімічна структура
Формула C8H12N4O5 
Мол. маса 244,206 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 45-65% перорально, 100% парентерально
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 30-60 год.(кінцевий)
Екскреція фекалії,Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ВІРАЗОЛ,
«Легасі Фармасьютікал Світселенд ГмбХ»,Швейцарія
UA/2923/01/01
07.06.2011-07/06/2016

Рибавіри́н — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних аналогів для перорального та парентерального застосування. Рибавірин уперше синтезований у 1972 році[1] групою вчених із Міжнародної Хімічної та Ядерної Корпорації під керівництвом Джозефа Вітковскі та Рональда Робінса[2], дослідження яких показали високу активність рибавірину проти як ДНК-, так і РНК-вмісних вірусів, та відсутність у нього високої токсичності.[3]

Фармакологічні властивості

[ред. | ред. код]

Рибавірин — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних аналогів[en]. Механізм дії препарату полягає в утворенні активного метаболіту — рибамідилу монофосфату, що інгібує фермент вірусів — дегідрогеназу інозинмонофосфату — та гальмує синтез вірусної ДНК та РНК. Рибавірин активний до великої групи як РНК-вмісних вірусів (аренавіруси[en], буньявіруси[en], ретровіруси, Paramyxoviridae), так і ДНК-вмісних вірусів (Adenoviridae, герпесвіруси людини, в тому числі й цитомегаловіруси).[4] Найбільше клінічне значення має активність рибавірину до вірусу гепатиту C, вірусів гарячки Ласса і геморагічної гарячки з нирковим синдромом.

Фармакокінетика

[ред. | ред. код]

Рибавірин швидко всмоктується і розподіляється в організмі як при пероральному, так і при парентеральному застосуванні. Біодоступність при внутрішньовенному застосуванні становить 100 %, при пероральному застосуванні становить 45—65 %, що пов'язано з ефектом першого проходження через печінку. Біодоступність препарату підвищується при вживанні разом із жирною їжею. Максимальна концентрація в крові рибавірину досягається протягом 1—1,5 години. Найвищі концентрації препарату досягаються в плазмі крові, еритроцитах, дихальних шляхах. Рибавірин погано зв'язується з білками плазми крові. Препарат накопичується в еритроцитах, що відіграють важливу роль у транспортуванні рибавірину до уражених органів. Рибавірин проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Рибавірин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Метаболізується препарат в печінці, частково — з утворенням активних метаболітів. Виводиться з організму рибавірин переважно нирками у вигляді неактивних метаболітів, частково виводиться з калом. Період напіввиведення з плазми препарату складає ½—2 години, кінцевий період напіввиведення складає 30—60 годин, період напіввиведення з еритроцитів досягає 14 днів. При нирковій недостатності період напіввиведення рибавірину незначно підвищується.

Показання до застосування

[ред. | ред. код]

Рибавірин застосовують при хронічному вірусному гепатиті C виключно з пегільованим інтерфероном альфа-2b або з інтерфероном альфа-2b.[5]. Монотерапію препаратом не проводять у зв'язку з швидким розвитком резистентності вірусу до препарату[6].

Рибавірин застосовують також при гарячці Ласса (вводять внутрішньовенно), геморагічній гарячці з нирковим синдромом; респіраторно-синцитіальній інфекції (в разі вірусологічного підтвердження) у дітей раннього віку і у дітей з високим ризиком смерті (вроджені вади серця, імунодефіцит, муковісцидоз, вади розвитку дихальної системи).[4][7]

Побічна дія

[ред. | ред. код]

При застосуванні рибавірину можливі наступні побічні ефекти[7]:

При застосуванні рибавірину у хворих на СНІД при проведенні ВААРТ зростає ймовірність лактатацидозу та ліподистофії. У зв'язку з високою тератогенністю препарату категорично заборонено використання препарату у вагітних. При використанні препарату в інгаляційній формі рибавірин може бути небезпечним для вагітних медпрацівників. При використанні рибавірину в інгаляційній формі у медпрацівників, які його проводять, може спостерігатися головний біль, набряк повік, свербіж у очах та гіперемія кон'юнктиви.[8]

Протипоказання

[ред. | ред. код]

Рибавірин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вагітності та годуванні грудьми, хронічній нирковій недостатності, декомпенсованих серцевих захворюваннях, гемоглобінопатіях, при важких порушеннях функції печінки або декомпенсованому цирозі печінки, супутня ВІЛ-інфекція та цироз печінки, аутоімунному гепатиті, у дітей та підлітків — психічні порушення (суїцидальні думки, депресія, спроби самогубства). Рибавірин в ін'єкційній формі не застосовується у дітей.

Форми випуску

[ред. | ред. код]

Рибавірин випускається у вигляді таблеток та желатинових капсул по 0,2 г; флаконах для приготування розчину для інгаляцій по 6 г; 7,5 % крему у тубах по 5, 15 та 30 г[10]; концентрату для приготування розчину для інфузій в флаконах по 12 мл 10 % розчину.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Snell, NJ (Серпень 2001). Ribavirin--current status of a broad spectrum antiviral agent. Expert opinion on pharmacotherapy. 2 (8): 1317—24. PMID 11585000. (англ.)
  2. Ribavirin History. News-Medical.net. Процитовано 19 лютого 2016. (англ.)
  3. Sidwell, R. W.; Huffman, J. H.; Khare, G. P.; Allen LB, L. B.; Witkowski, J. T.; Robins, R. K. (1972). Broad-Spectrum Antiviral Activity of Virazole: 1-f8- D-Ribofuranosyl- 1,2,4-triazole- 3-carboxamide. Science. 177 (4050): 705—6. doi:10.1126/science.177.4050.705. PMID 4340949. (англ.)
  4. а б [1] [Архівовано 2015-01-14 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. Пегасис плюс рибавирин – альтернатива лечения пациентов с непереносимостью Пегинтрона (2015)(рос.)
  6. хоча наразі основним лікуванням гепатиту С є застосування препаратів прямої противірусної дії — інгібіторів вірусної протеази і полімерази, тому ця схема при гепатиті C поступово сходить нанівець
  7. а б [2] [Архівовано 2015-08-10 у Wayback Machine.](рос.)
  8. а б [3] [Архівовано 2015-03-16 у Wayback Machine.](рос.)
  9. [4] [Архівовано 2015-04-26 у Wayback Machine.](рос.)
  10. Рибавирин. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 січня 2015. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]