Річки Нової Зеландії
Річки Нової Зеландії використовуються для різних цілей і стикаються з низкою екологічних проблем. У гористій місцевості Північного острова річки глибокі, швидкоплинні і більшість з них не судноплавні. Багато річок Південного острова є плетеними[a]. Судноплавні річки використовувалися для транспортування вантажів ще в ранній історії Нової Зеландії. Більшість річок країни має поверхневе живлення — дощове, або снігове.
В країні протікає велика кількість річок, проте переважна більшість з них є невеликими річечками та струмками.
Найдовшою річкою Нової Зеландії є річка Вайкато, її довжина становить 425 кілометрів. Найбільша за обсягом витрати води — це річка Клута / Мата-Ау із середнім потоком 614 м³/с[1]. Найкоротшою річкою вважається річка Турангануї в місті Гісборн, завдовжки 1200 метрів[2].
Деякі з річок, особливо з широкими заплавами та зупинками, мають довгі автомобільні мости, що перетинають їх. Річку Ракая перетинає міст Ракайя, найдовший міст у Новій Зеландії (1757 метрів). Третій за довжиною міст — Естакада Вірокіно на шосе № 1, що перетинає річку Манавату[3].
Понад 180 000 км річок нанесено на карту в Новій Зеландії[4].
Загалом на Південному острові є близько 40 великих річкових систем, а на Північному — близько 30[5].
До колонізації островів європейцями, маорі часто використовували судноплавні річки (водні шляхи) для транспортування різних вантажів. Основним способом судноплавства по річках були вака (каное), зроблені з видовбаних колод великих дерев. У період ранніх європейських поселенців прибережне судноплавство було одним з основних методів транспортування вантажів[6]. В країні є 1609 км судноплавних внутрішніх водних шляхів; однак в сучасну добу вони вже не мають такого важливого економічного чи господарського значення.
Річки використовуються для комерційного туризму та рекреаційної діяльності, таких як рафтинг, веслування на каное, каякінг і водний транспорт. Банджі-джампінги, започатковані як комерційне підприємство новозеландським новатором, часто проводяться над деякими з найбільш мальовничих річок.
Більше половини електроенергії, виробленої в Новій Зеландії, припадає на гідроелектроенергетику[7]. На багатьох річках побудовано гідроелектростанції, деякі з них повністю перегороджують річку, а інші направляють тільки частину води через шлюзи електростанції. Деякі з великих гідроелектростанцій як на Північному острові, так і на Південному використовують систему каналів для переміщення води між водозборами, щоб максимізувати виробництво електроенергії.
Збереженню річок загрожують притоки з точкових і неточкових джерел забруднення. У минулому річки використовувалися для скидів забруднень із заводів та міських каналізаційних систем. З підвищенням екологічної обізнаності та прийняттям Закону про управління ресурсами 1991 року ці джерела забруднення стали менш проблемними. Забір води, особливо для зрошення, зараз є великою загрозою для багатьох річок. Сплеск розвитку молочного тваринництва збільшує витрати водних ресурсів. Крім того, оскільки молочне тваринництво у Новій Зеландії стає все більш інтенсивним та потребує все більшої кількості води, проблема загострюється.
Кислотний дренаж (AMD) з вугільної шахти Стоктон змінив екологію потоку Мангатіні на західному узбережжі. Шахта Стоктон також вимиває AMD в річку Ваймангароа, і нова шахта Кипарис збільшить цю кількість шкідливих викидів.
У низинних річках і струмках, які протікають через міські або скотарські райони, спостерігається високий рівень забруднення[8].
У звіті[9] Мінекономрозвитку визначено велику кількість річок як придатних для виробництва гідроелектроенергії. Ця доповідь стривожила Партію зелених та ряд екологічних організацій через побоювання збільшення втрати води мальовничих струмків та річок, які ще мають доволі високий ступінь характеру первозданної природи.
| Північний острів | Південний острів |
- Моту (Пн.) — 147 км.
- Ракая (Пд.) — 145 км.
- Патеа (Пн.) — 143 км.
- Гурунуй (Пд.) — 138 км.
- Туракіна (Пн.) — 137 км.
- Вайроа (Пн.) — 137 км.
