Перейти до вмісту

Алпарслан Тюркеш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Алпарслан Тюркеш
тур. Alparslan Türkeş Редагувати інформацію у Вікіданих
Файл:Alparslan Türkeş.jpg
Народився25 листопада 1917(1917-11-25) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нікосія, Нікосія, Кіпр Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 квітня 1997(1997-04-04) (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Анкара, Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
·інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняАнкара Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Туреччина
 Турецька Республіка Північного Кіпру Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, військовослужбовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьнаціоналізм Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materKuleli Military High Schoold і Турецька військова академія Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовтурецька Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаЧлен Великих національних зборів Туреччини[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званняполковник Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяПартія націоналістичного руху і Republican Villagers Nation Partyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяіслам Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЙилдирим Тугрул Тюркешd, Ahmet Kutalmış Türkeşd і Ayyüce Türkeşd Редагувати інформацію у Вікіданих

Алпарслан Тюркеш (тур. Alparslan Türkeş; 25 листопада 1917, Нікосія — 4 квітня 1997, Анкара) — турецький політичний і державний діяч, полковник турецької армії. Ультраправий націоналіст, пантюркіст, антикомуніст. Засновник Партії націоналістичного руху і її молодіжної бойової організації Сірі вовки. Заступник прем'єр-міністра Туреччини в 1975–1978 роках. Депутат парламенту Туреччини в 1965–1980 і 1991–1995. Başbuğ  — «провідник» — турецьких націоналістів.

Походження та навчання

[ред. | ред. код]

Народився на Кіпрі в родині нащадків вимушеного переселенця з Анатолії. При народженні отримав ім'я Алі Арслан Хамді[1]. Згодом прийняв ім'я на честь шанованого турецькими націоналістами Сельджукського султана Алп-Арслана і символічне прізвище Тюркеш.

Закінчив Військову академію в Стамбулі. Вирізнявся крайніми правими націоналістичними поглядами.

Офіцер-змовник

[ред. | ред. код]
Див. також: Процес расистів-тураністів

У 1944 капітан Тюркеш був притягнутий до військово-польового суду за звинуваченням у націоналістичній пропаганді і діяльності. 7 вересня 1944 в стамбульському Суді надзвичайного стану відкрився судовий процес. Перед судом постали 23 пантюркістські активісти на чолі з Ніхалем Атсизом, Зеки Велід Тоганом, Хамзою Сади Узбеком — серед них Алпарслан Тюркеш. 10 осіб були засуджені до тюремного ув'язнення строком на 10 років[2]. Кілька місяців провів у в'язниці і Тюркеш, звільнений з лав збройних сил.

У другій половині 1940-х політична ситуація змінилася: головною небезпекою став уже не фашизм, а комунізм. Вже в 1947 р. засуджені були виправдані Військовим касаційним судом[3]. Антикомунізм Алпарслана Тюркеша сприяв його реабілітації.

У 1949 він повернувся на армійську службу, у 1959 отримав звання полковника. Підвищував кваліфікацію у США. Займався організацією взаємодії турецького Генерального штабу з командуванням НАТО.

Алпарслан Тюркеш був прихильником встановлення в Туреччині правої військової диктатури. 27 травня 1960 р. він взяв участь в військовому перевороті і поваленні уряду Аднана Мендереса[4] (у 1961 Мендерес був страчений). Перебував у «Комітеті національної єдності» — військовій хунті, котра прийшла до влади, зачитував по радіо звернення нової влади.

Однак генерала Джемаля Гюрселя, який став на чолі нового режиму, не влаштовував націоналістичний радикалізм полковника Тюркеша. Разом з групою однодумців Тюркеш був відсторонений від військових і політичних посад і відправлений з місією в Індію.

Прапор Партії націоналістичного руху

Лідер ультраправого націоналізму

[ред. | ред. код]

На чолі націоналістичної партії

[ред. | ред. код]

Повернувшись до Туреччини у 1963 , Алпарслан Тюркеш очолив право-популістську Республіканську селянську національну партію. У 1969 на з'їзді в місті Адана організація була перетворена в Партію націоналістичного руху ( MHP ). Партія будувалася з незаперечним лідерством Тюркеша, який іменувався Başbuğ (Вождь) і Albay (Полковник).

