Савицький Ігор Віталійович
| Савицький Ігор Віталійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 
| ||||
| Народження | 4 серпня 1915 Київ | |||
| Смерть | 27 липня 1984 (68 років) | |||
| Москва | ||||
| Поховання | Нукус  | |||
| Країна |  Російська імперія Українська Народна Республіка Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів СРСР | |||
| Жанр | художник, реставратор, мистецтвознавець | |||
| Навчання | Московський державний академічний художній інститут імені В. І. Сурикова | |||
| Діяльність | художник, археолог | |||
| Вчитель | Істомін Костянтин Миколайович | |||
| Звання | Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1964) | |||
| Нагороди | Орден ««За видатні заслуги» (Узбекистан) | |||
|
| ||||
І́гор Віта́лійович Сави́цький (4 серпня 1915, Київ — 27 липня 1984) — радянський художник українського походження, реставратор, етнограф, мистецтвознавець, Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1964), народний художник Каракалпакстану, творець і перший директор Музею мистецтв у Нукусі.
Ігор Віталійович народився в Києві в родині юриста. Одним з його дідів був відомий візантолог Тимофій Флорінський, який створив власну наукову школу.[1]
З 1934 року Ігор Савицький вступив на графічне відділення Московського поліграфічного інституту. Продовжив навчання у Московському художньому училищі пам'яті 1905 року. З 1938 по 1941 роки він здобував освіту в Інституті підвищення кваліфікації художників у майстерні професора Левка Крамаренка. 1941 року вступив до Московського державного художнього інституту ім. Сурикова. Під час війни перебував у Самарі[2].
Отримавши запрошення від відомого етнографа Тетяни Жданко у 1950 році приїхав у Каракалпакстан і приєднався до Хорезмської археологічної та етнографічної експедиції Академії наук СРСР. У 1956 році отримав посадку наукового співробітника Каракалпацькому науково-дослідному інституті економіки та культури. Потім працював в Інституті історії, мови та літератури Каракалпацької філії АН Узбецької РСР, а згодом у Каракалпацькому історико-краєзнавчому музеї.
27 липня 1984 року Ігор помер. Похований у Нукусі на російському цвинтарі.
У 2002 році Указом Президента Республіки Узбекистан Іслама Карімова, Ігор Савицький був посмертно нагороджений орденом «За видатні заслуги»[3].
Музей відкрито 5 лютого 1966 року з ініціативи І. В. Савицького у місті Нукус.[4] Перші автори, чиї твори були представлені у музеї були: А. Ісупов, Л. Крамаренко, М. Ульянов, Р. Фальк та інші [3]. Сучасна колекція музею містить понад 90 000 різноманітних експонатів.
У межах проєкту першої леді України Олени Зеленської відбувся запуск українськомовного аудіогіда у музеї, за підтримки Посольства України в Узбекистані. [5]
- ↑ 4 августа -Музей українського живопису. museum.net.ua. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022.
- ↑ Хан-Магомедова, Вікторія (16-30 червня). Феномен Савицького. Мистецтво, № 12. с. 3.
{{cite news}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ а б «Список Шиндлера» Ігоря Савицького. «Антидот» і «детокс» від «Дня». Процитовано 27 січня 2022.
- ↑ Бабаназарова Марініка (2011). Ігор Савицький: художник, збирач, засновник музею. Лондон: Silk Road Publishing House.
- ↑ З ініціативи Олени Зеленської україномовний аудіогід запрацював у Державному музеї мистецтв імені Ігоря Савицького в Узбекистані. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 27 січня 2022.