Перейти до вмісту

Рузі Назар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рузі Назар
Roʻzi Nazar
Народження1 січня 1917(19170101)
Маргілан, сьогодні Узбекистан
Смерть30 квітня 2015
Фетхіє, Туреччина
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Приналежність

СРСР СРСР (до 1941)

Третій Рейх Третій Рейх (1941–1945)

США США (з 1951)
ФормуванняЧервона армія (1941)

Туркестанський легіон (1942–1945)

ЦРУ (1951–1990-ті)
Дітидочка Сильвія, син Еркін

Рузі Назар (узб. Roʻzi Nazar; 1 січня 1917 — 30 квітня 2015) — узбецький націоналіст, який більшу частину дорослого життя працював на ЦРУ проти Радянського Союзу.

Народився в підросійській Середній Азії під час російської революції. Під час Другої світової війни Назар приєднався до колаборантського Туркестанського легіону. Після війни він жив в еміграції, спочатку в Німеччині, а потім у Сполучених Штатах і Туреччині. Протягом трьох десятиліть з початку 1950-х був агентом ЦРУ, одинадцять років працював в американському посольстві в Анкарі, потім десять у Бонні. Також брав участь у таємних місіях у Тегерані в 1979 році та в Афганістані на початку 1980-х років.

Біографія

[ред. | ред. код]

Назар народився 1917 року в Маргілані у Ферганській долині (сьогодні — територія Узбекистану), здобув шкільну освіту у рідному місті, навчався в економічному інституті в Ташкенті[1]. Змалку ріс в атмосфері симпатії до національних ідей.

У січні 1941 року Назара призвали в Червону Армію, а коли навесні того ж року розпочалася німецько-радянська війна, його відправили на фронт в Україну. Через кілька тижнів, під час розгрому нацистами Червоної Армії, Рузі важко поранили й він був відрізаний від свого підрозділу. На деякий час його прихистила українська сім’я. Зрештою його піймали німці, яким він запропонував свої послуги як агента розвідки[2]. Назар долучився до створення Туркестанського легіону з радянських полонених-тюрків[2]. Пізніше знову поранений на східному фронті, відтоді занурюється в туркестанську політичну еміграцію.

На час завершення війни Назар був у Розенгаймі, на території американської зони окупації. Там він познайомився з Ермеліндою Рот, донькою відомого баварського судді-антинациста. Пара одружилася наприкінці 1946 року[3]. У серпні наступного року у них народилася перша дитина Сильвія. До 1951 року Назар був у ризикованому становищі, намагаючись заробити на життя та працюючи з українськими та середньоазійськими націоналістами в Антибільшовицькому блоці націй у Мюнхені, організації для неросійських народів Союзу, які прагнули незалежності. Був знайомий зі Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком[3].У 1951 році завербований ЦРУ. Брав участь у створенні радіо «Вільна Європа» та Радіо Свобода[1][3]. Через кілька років переїхав до Вашингтону.

З кінця 1959 до 1971 року Назар працював в американському посольстві в Анкарі. Невдовзі після його прибуття до Туреччини 27 травня 1960 року в Анкарі стався військовий переворот. Один з його провідників, полковник Алпарслан Тюркеш, був близьким другом Назара з 1955 року, коли він служив у Вашингтоні в постійній делегації Туреччини при НАТО[2].

Турецькі ліві часто звинувачували Назара в тому, що він є ультраправим у своїй роботі на ЦРУ. Назар ж стверджував, що працював над запобіганням подальшим військовим переворотам і допомагав турецькій розвідці модернізуватися та стати самостійною після років залежності від США.

У 1979 році, представляючись німецько-афганським продавцем килимів, Назар під прикриттям в'їхав до Ірану, щоб розвідати ситуацію із заручниками в посольстві США, та оцінити можливості порятунку. На місці він брав участь в успішній таємній операції ЦРУ «Арго» з порятунку шістьох американців[3].

Назар кілька разів бував в Афганістані, будучи частиною американських зусиль з підтримки опору радянському вторгненню[3][1].

Після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності Узбекистану у вересні 1991 року Назар нарешті зміг повернутися на батьківщину через 50 років. Вперше він з'їздив до Ташкента та Маргілана у травні 1992 року, де його як героя прийняли президент Іслам Карімов та уряд Узбекистану. Також він возз’єднався з друзями та родиною[3].

Донька Назара Сильвія стала професором ділової журналістики Колумбійського університету та найбільш відома як авторка біографії Джона Форбса Неша-молодшого «Блискучий розум».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в YETKİN, MURAT (2 May 2015). "The death of probably the last Cold War spy". Hurriyet Daily News. Retrieved 2 May 2015.
  2. а б в Aytürk, İlker (8 листопада 2017). The Flagship Institution of Cold War Turcology. European Journal of Turkish Studies. Social Sciences on Contemporary Turkey (англ.) (24). doi:10.4000/ejts.5517. ISSN 1773-0546.
  3. а б в г д е Central Asian Cold Warrior Ruzi Nazar Dies In Turkey. Radio Free Europe/Radio Liberty (англ.). 4 травня 2015. Процитовано 4 грудня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]