Накази повинні неухильно виконуватися. З нешанобливими, м'якими, недисциплінованими, неорганізованими людьми наше справа не просунеться.
Алпарслан Тюркеш [5]

З MHP тісно афілійована молодіжна організація Сірі вовки (інші назви — «Корпус ідеалістів», «Ідеалістичні вогнища»), яка перетворилася на штурмові загони турецького націоналізму. Молодшими соратниками Алпарслана Тюркеша були такі відомі бойовики і терористи[6], як Абдула Чатли, Мехмет Алі Агджа, Халук Кирджі, Орал Челік.

Партійна ідеологія

[ред. | ред. код]

Ідеологія і програма MHP повною мірою відображали вкрай націоналістичні погляди Алпарслана Тюркеша. Відстоювалися ідеї пантюркізму і переваги турецької нації. У соціальному плані Тюркеш займав популістські позиції, орієнтувався на інтереси середніх шарів і люмпенських соціальних низів.

Наша мета - зробити власником кожного, хто належить до турецької нації [7].

Ще у 1965, очолюючи Республіканську селянську національну партію, Алпарслан Тюркеш випустив політичний памфлет під назвою «Дев'ять основ доктрини». Цей текст містив дев'ять основних принципів[8], які лягли в основу турецької націоналістичної ідеології: націоналізм, ідеалізм, колективізм, аграризм, сцієнтизм, народність, індустріалізм, свобода і прогрес.

Він також був духовним лідером ідеалістичної школи фонду культури і мистецтва (тур. Ülkü Ocakları Еğitim ve Kültür Vakfı).

Алпарслан Тюркеш виявляв інтерес до ідей корпоративізму. Його соціальні погляди в цілому представляли собою один з різновидів «третього шляху», відмінного і від капіталізму, і від комунізму[9]. У галузі політичного устрою Тюркеш, незважаючи на участь у парламентській системі, залишався прихильником встановлення націоналістичної диктатури.

Противник СРСР

[ред. | ред. код]

Антикомунізм Тюркеша зумовлював його антисовєтизм. СРСР розглядався MHP як головний ворог Туреччини, турецька компартія і ліві організації — як радянська агентура. При цьому антисовєтизм Тюркеша носив не тільки соціально-політичний, а й геополітичний характер. У своїй книзі «Основні погляди», яка вийшла в березні 1975, Тюркеш наводить великі витяги з протоколу судового процесу 1944:

Оскільки найбільша маса тюркського населення проживає в Росії, то найбільший наш ворог — Росія. Росія нас привела до нинішнього стану, Росія точила на нас зуби, Росія зруйнувала нашу імперію. І знову ж таки Росія приречена гризтися і возитися з нами через наше географічне положення[10].

Своєю чергою, пропагандистський апарат СРСР різко розкритикував Тюркеша. У радянських матеріалах про турецьку політику Тюркеш характеризувався як «вірний послідовник Гітлера», електоральні успіхи його партії у 1977 р. оцінювалися як такі, що «викликають занепокоєння»[11]. Між MHP як парламентською партією і «Сірими вовками» як націоналістичною організацією не робилось жодної різниці.

У той же час Тюркеш як націоналіст насторожено ставився до Заходу. Прозахідну орієнтацію турецької інтелігенції, притаманну кемалістам він називав «страшним лихом нашої країни», вимагав відстоювати самобутність турецької культури і незалежність турецької політики[12].

Командир турецького «Гладіо»

[ред. | ред. код]

Друга половина 1970-х років пройшла в Туреччині під знаком політичної напруженості, яка нагадувала громадянську війну малої інтенсивності. З 1976 по 1980 в терактах і вуличних зіткненнях між правими і лівими радикалами загинули понад 5 тисяч осіб[13]. «Сірі вовки» полковника Тюркеша брали в цих подіях найактивнішу участь.

Вважається, що Алпарслан Тюркеш стояв на чолі оперативної системи «Контргерилья» — турецького підрозділу міжнародної антикомуністичної системи Гладіо[14]. Згодом Халук Кирджі оцінював дії турецьких ультраправих як протистояння комуністичній загрозі в контексті Холодної війни[15].

Очолюючи загони вуличних бойовиків, Тюркеш при цьому прагматично брав участь у парламентських коаліційних домовленостях. Протягом п'ятнадцяти років він був депутатом турецького парламенту. MHP вступала в коаліції з менш радикальними правими силами — консервативною Партією справедливості, ісламістською Партією національного порятунку. З березня 1975 по січень 1978 Тюркеш займав урядовий пост — був віце-прем'єром в урядах лідера Партії справедливості Сулеймана Деміреля.

