Руслан (корабель)
Руслан (рос. Русланъ) вважається першим кораблем, що прибув з колишньої Російської імперії в Палестину після закінчення Першої світової війни. На борту було близько 700 пасажирів. «Руслан» прийнято вважати «першою ластівкою», що відкрила період Третьої Алії, хоча насправді він був одним з останніх кораблів, які прибули до берегів Яффи в той рік.
У 1919 році в Одесі, з різних причин, зібралася велика кількість євреїв, котрі мріяли поїхати в Палестину. Однак у цей час, у розпал Громадянської війни, було практично неможливо як в'їхати в Росію, так і виїхати з неї. У молодих ініціативних людей виникла ідея. В Одесі перебувало близько 170 єврейських біженців з Цфата і з Тверії. Ці люди були австрійськими підданими, вигнаними з Палестини, які на возах дісталися до Сирії, потім до Туреччини, а звідти на пароплаві до Одеси. Там вони сиділи на своїх пожитках і чекали. Оскільки в 1919 році біженці вже стали підданими Англії, у якої був мандат на управління Палестиною, група молоді звернулась до англійського консула за допомогою у поверненні біженців додому. Консул погодився допомогти і звернувся до влади з проханням надати цим євреям дозвіл на виїзд. Влада не могли відмовити у виїзді іноземним підданим.
Для ще 500 євреїв підробили посвідчення особи так, як ніби вони теж біженці з Ерец-Ісраель. Їх наспіх навчили географії Палестини, щоб у разі допиту вони не видали себе. Всі майбутні репатріанти володіли івритом і англійською і мали при собі посвідчення з фотографіями. У верхній частині посвідчень було написано: «Комітет біженців з Ерец-Ісраель з повернення їх додому». Можна сказати, що це були перші посвідчення нового репатріанта (теудат оле).[1]
«Руслан» відплив з Одеси і, після п'яти тижнів плавання, 19 грудня 1919 року[2][3], на третій день свята Ханука[1], став на якір в порту Яффи.
На борту корабля було понад 600 пасажирів.[4] Видатні особистості в списку пасажирів, які в наступні роки мали значний вплив на Ішув і на Державу Ізраїль, були причиною того, що саме «Руслан» називають «Мейфлавером» сіонізму. Серед пасажирів «Руслана»: історик Йосип Клаузнер, архітектори Зеев Рехтер і Єгуда Мегидович, майбутній редактор газети «Га-Арец» Моше Йосеф Гліксон, художники Пінхас Литвиновський і Іцхак Френкель, карикатурист Ар'є Навон, танцівник Барух Агадаті[3], батьки льотчиці Зохари Левітов[5][6], Ісраель Гурі (в майбутньому член Кнесету і батько поета Хаїма Гурі), доктор Хаїм Ясський[7], — головний лікар лікарні «Хадасса», загиблий в медичному конвої в Хадассі в 1948 році, лікар-епідеміолог Шнеур Авігдорі[8], професор Ар'є Достровський[9], Роза Коен — мати Іцхака Рабина, Рахель Коен-Каган, одна з тих, що підписали Декларацію незалежності Ізраїлю, і багато інших. На цьому кораблі повернулися до Палестини поетеса Рахель Блувштейн і художник Йосип Костантиновський (івр. יוסף קונסטנט, Йосеф Констант)[10]. Також на кораблі знаходився Яків Перемен зі своєю сім'єю[11].
Йосеф Клаузнер погоджувався плисти на «Руслані» тільки за умови, що він візьме з собою свою величезну бібліотеку. Виконання цієї умови означало, що на борту повинно було бути на чотири людини менше. Організаційний комітет довго вагався, але, врешті-решт, погодився виконати цю умову, оскільки репатріація Клаузнера вважалася дуже важливим досягненням сіонізму.
В Яффо є вулиця Руслан, названа в честь однойменного корабля.
Історія «Руслана», описана в книзі «אלף לבבות» («Елеф левавот», «Тисяча сердець») Дана Цалкі.
У книзі Йохі Брандес («Відуй», «Свідоцтво») (івр. יוכי ברנדס, וידוי) історія «Руслана» розказана з точки зору юної дівчини.
- ↑ а б רוסלאן» הגיעה בנר שלישי, דבר, 25.12.1959" («„Руслан“ прибыл в день, когда зажигали третью свечу. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 10 листопада 2018.», «Давар» (25.12.1959)) (івр.)
- ↑ ד"ר יוסף גולדין-זהבי, אנציקלופדיה לחלוצי הישוב ובוניו Доктор Йосеф Гольдин-Захави [Архівовано 14 жовтня 2019 у Wayback Machine.], «Энциклопедия основателей и строителей Израиля» (івр.)
- ↑ а б «Шуламіт Шаліт, „Барух Легендарный [Архівовано 29 листопада 2019 у Wayback Machine.]“, сетевой портал „Заметки по еврейской истории“ (рос.)
- ↑ Різні джерела наводять різні цифри кількості пасажирів корабля «Руслан». Наприклад, в статті («„Руслан“ прибыл в день, когда зажигали третью свечу. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 6 грудня 2019.», «Давар» (25.12.1959), а також у статті «Пейзаж их родины. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 13 березня 2011.», «Єдіот Ахронот» (8.9.08) наводиться цифра 671. У статті עו"ד ד"ר דוד וייסמן-עמינדב «Адвокат доктор Давид Вайсман-Аминадав [Архівовано 6 грудня 2019 у Wayback Machine.]» на сайті «Encyclopedia of the Founders and Builders of Israel» вказана цифра 630 ..
- ↑ רונית סבירסקי. קריית ענבים: להכיר את הפלמ"ח דרך המצבות (івр.). Ynet. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Приглашение на встречу пассажиров «Руслана»., «Давар» (03.12.1929) (івр.)
- ↑ Биография доктора Хаима Ясского. Архів оригіналу за 23 липня 2012. Процитовано 23 березня 2011., сайт памяти павших в ведении министерства обороны Израиля «Низкор эт кулам» («Запомним всех», івр. נזכור את כולם)(івр.)
- ↑ "Рерихи» из Одессы вновь в Иерусалиме (рос.). Ассоциация AzIz News. 23 червня 2017. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
- ↑ Мордехай Наор. אניית הבכורה של המנדט («Первый корабль мандата») (івр.). сайт Мордехая Наора. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ Олег Юрьев, «Равномерная поступь несчастья, или роман с сигуранцей» [Архівовано 28 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Евгений Голубовский, Евгений Деменок (22 вересня 2010). Знакомьтесь: первый одесский авангард (рос.). Art Ukraine. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- Фото корабля «Руслан». berkovich-zametki.com. Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 27 січня 2019.
- "עשור לעולי "רוסלן (івр.). Давар. 31 грудня 1929. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
- "נר שלישי ל"רוסלאן (івр.). Маарив. 5 грудня 1969. Процитовано 27 січня 2019.
- 96 лет назад корабль «Руслан» покинул Одесский порт, держа курс на Палестину. Odessit.ua. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
