Сапожников Григорій Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Григорій Сапожников
Григорій Сапожников
Григорій Сапожников
Особисті дані
Повне ім'я Григорій Кирилович
Сапожников
Народження 30 жовтня 1950(1950-10-30)
  Одеса СРСР
Смерть 26 грудня 2012(2012-12-26) (62 роки)
  Одеса, Україна
Зріст 171 см
Вага 68 кг
Громадянство СРСР, Україна
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
1967—1968 СРСР «Чорноморець» (О)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1969—1970 СРСР «Чорноморець» (О) 27 (1)
1971 СРСР СК «Одеса» 49 (4)
1972 СРСР СК «Одеса» ? (4)
1973—1977 СРСР «Чорноморець» (О) 144 (13)
1978 СРСР «Локомотив» (М) 6 (0)
1979 СРСР «Араз» (Н) ? (5)
1979—1980 СРСР «Нефтчі» (Б) 25 (1)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Григорій Кирилович Сапожников (рос. Григорий Кириллович Сапожников нар. 30 жовтня 1950, Одеса СРСР — пом. 26 грудня 2012, Одеса, Україна) — радянський футболіст, півзахисник. Майстер спорту СРСР (1974). Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1974).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Григорій Сапожников народився 30 жовтня 1950 року в Одесі на Молдаванці. Розпочинав грати у футбол в одеському «Локомотиві» у Бориса Григоровича Кричинивкіна.

У дублюючий склад «Чорноморця», який тренував Матвій Черкаський, Сапожников потрапив у 17 років, і відіграв за дублерів два роки, після чого разом з Володимиром Нечаєвим і Валерієм Москвичьовим був переведений до основного складу, яким керував Сергій Шапошников. Знамениту зв'язку Сапожников — Нечаєв, з яким Григорій дружив з малих років, відкрив Ахмед Аласкаров у «бронзовому» для «Чорноморця» 1974 році, в календарному матчі чемпіонату з московським ЦСКА. Обидва хавбека досить вдало взаємодіяли, що призвело в одному з епізодів до переможного голу, який забив після пасу Сапожникова Володимир Макаров.

Найбільш пам'ятний момент найуспішнішого для «Чорноморця» чемпіонату СРСР для Сапожникова — нереалізований пенальті в матчі з єреванським «Араратом»[1]. Півзахисник, який ніколи раніше не бив 11-метрові в офіційних зустрічах, схопив м'яч і побіг до «точки», як тільки арбітр вказав на неї. Рахунок на той час був нічийним. На жаль, удар у Сапожникова не вийшов, і якби не трапився рятівний гол Віктора Зубкова через декілька хвилин, цей епізод для Сапожникова став би найбільшою трагедією в кар'єрі[2].

У 1978 році на запрошення тренера залізничників Ігоря Семеновича Волчка (родич Галини Волчек по батьківській лінії) Сапожников перейшов в московський «Локомотив», в якому грав пліч-о-пліч з Валерієм Газзаєвим, Олександром Авер'янова, Валерієм Петракова і Гіві Нодія. Грав недовго. У «Локомотива» були важкі часи: за підсумками чемпіонату команда опустилася в першу лігу, а Сапожников повернувся в Одесу, після чого відправився в Нахічевань, в місцевий клуб другої ліги — «Араз». Але незабаром, в 1979 році, знову опинився у вищій лізі, потрапивши в бакинський «Нефтчі», який очолив Аласькаров.

Повернувшись з Азербайджану, з великого футболу Сапожніков пішов через дрібних травм. Продовжував грати на аматорському рівні в складі команди Одеського заводу імені Жовтневої революції, неодноразово вигравав чемпіонат і Кубок міста, а також чемпіонат і кубок області. У складі ветеранів «Рішельє» вже в 90-і роки став чемпіоном України. Планував бути тренером, але не став ним.

Два сина Григорія Кириловича - Вадим і В'ячеслав - народилися з різницею в тринадцять років, але в один день - 25 квітня. Молодший, В'ячеслав, виступає на аматорському рівні в першості Одеси з міні-футболу, старший, Вадим, професійний гравець з хокею на траві, виступав за збірну СРСР, а в 1994 році в складі «Одестрансстроя» став чемпіоном України і володарем Кубка країни.

У 2001 році Григорій Сапожніков був включений до числа найкращих футболістів Одеси XX століття й символічну збірну «Чорноморця» всіх часів.

Похований на Другому Християнському кладовищі Одеси.

Література

[ред. | ред. код]
  • Усатюк Ю. И. «Отлитые в бронзе». — Одесса: ВМВ, 2014. — с. 368., ил. ISBN 978-966-413-496-2

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Чемпіонат СРСР. 1974. Вища ліга. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 22 грудня 2017.
  2. «... Я тоді підвів команду, і ми трохи не упустили свій шанс ...». Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 22 грудня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]