Переворот 1980. Арешт і ув'язнення

[ред. | ред. код]

12 вересня 1980 в Туреччині стався державний переворот. Було встановлено військовий режим на чолі з Кенаном Евреном. Генерал Еврен і його сподвижники стояли на позиціях націоналізму і антикомунізму, що відповідало уявленням Алпарслана Тюркеша про оптимальну державну владу. Однак військовий режим жорстко придушував всі прояви політичного екстремізму, як зліва, так і справа.

Діяльність MHP і її бойових організацій було заборонено, активісти зазнали жорстких переслідувань. Тюркеш був заарештований і провів в ув'язненні чотири з половиною роки[16] (більшу частину цього часу перебував у тюремному госпіталі). Звільнений у квітні 1985 року.

Новий курс

[ред. | ред. код]

У другій половині 1980-х і в 1990-х Алпарслан Тюркеш проводив дещо більш помірковану політику. Це було зумовлено загальною стабілізацією положення в країні, дезактуалізацією комуністичної загрози, ефективними реформами Тургута Озала і в значній мірі руйнуванням підпільних інфраструктур МНР при військовому режимі. У нових умовах Тюркеш наголошував на боротьбі за цілісність Туреччини, проти курдського сепаратистського руху.

Після повернення Туреччини до парламентської демократії партія Тюркеша (під назвою «Національна партія праці») брала участь у виборах 1991 в блоці з ісламістською Партією благоденства Неджметтіна Ербакана (у 1983 і 1987 її кандидати не були допущені до голосувань). Депутатом парламенту в 1991 став і сам Алпарслан Тюркеш. На виборах 1995 MHP (назва була відновлена в 1993) отримала понад 8 %, але в парламент не пройшла.

Успішними для партії стали вибори 1999 — друге місце з майже 18 % — які проходили вже після смерті Тюркеша.

Підтримка пантюркізму

[ред. | ред. код]

Після розпаду СРСР Алпарслан Тюркеш активно підключився до пантюркістської орієнтації у пострадянських країнах, у першу чергу в Азербайджані та старався підтримати на президентських виборах Абульфаза Ельчибея[17].

Однак пантюркістський курс не отримав розвитку в Азербайджані після повалення Ельчибея у 1993 р. супротивники Народного фронту і Націонал-демократичної партії вважали таку політику небезпечною і безперспективною,[18]. Неоднозначно сприймалися в Азербайджані і тісні зв'язки Алпарслана Тюркеша з лідером Партії національної незалежності Етібаром Мамедовим[19].

За участю Тюркеша турецькі організації Європи створили фінансовий фонд для підтримки пантюркістів у Азербайджані і Чечні[20].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Алпарслан Тюркеш був двічі одружений. Його перша дружина Музаффар Ханим померла в 1974. У 1976 р. він одружився з Севаль Ханим. У першому шлюбі мав п'ятьох дітей, у другому — двох.

Після смерті Алпарслана Тюркеша між його дочками Айзіт і Умай виник конфлікт через права розпорядження фондом, створеним для підтримки пантюркістів на Кавказі. В ході судових розглядів було встановлено, що обидві знімали помітні суми з рахунку фонду[21]. Це викликало сильне невдоволення і обурення в партійних колах.

Двоє синів Алпарслана Тюркеша — Йілдирим Тугрул[22] та Ахмет Куталміш[23] — політики і депутати парламенту. Перший з них після смерті батька претендував на лідерство в MHP, проте не був обраний головою[24]. Йилдирим Тугрул Тюркеш створив свою політичну організацію, але згодом повернувся в MHP[25]. Ахмет Куталміш Тюркеш примикає до ісламістської Партії справедливості і розвитку Реджепа Ердогана[26].

Смерть. Політичний авторитет

[ред. | ред. код]

Алпарслан Тюркеш помер у квітні 1997 р. Похований в Анкарі.

Три місяці по тому з'їзд MHP обрав головою партії економіста Девлета Бахчелі, який в цілому продовжив курс засновника партії з поправкою на мінливі умови. Під керівництвом Бахчелі партія помітно зміцнила свої позиції, розширила парламентське представництво.