- Вайроа (Пн.) — 132 км.
- Аватер (Пд.) — 126 км.
- Руамаханга (Пн.) — 124 км.
- Сіра річка або річка Мавгера (Пд.) — 121 км.
- Рангітата (Пд.) — 120 км.
- Тукі Тукі (Пн.) — 119 км.
- Мотуека (Пд.) — 116 км.
- Вайтакі (Пд.) — 111 км.
- Апарима (Пд.) — 102 км.
- Вода в Новій Зеландії
- Навколишнє середовище Нової Зеландії
- Накази щодо збереження води в Новій Зеландії
- Озера Нової Зеландії
- Мости в Новій Зеландії
- Новозеландське гідрологічне товариство
- ↑ Плетена річка характеризується мережним (плетеним) руслом, по якому в період високих вод безсистемно переміщаються руслові потоки, які розбиваються на мережу річкових каналів, окремих русел, створюючи вигляд русла з численними рукавами, розділених невеликими, часто тимчасовими, островами, які називаються плетеними брусками (наносне відкладення в руслі річки). В межень деякі русла можуть пересихати.
- ↑ Murray, D. L. (1975). Regional hydrology of the Clutha River. Journal of Hydrology (N.Z.). 14 (2): 85—98.
- ↑ Gisborne Region Environmental Reporting. Land, Air, Water Aotearoa (LAWA). Процитовано 24 травня 2022.
- ↑ FAQs. Transit New Zealand. Архів оригіналу за 19 June 2008.
- ↑ Rivers – How New Zealand rivers are formed. Ministry for Culture and Heritage / Te Manatu- Taonga. ISBN 978-0-478-18451-8.
- ↑ David Young. Rivers. How New Zealand rivers are formed // Te Ara: The Encyclopedia of New Zealand[en]. — Ministry for Culture and Heritage. Перевірено 30 червня 2016.
- ↑ New Zealand's Burning: Overview of coastal shipping 1885 — Arnold, Rollo, Victoria Press, Victoria University of Wellington, 1994
- ↑ Kelly, Geoff (June 2011). History and potential of renewable energy development in New Zealand. Renewable and Sustainable Energy Reviews. 15 (5): 2501—2509. doi:10.1016/j.rser.2011.01.021.
- ↑ Scott T. Larned; Mike R. Scarsbrook; Ton H. Snelder; Ned J. Norton; Barry J. F. Biggs (2004). Water quality in low-elevation streams and rivers of New Zealand: Recent state and trends in contrasting land‐cover classes. New Zealand Journal of Marine and Freshwater Research. The Royal Society of New Zealand. 38: 347—366. doi:10.1080/00288330.2004.9517243.
- ↑ East Harbour Management Services (January 2004). Identification of Potential Hydroelectric Resources. Ministry of Business, Innovation and Employment, Government of New Zealand. Процитовано 21 березня 2009.
- Knight, Catherine (2016). New Zealand's Rivers: An Environmental History. Christchurch: Canterbury University Press. ISBN 978-1-927145-76-0.
- Mosley, M Paul, ред. (1992). Waters of New Zealand. Wellington: Новозеландське гідрологічне товариство. ISBN 0-473-01667-2.
- Egarr, Graham; Jan Egarr; John Mackay. 64 New Zealand rivers: a scenic evaluation. Auckland: New Zealand Canoeing Association.
- Collier, K.J.; Clapcott, J.E.; Young, R.G. (August 2009). Influence of Human Pressures on Large River Structure and Function (PDF). CBER Contract Report 95. Centre for Biodiversity and Ecology Research.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Річки Нової Зеландії- Land air water Aotearoa. LAWA. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 8 червня 2022.
- Національний інститут водних і атмосферних досліджень — Національний центр водних ресурсів
- Wild Rivers — кампанія із захисту річок
- Whitewater NZ (колишня Новозеландська рекреаційна асоціація веслування на каное)
- Мінприроди — інформаційна сторінка про воду
- League table of the suitability of New Zealand rivers for contact recreation. NIWA. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 31 липня 2022.
- List of rivers of New Zealand by length. Англійська Вікіпедія. Процитовано 31 липня 2022.
