Перейти до вмісту

Рудницька Мілена Іванівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рудницька.
Мілена Рудницька
Ім'я при народженніМілена Іванівна Рудницька
Народилася15 липня 1892(1892-07-15) Редагувати інформацію у Вікіданих
Зборів, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла29 березня 1976(1976-03-29) (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мюнхен, Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛичаківський цвинтар[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналістка, активістка за права жінок, політична діячка, письменниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛНУ ім. І. Франка і Віденський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСоюз українок Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяУНДО Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриРудницький Михайло Іванович, Кедрин Іван і Антін Рудницький Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЛисяк Павло Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЛисяк-Рудницький Іван Павлович Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Рудницька Мілена Іванівна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
Нагробок на могилі Мілени Рудницької.

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька, у шлюбі Лисяк (15 липня 1892, Зборів — 29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, парламентарка, піонерка українського фемінізму, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу українок. Докторка філософії (1917).[2] Домоглася, щоб справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги Націй та Міжнародного Червоного Хреста.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Мілена Рудницька домоглася, щоб справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги Націй та Міжнародного Червоного Хреста

Народилася 15 червня 1892 року в місті Зборів у родині українця Івана Рудницького та єврейки Іди Шпігель. За хрещення її мати взяла собі ім'я Ольга.

Після смерті батька (1902) сім'я переїхала до Львова. Тут Мілена закінчила польську гімназію, навчалася на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Захистила докторську дисертацію "Математичні основи естетики Ренесансу"[3]

Викладачка на Вищих Педагогічних Курсах у Львов (1921—1928), одна з ідеологинь жіночого руху Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.

Голова центральної управи Союзу українок (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок[4], політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редакторка двотижневика «Жінка» (1935—1939), часопису «Жіночий вістник» (1922); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, амбасадорка до польського сейму (1928—1935, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парляментарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду в Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами Західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—1939 — учасниця президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 — на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—1950 була директоркою Українського Допомогового Комітету[5]), Нью-Йорк і Мюнхен).

Значна частина діяльності Рудницької присвячена журналістиці. У 1918 році входила до редакції тижневика «Наша мета» (Львів), у 1922—1925 редагувала щотижневу сторінку у газеті «Діло», була редакторкою двотижневика «Жінка» (ідеологічний орган Союзу українок) у 1935—1939. З 1919 року виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністські й виховні теми.

Похована у Мюнхені. У 1993 році перепохована у Львові в родинній гробниці на Личаківському цвинтарі, поле № 54.[6]

Твори

[ред. | ред. код]

Окремі книжки:

  • «Українська дійсність і завдання жінки» (1934),
  • «Західня Україна під большевиками» (1958): кн. уклад. в 2-х ч., з перевид. збірника за погодженням Наук. Т-ва ім. Шевченка в Америці і Укр. Вільн. Акад. у США / упоряд.: Степан Попович, Галина Попович. — Львів: Коло, 2016. — 483 с.: іл. — Бібліогр.: с. 56.
  • «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963),
  • «Невидимі стигмати» (1970, про патріарха Йосифа Сліпого[2]).

Збірки та статті:

  • Мілена Рудницька. До моїх товаришок праці // Діло. — 1938. — 9 липня.
  • Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи: збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької / Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. Івана Франка; упоряд. Мирослави Дядюк ; відп. ред. Марта Богачевська-Хомяк. — Львів, 1998. — 844 с.
    • Рудницька М. Нова доба культури. / Рудницька М. Статті, листи, документи… С.75.
    • Рудницька М. Чому українські жінки не мають представництва в національній раді? /Рудницька М. Статті, листи, документи… С.77-78.
    • Рудницька М. Львівське жіноцтво під час падолистового перевороту/ Рудницька М. Статті, листи, документи… С. 96-101.
    • Рудницька М. Польські вибори і наше жіноцтво / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.104-106.
    • Рудницька М. Жіноцтво і політичні партії. / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.117-118.
    • Рудницька М. В новій добі. / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.115.
    • Рудницька М. Економічна незалежність жінки/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.132.
    • Рудницька М. «Крізь перспективу одного місяця. Спомини і рефлєксії про хід і вислід справи українських петицій на останній женевській сесії»/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.145.
    • Рудницька М. Шум довкола жіночого конгресу. /Рудницька М. Статті, листи, документи … С.157-160.
    • Рудницька М. Загальнонаціональні чи конфесійні установи?/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.160-163.
    • Рудницька М. Український Жіночий Конгрес/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.163-166.
    • Рудницька М. Непорозуміння з фемінізмом/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.170-176.
    • Рудницька М. Українська дійсність і завдання жінки. / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.187.
    • Рудницька М. Вартість політичної рівноправности для жінок / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.235.
    • Рудницька М. Боротьба за правду про Великий Голод/ Рудницька М. Статті, листи, документи … С.410.
    • Рудницька М. Всеукраїнський Національний Конгрес / Рудницька М. Статті, листи, документи … С.572.
    • Рудницька М. Підсумки 50-ліття.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті Київ є вулиця Мілени Рудницької.[7]

У місті Червоноград вулицю Павла Поповича перейменували на вулицю Мілени Рудницької.

У місті Кривий Ріг вулицю 50-річчя Перемоги перейменували на вулицю Мілени Рудницької.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 305. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. ↑ а б Мельничук Б., Щербак Л. Рудницька Мілена Іванівна… — С. 206.
  3. ↑ Феміністки. Мілена Рудницька // Чорновол Ігор. 100 видатних львів'ян
  4. ↑ «Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події Другої Світової війни розгорнути працю не вдалося.
  5. ↑ В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в Швейцарії, Австрії та Німеччині, а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька — уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польському сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв'язки.
  6. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 307. — ISBN 966-8955-00-5.
  7. ↑ У Голосіївському, Солом’янському, Дарницькому і Шевченківському районах найменовано 40 вулиць. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 3 серпня 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Мирослава Дядюк. Рудницька Мілена // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.644 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рудницька_Мілена_Іванівна&oldid=44709608