«Башбуг Алпарслан Тюркеш»[27] шанується турецькими націоналістами як ідеологічний основоположник і політичний засновник руху. Дати його біографії урочисто відзначаються партійними активістами. Точка зору Алпарслана Тюркеша на різні політичні питання враховується в сучасній Туреччині. Висловлювання Тюркеша на користь посилення влади глави держави наводилися як обґрунтування прямих виборів президента Туреччини в 2014 р. і конституційної реформи[28].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Alparslan Türkeş (25.11.1917) — (04.04.1997). Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 26 січня 2019.
  2. ↑ Киреев Н. Г. [http: / /gendocs.ru/docs/18/17390/conv_2/file2.pdf {{{Заголовок}}}]. — 1-е. — Москва : Крафт +, 2007. — С. 267. — (История стран Востока XX век. Институт востоковедения РАН) — 1000 прим. — ISBN 978-5-89282-292-3.
  3. ↑ Книга «The State and Kurds in Turkey», англ.мова, стор. 109. Архів оригіналу за 7 квітня 2015. Процитовано 26 січня 2019. [Архівовано 2015-04-07 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Özel Harp Dairesi ve Alparslan Türkeş ..! HEM SOLCU HEM SAĞCI. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  5. ↑ Başbuğ Alparslan Türkeş'in özlü sözleri. Архів оригіналу за 27 грудня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
  6. ↑ Der lange Atem der Grauen Wölfe. Архів оригіналу за 15 липня 2010. Процитовано 26 січня 2019. [Архівовано 2015-02-15 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Там же.
  8. ↑ The Rise and Fall of Nine Lights Ideology
  9. ↑ GÖKHAN BACIK / The Nationalist Action Party in the 2011 Elections: The Limits of Oscillating Between State and Society. The Origin of the MHP's Obscurantism: The 1960 Junta and Alpaslan Türkeş.
  10. ↑ Еволюція ідеології турецького націоналізму. Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  11. ↑ «Новий час», червень 1977.
  12. ↑ turkes-olum-yildonumunde-aniliyor.html Başbuğ Alparslan Türkeş Ölüm Yıldönümünde Anılıyor Forum Alev. Türkeş ölüm yıl dönümünde anılıyor[недоступне посилання]
  13. ↑ Devrimci Yol Savunması (Defense of the Revolutionary Path)
  14. ↑ Özel Harp Dairesi ve Alparslan Türkeş ..! Hançer Birliği Türkiye'de faaliyet gösterdi mi? Zihni Çakır'ın Korku İmparatorluğu Gladio kitabında MHP-CIA ilişkisine yönelik ilginç iddialar yer alıyor. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  15. ↑ Haluk Kırcı 'dan ŞOK İTİRAF. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  16. ↑ Arslan Tekin. Son Başbuğ. Elips Kitap, Ankara, Haziran, 2005.
  17. ↑ Дмитрий ФУРМАН, Али АБАСОВ. Азербайджанская революция / Правление Народного Фронта. Архів оригіналу за 22 травня 2018. Процитовано 26 січня 2019. [Архівовано 2018-05-22 у Wayback Machine.]
  18. ↑ «Cumhuriyet».  // см. «Дрошак». — 12.08.1992. — С. 39.
  19. ↑ А. Расизаде. . — Москва, 1992. — С. 9-10.
  20. ↑ Zimmete geçirdiler. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 січня 2019. [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Türkeş'in çocukları miras için davalık. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  22. ↑ Yıldırım Tuğrul TÜRKEŞ. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 26 січня 2019.
  23. ↑ Ahmet Kutalmış TÜRKEŞ. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 26 січня 2019.
  24. ↑ Türkischer Nationalismus: 'Graue Wölfe' und 'Ülkücü '(Idealisten) -Bewegung / 1.6. Entwicklungen in der Ülkücü-Bewegung nach dem Tod von Türkeş [Архівовано 2015-02-16 у Wayback Machine.]
  25. ↑ MHP'li TÜRKEŞ'ten Bozdağ ' a tutarsızlık eleştirisi. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019. [Архівовано 2019-01-26 у Wayback Machine.]
  26. ↑ AKP ve Ahmet Kutalmış Türkeş. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 січня 2019.
  27. ↑ Başbuğ Alparslan Türkeş
  28. ↑ Alparslan Türkeş açık açık başkanlığı yazmış. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.


Турецький політик Це незавершена стаття про політичного діяча чи діячку Туреччини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алпарслан_Тюркеш&oldid=44458828