Сава Шумейко
| Сава Шумейко Сава Ігнатович | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| ? — червень 1670 | |||
| Попередник: | Іван Розсоха | ||
| Наступник: | Степан Петрашенко | ||
| |||
| грудень 1671 — березень 1672 | |||
| Попередник: | Петро Рославець | ||
| Наступник: | Петро Рославець | ||
| Народження: |
невідомо Брацлавське воєводство, Річ Посполита | ||
| Смерть: |
1672 Стародуб, Військо Запорозьке Городове | ||
| Країна: |
 Річ Посполита → Гетьманщина | ||
| Релігія: | православний | ||
| Шлюб: | N Свириденко | ||
| Автограф: | 
| ||
Са́ва Ігнатович (Шумейко, Шу́мка) (? — березень 1672) — український військовик доби Гетьманщини. Стародубський полковник (1671—1672), рідний брат гетьмана Лівобережної України Дем'яна Ігнатовича.
Окрім Дем'яна мав братів Зіновія та Василя[1]. Імовірно, серед них був наймолодший.
У полковницькому універсалі підписався як Сава Ігнатович[2], водночас, сучасники найчастіше називали його Шумейком або Шумкою (зокрема, московські воєводи у донесеннях царю[3]). Походження братів Ігнатовичів залишається дискусійним. Хрестоматійною є версія В. Модзалевського, який вважав лівобережного гетьмана «мужиком» (посполитим), «здається, з Коропа»[4]. Сучасні дослідники, натомість, схиляються до того, що брати були шляхтичами. Про це, зокрема, свідчить наявність у них власного герба[1].
В. Кривошея та І. Кондратьєв висували припущення про належність гетьмана та його братів до роду любецьких бояр Ігнатовичів[1][5]. Також відомий рід остерських шляхтичів Шумів-Шумейків[6]. Той же В. Кривошея виявив королівський привілей від 12 лютого 1664 року про конфіскацію маєтків шляхтичів Дем'яна та Василя Ігнатовичів у Брацлавському воєводстві за «ребелізантство та кривоприсяжництво». Демко та Зінець Ігнатенки також зафіксовані у Реєстрі 1649 року у Кальницькому полку[1]. У Погребиській сотні поруч з останнім записаний Савка без прізвища[7].
До 1665 відомостей немає, міг перебувати на службі у Війську Запорозькому Низовому (відомо, що брати Дем'ян і Василь були запорозькими полковниками[1]). Після призначення брата Дем'яна чернігівським полковником опинився у полковому товаристві[8], отримав у володіння маєтки на території полку.
Не пізніше 1666 осадив село Савинки у Волинській сотні (у переписі 1666 згадане як Савин Хутір[9]). У цій же сотні також осадив Самотуги. Після обрання брата гетьманом отримав від нього село Козляничі, у Сосницькій сотні — Кудрівку та Велике Устя[1].
У червні 1670 згаданий на уряді полтавського полкового осавула[10]. У грудні 1671 обраний стародубським полковником замість опального Петра Рославця, якого гетьман кинув до в'язниці. Вибори організовував спеціально відряджений для цього у Стародуб генеральний осавул Павло Грибович. 2 лютого 1672 гетьман у листі прохав архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича дати його братові «святительське благословення і пастирське наставлення» (Баранович домагався звільнення Рославця і поновлення його на уряді)[11].
9 березня видав універсал про надання землі у Погарській сотні військовому товаришу Стефанові Трайковському[2]. Після усунення брата з гетьманства мав бути заарештований разом з іншими членами родини, але несподівано помер («в Стародубе судьбами Божьими жития своего докончал»)[12]. Новообраний гетьман Іван Самойлович конфіскував його маєтки та згодом передав своєму синові Григорію[10].
Був одружений з донькою генерального хорунжого Василя Свириденка[1]. Про дітей відомостей немає.
- ↑ а б в г д е ж Кривошея В. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Том І. — Київ, 2012
- ↑ а б Панашенко В. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. — Київ, 1974
- ↑ Горобець В. Чи був «Демко Многогрішний» гетьманом Війська Запорозького? // Україна в Центрально-Східній Європі. — Київ, 2015. — Вип. 15
- ↑ Модзалевский В. Малороссийский родословник. Том третий. — Киев, 1910
- ↑ Кондратьєв І. Любецька шляхта у «лівобережних» планах гетьмана Петра Дорошенка // Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Ніжин, 2015
- ↑ Омельченко М. Вели “Столітню війну” проти Москви та формували українську еліту: історія забутих шляхетських спільнот на Чернігівщині // Новинарня, 6 листопада 2022
- ↑ Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — Київ, 1995
- ↑ Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011
- ↑ Переписні книги 1666 року. — Київ, 1933
- ↑ а б Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010
- ↑ Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 1: Полк Стародубский. — Киев, 1888
- ↑ Документы Малороссийского приказа, отражающие взаимодействие центрального Российского правительства с гетманами