Перейти до вмісту

Романова Ірина Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Романова Ірина Олександрівна
рос. Княжна Ирина Александровна Романова Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася3 (15) липня 1895[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Петергоф, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла26 лютого 1970(1970-02-26)[1][2] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XVI округ Парижа, Франція[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняСент-Женев'єв-де-Буа Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулпринцеса Редагувати інформацію у Вікіданих
РідГольштейн-Готторп-Романови Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоОлександр Михайлович (онук Миколи I) Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиКсенія Олександрівна Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриРоманов Василь Олександрович, Романов Ростислав Олександрович, Романов Микита Олександрович, Романов Дмитро Олександрович, Романов Андрій Олександрович і Романов Федір Олександрович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЮсупов Фелікс Феліксович Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЮсупова Ірина Феліксівна[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Романова.

Ірина Олександрівна Романова (нар. 3 (15) липня 1895, Петергоф — 26 лютого 1970, Париж, Франція) — княжна імператорської крові, в шлюбі — княгиня Юсупова, графиня Сумарокова-Ельстон.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження та дитинство

[ред. | ред. код]
Ірина Олександрівна в оточенні своїх августійших кузин Ольги і Тетяни

Ірина була первістком і єдиною дочкою великого князя Олександра Михайловича і великої княгині Ксенії Олександрівни, племінницею імператора Миколи II, будучи, таким чином, по матері онукою Олександру III, а по батькові — правнучкою Миколі I.

Народилася 3 липня 1895 року на Власній Її Імператорської Величності дачі «Олександрія» (Петергоф), про що сповіщалося Іменним Височайшим указом від того ж дня[3]; хрещена 12 липня того ж року в палацовій церкві Александрії, в числі її восприємників були імператор Микола II і імператриця Марія Феодорівна[4].

Її батьки з 1906 року часто проводили час на півдні Франції, тому в родині Ірину звали Irène (Ірен) на французький манер.

Шлюб

[ред. | ред. код]
Ірина Олександрівна з чоловіком Феліксом Юсуповим
Ірина і Фелікс з дочкою «Bebe», 1916

У 1913 році Олександр Михайлович завів розмову з сім'єю Юсупових про весілля своєї доньки Ірини та їх сина Фелікса Феліксовича Юсупова, і вони погодилися. Її майбутній чоловік, князь Фелікс Юсупов, граф Сумароков-Ельстон, був одним з найбагатших людей того часу. Після загибелі в 1908 році старшого брата Миколи він став єдиним спадкоємцем родинного статку Юсупових. Фелікс був дуже суперечливою та епатажною людиною. Йому подобалося одягатися в жіночий одяг, кидаючи виклик суспільству, при цьому він був щиро релігійний і готовий допомогти іншим. Коли батьки Ірини і бабуся, вдовуюча імператриця Марія Федорівна, дізналися про ці чутки, то навіть хотіли скасувати весілля. Більшість з історій, які вони чули, були пов'язані з великим князем Дмитром Павловичем, родичем Ірини. Про Фелікса та Дмитра говорили як про коханців.

Вінчання відбулося в лютому 1914 року в церкві Аничкового палацу. Було організоване пишне весілля, на яке привітати молодих прибула імператорська родина і весь вищий світ Петербургу. В середині дня в парадній кареті до Аничкового палацу під'їхала наречена з батьками і братом князем Василем Олександровичем. З власного під'їзду княжна Ірина Олександрівна з батьками пройшла до червоної вітальні, де імператор Микола II і вдовуюча імператриця Марія Федорівна благословили молоду до вінця. Наречений князь Фелікс Феліксович Юсупов прибув на власний під'їзд палацу. Гості йшли до церкви з жовтої вітальні, через танцювальний зал та вітальні.

На весіллі Ірина була в простій сукні, замість традиційної придворної сукні, в якій інші наречені Романових брали шлюб, бо вона була не Великою Князівною, а Княжною Імператорської Крові — її батько був тільки онуком імператора Миколи Першого, і тому його діти, правнуки імператора, не отримували великокнязівського титулу. На церемонії Ірина носила тіару з алмазів та гірського кришталю, яка була отримана від фірми Картьє, і мереживну вуаль, що належала колись Марії-Антуанетті.

Члени імператорського роду, що брали шлюб з особами нецарської крові, були зобов'язані підписати зречення від прав на престол. Цьому правилу підкорилася й Ірина.

У подружжя була одна дочка Ірина Феліксівна Юсупова, народжена в Петрограді 21 березня 1915 року.

У 1916 році разом з Володимиром Пуришкевичем та своїм приятелем великим князем Дмитром Павловичем Фелікс став співучасником вбивства Григорія Распутіна, після чого йому та Ірині довелося переїхати в маєток батька у Рокитному в Курській губернії.

В еміграції

[ред. | ред. код]

У 1919 році Ірина, в числі інших Романових, які перебували в той час у Криму, була вивезена до Великої Британії на спеціально надісланому для цієї мети британському лінкорі «Мальборо». Згодом переїхала до Франції. Ірина і Фелікс влаштувалися і до кінця життя жили в Парижі.

У 1934 році Юсупови виграли судовий процес з компанією MGM і відсудили певну суму грошей. Причиною став фільм «Распутін та імператриця», в якому Ірині (у фільмі «принцеса Наташа» — єдина племінниця царя) приписували сексуальний зв'язок з Распутіним. Подружжя прожило разом понад 50 років у щасливому шлюбі[5].

Померла через 3 роки після смерті чоловіка, 26 лютого 1970 року у віці 74 років. Її поховали в могилі матері Фелікса — Зінаїди Юсупової на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа, бо грошей на ще одне місце на кладовищі не знайшлося.

Нащадки

[ред. | ред. код]

Мала єдину дочку — Ірину.

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

За царювання імператора Миколи II була пожалувана великим хрестом ордена Святої Катерини[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б в г свідоцтво про смерть — С. 15.
  3. ↑ «Правительственный вестник», 5 (17) июля 1895, № 144, стр. 1.
  4. ↑ «Правительственный вестник», 13 (25) июля 1895, № 151, стр. 2.
  5. ↑ King, Greg, The Man Who Killed Rasputin, Carol Publishing Group, 1995, p. 108
  6. ↑ Исторический обзор Ордена Св. Великомученицы Екатерины или ордена Освобождения // {{{Заголовок}}}. — СПб. : Поставщики Двора Его Императорского Величества. Т-во Р. Голике и А. Вилборга, Звенигородская, 11, 1910. — С. 589.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Романова_Ірина_Олександрівна&oldid=42899072